Реферат Злочини проти добросовісної конкуренції

Протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК). Ос­новним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності, покликаний забезпечити ста­більність господарського обороту, свободу підприємництва і до­тримання засад добросовісної конкуренції, права і законні інтереси підприємців. Додатковим - право людини на особисту недоторкан­ність, право власності, життя і здоров'я особи, встановлений поря­док здійснення службовою особою службових повноважень.

Обов'язковою ознакою розглядуваного складу злочину є по­терпілий - це особа, яка здійснює законну господарську діяль­ність, контролює її і яка здатна самостійно прийняти рішення або істотно вплинути на прийняття рішення про припинення або об­меження такої діяльності, про укладення чи неукладення угоди (наприклад, громадянин, який займається приватною підприємни­цькою діяльністю без створення юридичної особи, фермер, керів­ник або власник приватного підприємства, особа, яка входить до складу виконавчого органу господарського товариства).

Господарська діяльність, якій протидіє винний, має бути законною.

Об'єктивна сторона злочину полягає в активних діях винного, які характеризуються поєднанням двох складових. По-перше, це протиправна вимога, зміст якої визначений альтернативне і вклю­чає в себе вимогу: 1) припинити займатися господарською діяль­ністю; 2) обмежити таку діяльність; 3) укласти угоду, виконання якої здатне заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; 4) не виконувати укладену угоду, що може потягти за собою такі ж негативні наслідки. По-друге, це погроза насильства над потерпі­лими чи близькими йому особами або погроза пошкодження чи знищення їхнього майна. Залежно від змісту погроза насильством може бути ознакою основного (ч. 1 ст. 206) або кваліфікованого складу злочину (ч. 2 ст. 206).

Злочин визнається закінченим з моменту пред'явлення однієї із вказаних вимог, поєднаних з відповідною погрозою, незалежно від того, вдалося чи ні винній особі змусити потерпілого вчинити або не вчинити бажані для неї дії.

Вимога припинити займатися господарською діяльністю означає вимогу негайно або через деякий час повністю припинити таку дія­льність (ліквідувати юридичну особу - суб'єкт господарювання, про­дати іншій особі належні потерпілому корпоративні права тощо).

Вимога обмежити господарську діяльність може полягати у примушуванні потерпілого, зокрема, до: припинення певного на­пряму господарської діяльності; зменшення обсягу продажу това­рів, припинення або обмеження ділових зв'язків з іншими суб'єк­тами господарської діяльності тощо.

Вимога укласти угоду, виконання якої може заподіяти мате­ріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, охоплює примушування до укладання цивільно-правових, трудових договорів та інших угод, які пов'язані із встановленