Реферат Рух, здоров’я, загартування організму

Принципи формування способу життя залежать від рівня розвитку цивілізації і можливостей їх індивідуальної реалізації у формі фізіологічно обґрунтованих біологічних, духовних і соц­іальних потреб людини.

Спосіб життя людини - це інтегральне, багатофакторне поняття, яке об'єднує різноманітні фактори, умови і форми життєдіяльності людини, завдяки яким забезпечується фор­мування певного рівня її здоров'я, виконання фізичних, духов­них і соціальних функцій. Здоровий спосіб життя - такий рац­іональний варіант формування життєдіяльності людини, зав­дяки якому вона здатна оптимально реалізувати свої біологічні і соціальні функції, максимально використати генетичні резерви здоров'я і тривалості життя, фізичної і розумової працез­датності. Тобто здоровий спосіб життя кожної людини спрямо­ваний на зміцнення і збереження не лише індивідуального, але й суспільного здоров'я як сукупності здоров'я численних інди­відуумів - основної запоруки біологічного існування людства на Землі. В цьому вбачається винятково важлива соціальна роль і біологічна функція здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя має провідне значення у форму­ванні і відтворенні здоров'я людини, забезпеченні високої якості її життя і активного довголіття. Для ведення здорового способу життя людині необхідні мотиваційні стимули, які засновані на усвідомленні кожним потреби охорони і зміцнення власного здоров'я.

В процесі еволюційного відбору природа виробила у люди­ни інстинкт самозбереження і самовідновлення здоров'я. Зав­дяки складним адаптаційно-захисним механізмам, людський організм здатний боротися зі шкідливими зовнішніми (екзоген­ними) і внутрішніми (ендогенними) впливами. Дія цих механізмів надто складна і проявляється на гуморальному, нервово-реф­лекторному, клітинному рівнях. Наприклад, при інтенсивному впливі на організм активного нервового подразнення - стрес, травма, страх тощо, у відповідь наднирникові залози викида­ють у кров велику кількість глюкокортикоїдних гормонів, а нервова система реагує посиленням активності свого симпа­тичного відділу, який продукує адреналін. Завдяки цій адап­таційній реакції організм протидіє стресовому впливу. В умо­вах дії на організм патогенних мікробів і вірусів у крові та кліти­нах активуються імунні захисні системи, спрямовані на знешкодження хвороботворних чинників і продуктів їх життє­діяльності.

Але ці та інші генетичні адаптаційні системи людського організму далеко не завжди і не у всіх людей здатні ефективно виконувати свої функції, що призводить до руйнування здоро­в'я і виникнення захворювань, їх функціональна недостатність часто викликає схильність окремих людей до простудних, інфек­ційних захворювань, злоякісних новоутворень. Натомість, над­мірна активність систем адаптації, зокрема, імунітету, може проявлятись спотвореними реакціями організму на хвороботворні чинники у формі алергії, ангіоневротичного набряку, брон­хіальної астми та численних інших захворювань.

Методи і засоби формування здорового способу життя ма­ють бути спрямовані на оптимізацію і відновлення захисних сил організму, недосконалість яких успадкована генетичне або виникла в результаті дії на організм несприятливих зовнішніх і внутрішніх факторів. Від того, наскільки кожній людині вда­сться реалізувати в процесі життя методи і навички здорового способу життя, залежатиме рівень біологічного і соціального прояву особистості, якість і тривалість її життя. Здоровий спосіб життя кожної людини повинен бути спрямований насамперед на:

• первинну профілактику захворювань;

• зміцнення і відновлення здоров'я;

• формування активного трудового довголіття.

Конкретні заходи щодо організації і впровадження у діяльність людини здорового способу життя спрямовані пере­дусім на створення сприятливих умов його реалізації, що пе­редбачає, крім мотивації і особистого бажання, відмову від шкідливих звичок (куріння, зловживання алкоголем, наркома­нія, токсикоманія). Формування здорового способу життя пе­редбачає комплекс тренуючих і оздоровчих заходів:

• боротьба з гіподинамією;

• раціональний режим праці та відпочинку;

• режим раціонального і збалансованого харчування;

• створення сприятливих сімейних стосунків та інтимного життя;

• виховання і прищеплення розумних гігієнічних звичок.

Корисну роль у комплексі заходів щодо здорового способу життя відіграє також створення моральних основ формування особистості, її високих етичних і суспільно-громадських орієн­тацій.

Наукові дані свідчать, що навіть за умови досконалих за­хисних можливостей організму ігнорування факторами здоро­вого способу життя може спричинити виникнення різноманіт­них тілесних (соматичних) і психічних розладів та захворю­вань. Відомо, наприклад, що численні конфліктні ситуації у сім'ї згубно впливають на перебіг вагітності і наслідки пологів. У сім'ї без одного із батьків процент дітей, які хворіють, вдвічі перевищує відповідний показник повних сімей. Діти, які вихо­вуються в систематичному сімейному стресі, в майбутньому майже втричі частіше хворіють на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, в 1,7 рази на запальні захворювання шлунка і жовчних шляхів, в 5 разів у них частіше виникають неврози. Виявлено прямий зв'язок між віком, від якого людина розпочала вживати алкоголь, і захворюваннями печінки, а ку­рити - раковими захворюваннями, зокрема, легень і шлунка. Дорослі люди, які систематично зловживають алкоголем, хвор­іють на хронічні недуги майже втричі частіше, аніж ті, що не вживають, а у дітей цей показник ще вищий. Особи, особливо дитячого і підліткового віку, які тривалий час мешкають у сфері дії малих доз іонізуючої радіації, частіше хворіють на захворю­вання щитовидної залози і системи крові.

Люди, які ведуть малорухливий спосіб життя, частіше хво­ріють на гіпертонічну хворобу, атеросклероз, цукровий діабет, схильні до ожиріння.

У формуванні звичок і факторів здорового способу життя використовують 4 основні групи заходів:

1) фізичні, до яких належать фізична активність, загарту­вання організму, режим дня, праці та відпочинку, раціональне і збалансоване харчування;

2) індивідуально-психологічні, які включають методи пси­хічної саморегуляції (аутотренінг), формування установки на довголіття і високу якість життя;

3) медико-організаційні, до яких відносять санітарно-гігієнічну освіту, виховання і засвоєння правил особистої і за­гальної гігієни, санітарно-гігієнічних норм і звичок життя, дис­пансерні обстеження, опрацювання методів визначення якості і кількості здоров'я і прогнозування тривалості життя;

4) суспільно-громадські, які спрямовані на виховання у лю­дини морально-естетичних і суспільне корисних якостей жит­тя; до них належать естетичне, етичне і екологічне виховання, формування духовних якостей особистості з установкою на здоровий спосіб життя.

До найважливіших факторів формування здорового спосо­бу життя належать фізична активність і загартування орга­нізму.

Режим руху, усвідомлення потреби в активній діяльності, ритми активності, відпочинку і сну є обов'язковими компонен­тами здорового способу життя, мають біологічну, а не тільки соціальну природу і відпрацьовувалися в процесі адаптації, еволюції і природного добору протягом мільйонів років. Вони генетичне закріплені в регуляторних системах організму в якості інстинктів, біологічних ритмів, тісно пов'язаних із ритмікою природних процесів у геокосмічній сфері. Філософські прин­ципи - рух як засіб існування матерії, а життя - це рух мають реальне втілення в біологічному світі у житті людини. Муску­латура опорно-рухового апарату і внутрішніх органів забезпе­чує цю механічну форму руху, а саме рух обґрунтовує не­обхідність існування мускулатури і систем її забезпечення, тобто вісцеральних систем.

Японські дослідники розрахували, що для нормального активного стану організму і підтримки здоров'я, людина повин­на робити щодоби до 10000 кроків, тобто при середній ширині кроку 70-80 см проходити за день 7-8 км.

Рекомендуючи рух медична сестра повинна орієнтуватися насамперед на об"єм і характер рухової активності людини, яка у великій мірі залежить від специфіки виконуваної роботи. Тисячоліттями життя людей було пов'язане переважно з фізич­ною працею, на яку припадало до 90% зусиль. За роки остан­нього століття склалися інші співвідношення, виник дефіцит рухової активності. А без визначеного обсягу постійної рухової активності людина не може дожити до старості, не може бути здоровою.

Медичні сестри повинні знати і вести пропаганду необхід­ності рухової активності, особливо для людей середнього віку, для яких руховий режим набуває дуже важливого значення. Справа в тому, що в цей період накопичуються знання і практич­ний досвід людини. Але, у той же час, у цьому віці (40-60 років) знижуються резервні можливості й опірність організму щодо багатьох факторів зовнішнього середовища, збільшуючи зах­ворюваність. У своїй пропаганді медична сестра повинна вка­зувати на те, що доведено багатьма дослідженнями: здоровий спосіб життя допомагає зберегти цілком задовільну працез­датність до 70-75 років, але для цього постійно необхідно пра­цювати м'язами, щоб компенсувати дефіцит рухової активності.

У даний час сформульовано сім принципів методики й організації занять фізкультурою людей у віці 40-60 років:

- принцип задоволення конкретних потреб організму;

- принцип відповідності можливостям організму; - напруженість тренувальних впливів;

- якісна своєрідність використовуваних засобів і методів фізичної культури;

- комплексність впливів;

- принцип широкого використання активного відпочинку;

- принцип "щодня і все життя".

Пропагуючи рухову активність, необхідно підкреслювати, що м'язова діяльність є неодмінною умовою здійснення рухо­вих і вегетативних функцій людського організму на всіх етапах його розвитку. Значення м'язової діяльності в біології і фізіо­логії людини настільки велике, що її справедливо розцінюють як вирішальну ознаку життя. У той же час не можна забувати про негативне значення для людини такого чинника, як гіподи­намія. Гіподинамія - це знижена фізична активність і одна з найважливіших проблем виникнення і розвитку більшості зах­ворювань серцево-судинної, дихальної, нервової, ендокринної систем, шлунково-кишкового тракту й опорно-рухового апара­ту, що призводять до передчасної інвалідності і смерті десятків і сотень тисяч людей, що не досягли 50-літнього віку.

В умовах автоматизації і комп'ютеризації всіх сфер діяль­ності людини, включаючи побут, людям, як це не парадоксаль­но, у ще більшій мірі потрібні міцні, добре треновані м'язи. До­ведено, що в людей із недостатньо розвиненою мускулатурою, фізично слабких у п'ять разів частіше, ніж в осіб тренованих, які мають розвинуту мускулатуру тіла, зустрічалися випадки психічних зривів, важких неврозів, різкого зниження працез­датності. От чому медичні сестри повинні неодмінно пропагу­вати регулярні заняття фізичною культурою, що є універсаль­ним засобом протистояння напруженому ритму життя, нерво­во-психічним перевантаженням, у тому числі і при розумовій праці.

Медичні працівники повинні добре знати види фізичної активності і вміти їх рекомендувати.

Однією із найпоширеніших форм фізичних рухів є гігієнічна гімнастика. Вона повинна стати необхідною формою щоденної фізичної активності кожної людини, зокрема, осіб з обмеженим фізичним навантаженням на роботі і в побуті. Зав дяки-широ­ким можливостям індивідуального вибору, дозуванням вправ, їх різноманітності і ступеня складності, гімнастика вважається універсальною формою реалізації фізичної активно-сті люди­ни. У зв'язку з широким залученням різних ділянок організму до фізичних рухів, гімнастика здійснює активний вплив на весь організм, насамперед, на м'язову систему, органи дихання і кровообігу.

В гімнастичних вправах використовують статичні (присідан­ня, згинання, повороти тулуба, рухи ногами, руками) і динамічні (ходьба, біг, їзда на велосипеді, катання на ковзанах, лижах, плавання) вправи. Дія кожної з них на організм різна, але в раціональному поєднанні вони спроможні сприятливо вплива­ти на стан всього організму і його численні функції. Наприклад, вправи з присіданням зміцнюють м'язи ніг і черевної стінки. Потягування поліпшують діяльність бронхолегеневої системи і функціональний стан хребта, стояння на одній нозі з витягну­тими вперед руками покращують координацію рухів. Повільна ходьба або неквапливий біг мають позитивне значення для ста­ну серцево-судинної системи. Плавання сприятливо впливає на систему дихання. У випадках, коли необхідно досягти комп­лексного впливу на організм, використовують різні види гімна­стичних вправ.

Заняття гімнастикою найчастіше проводяться зранку, без­посередньо після пробудження (ранкова гімнастика), а також в процесі професійної діяльності (виробнича гімнастика). При опрацюванні комплексу гімнастичних вправ виходять із того, що ранковою гімнастикою залучаються до активності всі ос­новні органи і системи, а виробничою насамперед ті, які під час трудового процесу перебувають у малоактивному стані.

Гімнастичні вправи слід виконувати у спокійному темпі, без затримки дихання. Спочатку залучають до рухової актив­ності дрібні, а потім середні і великі м'язи. У осіб похилого віку, залежно від індивідуальних фізичних можливостей, об'єм і три­валість виконання гімнастичних вправ можуть бути скорочені до половини, порівняно з людиною середнього віку.

Найсприятливіший вплив на здоров'я має біг. Він справ­ляє різнобічний фізіологічний вплив на всі системи організму.

Біг є природним руховим актом, що супроводжує людину про­тягом усього її розвитку. Він з усіх видів спорту має найбіль­ший сприятливий вплив на серцево-судинну систему в цілому, при ньому зростає життєва ємність легень, покращується обмін речовин, вдосконалюється робота м'язової системи, активізуєть­ся діяльність нервової системи й ендокринного апарату. В ре­зультаті підвищується працездатність організму, його опірність до несприятливого впливу зовнішнього середовища. Біг є гар­ним засобом психологічної саморегуляції, використовується для боротьби з нервовою перенапругою і шкідливими звичками.

При повільному бігові протягом 10 хв частота серцевих скорочень збільшується до 130-160 за 1 хв, максимальний ар­теріальний тиск досягає 140-160 мм рт.ст.

Необхідно пояснити початківцям у фізичній культурі, що перед тим, як зайнятися бігом, доцільно почати з дозованої ходьби, яка повинна стати формою фізичних вправ, а не прогу­лянкою, тому в ходьбі важливі заздалегідь намічені ритми руху: загальна відстань, довжина і частота кроку, частота і тривалість періодів відпочинку. Частота занять не менше трьох разів у тиждень. Перехід від дозованої ходьби до бігу підтюпцем здійснюється поступово.

При цьому слід зазначити, що втомленість - це нормальне фізіологічне відчуття, що сигналізує про необхідність відпочинку і профілактики перевтоми. У той же час відпочинок — це не пасивне лежання, розслаблення (останнє необхідне при фізичній і психологічній перенапрузі). Найкращим видом відпочинку є зміна виду діяльності, тому що втомленість найшвидше почи­нає розвиватися в центральній нервовій системі.

Найпоширенішим і найдоступнішим видом рухової діяль­ності людини є ходьба, її можна використовувати у щоденному житті людини будь-якого віку, з різним рівнем фізичної підго­товки і стану здоров'я, її не застосовують лише для хворих з постільним режимом, але на реабілітаційному етапі ходьба відіграє важливу роль у процесі видужання і пристосування організму до звичного об'єму фізичної діяльності.

Ходьба - один із ефективних і універсальних засобів фор­мування здорового способу життя. У нетренованих осіб серед­нього віку ходьбу слід розпочинати з подолання відстані до 2км. Тривалість ходьби спочатку 20-30 хвилин з поступовим збільшенням до 1 години. Темп повинен бути повільним і плав­ним. Ходити бажано щоденно, або принаймні тричі на тиждень. Доцільніше і корисніше проводити її у формі пішохідних про­гулянок на свіжому чистому повітрі в ранкові або вечірні годи­ни, серед приємних, заспокійливих ландшафтів, наприклад, в парках, садах, скверах, на лісових галявинах, луках. Ходьбою слід займатися постійно в будь-яку погоду. Кожного разу ходь­бу слід розпочинати (5-7 хвилин) з неспішного, прогулянкового кроку, аби м'язи змогли зігрітися. Потім поступово збільшують частоту кроків від 70-80 до 90-120 на 1 хвилину.

Оптимальним тренувальним об'ємом ходьби для осіб се­реднього віку вважається дистанція 3-5 км. При втомі або інших неприємних відчуттях (головний біль, болі в ділянці серця, сер­цебиття, задишка) необхідно відпочити і лише після повного відновлення початкового стану можна продовжити ходьбу.

Після закінчення ходьби або бігу для відновлення функцій дихання, кровообігу, нормалізації енергетичного обміну в м'я­зах не слід раптово переходити до стану повного спокою. Необ­хідно протягом 5-6 хвилин рухатись повільніше - ходьбу закі­нчувати у значно повільнішому ритмі, а біг завершувати ходь­бою.

Чудовою формою зміцнення фізичного стану організму є купання і плавання в штучних басейнах або у відкритих водой­мищах (море, ріка, озеро). Ефективність цієї процедури зале­жить, насамперед, від дії на організм води. Вона викликає, своє­рідний масажний вплив на шкіру і м'язи, ритмічно і плавно тренує серцево-судинну і дихальну системи, поліпшує обмін речовин. Плавання слід розпочинати після невеликої розминки (кілька фізичних вправ на відкритому повітрі) і попереднього обмивання водою обличчя, кінцівок, тулуба. Без достатнього досвіду тривалість плавання не повинна перевищувати 10-15 хвилин з короткими періодами відпочинку після кожних 50 м дистанції. Поступово тривалість плавання можна збільшити до 20 хвилин.

Найпоширенішими формами фізичного тренування органі­зму і його загартування є їзда на велосипеді, ходьба на лижах, катання на ковзанах. Катання на велосипеді сприяє збільшен­ню м'язової сили ніг, позитивно впливає на стан нервової і сер­цево-судинної систем. На першому етапі велосипедна прогу­лянка повинна тривати не більше 10 хвилин з поступовим її збільшенням до півгодини. Необхідно пам'ятати, що їзда на ве­лосипеді не рекомендується особам з виразним викривленням хребта, при варикозному розширенні вен нижніх кінцівок, при геморої. Велосипедні прогулянки в осіб похилого віку слід ре­комендувати після попередньої консультації з лікарем.

Ходьба на лижах і катання на ковзанах — емоційно наси­чені і захоплюючі види рухової діяльності людини. Завдяки їм у людини значно активізується обмін речовин, поліпшуються координація рухів, стан нервової і серцевої діяльності, виникає відчуття емоційного натхнення, радості і бадьорості. Неабияке значення має те, що ці види рухової діяльності виконуються людиною в атмосфері чистого зимового повітря, в оточенні кра­сивих і заспокійливих снігових краєвидів і ландшафтів, які по­зитивно впливають на психічний стан людини, знімають нерво­ве напруження, підвищують опірність організму до негативних стресових впливів.

В осіб молодого і середнього віку, без явних фізичних вад або недугів, фізичні рухи можуть застосовуватись у формі аеро­біки. Аеробіка включає комплекс дозованих фізичних вправ, які виконуються з різним фізичним навантаженням і швид­кістю. Вправи виконують на свіжому повітрі, здебільшого у суп­роводі музики, завдяки чому створюється піднесений емоцій­ний стан при виконанні фізичних рухів, що активізує процеси енергетичного обміну, засвоєння організмом кисню, діяльність симпатоадреналової системи. Все це сприяє ефективному віднов­ленню фізичних сил організму, швидкому зняттю втоми, підви­щенню працездатності, поліпшенню настрою, викликає енерг­ійний підйом творчості й емоційного стану організму.

Медичні працівники повинні здійснювати гігієнічний конт­роль за будівництвом та експлуатацією спортивних споруд, стадіонів, залів тощо. Обладнання місць занять, спортивний інвентар, одяг та взуття спортсменів мають задовільняти спеці­альні гігієнічні вимоги.

Температурні норми у спортивних спорудах (залі, тирі тощо) повинні бути в межах 14-18°С, у допоміжних приміщен­нях (роздягальня, душова, масажний кабінет тощо) - від 22 до 25°С, а в залах плавальних басейнів — температура на 1-2°С вища від температури води у ванні. Для занять на відкритому повітрі температурні норми не встановлені, але прийнято вва­жати гранично допустимими -25-+30°С.

Для зниження забрудненості та запиленості повітря спортивних приміщень після заняття в них обов'язково прово­дять вологе прибирання та інтенсивне провітрювання. Основні вимоги до вентиляції спортивного закладу такі: протягом 1 год весь об'єм повітря повинен обмінюватися 3-4 рази; за 1 год на 1 людину, яка займається, має надходити близько 80 м3 свіжого повітря. Приплив свіжого повітря повинен переважати над відпливом. Усім цим вимогам відповідають установки кондиц­іювання повітря, проходячи через які, повітря очищується; зігрівається (влітку - охолоджується) і зволожується.

Велику увагу слід приділяти також системі освітлення спортивного обладнання і місць занять, " строго контролювати стан води в плавальних басейнах. Для створення необхідних санітарних норм воду очищують декількома способами. Весь об'єм води басейну протягом доби багаторазово проганяють че­рез фільтри і нагрівають до необхідної температури.

До всіх осіб, які користуюються плавальним басейном, пред'являються певні гігієнічні вимоги з метою запобігання по­ширення шкірних захворювань. Перш ніж зайти в басейн, не­обхідно добре вимити тіло теплою водою з милом, використо­вуючи мочалку. На ногах слід мати індивідуальні гумові тапочки,

Одяг та взуття спортсмена повинні бути легкими, не зава­жати рухам, добре захищати організм від холоду і вологи. Для пошиття спортивного одягу слід використовувати бавовняні та вовняні тканини, оскільки вони добре пропускають повітря і вбирають піт, сприяючи його випаровуванню. Спортивний одяг .слід одягати перед навчально-тренувальними заняттями. Після кожного тренування чи змагання його треба випрати і випрасувати. Необхідно стежити, щоб взуття та шкарпетки завжди були сухими і чистими.

Дотримання правил особистої гігієни є необхідною умовою високої ефективності фізкультурно-оздоровчих спортивних заходів.

При медичному забезпеченні організованої рухової актив­ності дітей раннього віку (до 3 років) слід враховувати слабкість їхніх м'язів, зв'язок і кісток. Це зумовлює необхідність строго дозувати фізичне навантаження. Починати тренування можна у віці 2 тижнів (масаж, рефлекторні, пасивні, пасивно-активні та активні фізичні вправи). Масаж не можна проводити часті­ше ніж 4 рази. Тривалість заняття 8-12 хв.

У 7-8 місячному віці програму занять фізичними вправами значно розширюють за рахунок активних вправ (рачкування, перевертання на спину, нахиляння). Такі вправи необхідно виконувати короткими серіями по 5-7 хв декілька разів на день.

У 9-10 міс. - доцільно збільшити об'єм навантаження в 1, 5-2 рази за рахунок збільшення тривалості занять і включення нових вправ, які б готували опорно-руховий апарат дитини до ходьби (різні види ходьби з підтримкою, вставання за допомо­гою дорослого та ін).

В 11-12 міс., коли діти вже можуть стояти без опори і са­мостійно ходити, фізичні вправи ускладнюють за рахунок вклю­чення різних переміщень (ходьба з підтримкою, присідання та ін). Тривалість заняття можна збільшити до 14-15 хв.

Зміст фізичної активності дітей 2-го року життя складає ходьба, розваги з м'ячем, іграшками, палицею, плавання у воді та ін. Заняття, на яких вивчають нові рухи, не повинні бути тривалими. Протягом заняття необхідно виконувати по 6-10 вправ. Розподіляти вправи на занятті краще таким чином: спочатку виконують вправи для верхніх і нижніх кінцівок, потім - для тулуба. Вправи, що пов'язані з бігом або іграми, слід виконувати наприкінці заняття, перед його заключною час­тиною.

Дошкільний вік (3-6 років) характеризується значною ди­намікою показників, зокрема, швидкими темпами росту ске­лета і м'язів. Тому в цей час неприпустимі перенавантаження організму силовим напруженням і загальна перевтома. У мо­лодшому дошкільному віці (3-4 роки) необхідно створювати всі умови для засвоєння дитиною нових видів, рухів, дій І загар­тування. В старшому дошкільному віці (5-6 років) освоюють нові види фізичних вправ, стимулюють участь у колективних іграх і змаганнях із ровесниками. Загартування організму має стати звичкою, елементом режиму дня. Заняття фізичними вправами необхідно проводити у вигляді зарядки та різних ігор.

Слід пам'ятати, що 5-річний вік дитини є критичним для багатьох параметрів її фізичного здоров'я. В цей період відзна­чається ослаблення м'язів І суглобових зв'язок. Внаслідок цього можуть розвинутися порушення постави, плоска стопа, вик­ривлення нижніх кінцівок, деформація грудної клітки, випук­лий живіт та ін. Правильно організована фізична активність дітей у цей період, регулярні і методично правильно побудо­вані заняття фізичними вправами можуть запобігти розвитку цих ускладнень.

Загальний фізичний розвиток 6-річної дитини вже дозво­ляє включати в програму занять деякі вправи на витривалість: пробіжки, прогулянки, ходьбу на лижах, їзду на велосипеді. Тривалість заняття 30-35 хв. До часу поступлення в школу дитина повинна оволодіти певним рівнем розвитку рухових навиків, що є соматичною основою так званої шкільної зрілості.

Молодший шкільний вік (7-10 років) є найсприятливішим періодом для закладки майже всіх фізичних якостей. Органі­зовані заняття молодшого школяра фізичною культурою не повинні обмежуватись шкільними уроками фізкультури. Діти цього віку мають ще виконувати ранкову зарядку і брати участь у 2-3 тренувальних заняттях на тиждень.

Медичне забезпечення фізичних тренувань у цьому віці має враховувати деякі особливості опорно-рухового апарата. Зокрема, хребетний стовп у дітей 7-10 років характеризується великою податливістю і нестійкістю основних вигинів до 7 років, а поперековий — до 12 років. Еластичний зв'язковий апарат, товсті міжхребцеві диски і слабо розвинуті м'язи спини сприя­ють деформації хребта. Неправильна посадка за партою," нос­іння портфелів в одній руці, наявність вогнищ хронічної інфекції, Що знижують загальний тонус, можуть призвести до порушен­ня постави, розвитку плоскостопості тощо.

Використана література

1. Сестринское дело, том 1 / Под ред. А.Ф. Краснова. - Самара: ГП "Перспектива", 1998. - 368 с.

2. Укрепление здоровья и санитарное просвещение. "ЛЕМОН". Учебные материалы по сестринскому делу. ВООЗ. - Европейское региональное бюро, 1996. - 52 с.

3. Жизнь, здоровье й окружающая среда. "ЛЕМОН". Учебные материалы по сестринскому делу. ВООЗ. - Европейское ре­гиональное бюро, 1996. - 76 с.

4. Голяченко О.М., Сердюк А.М, Приходський О.О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров'я. - Тер­нопіль, 1997. - 328 с.

5. Щуліпенко І.М. Загальний і спеціальний медичний догляд за хворими з основами валеології. - К: Кий. - С.6-13; - С.26-34.

6. Сестринська справа. За ред. професора Шевчука М.Г. - К.:3до-ров'я, 1992. - С.88-95.

Ваше имя:
Сообщение:
Код: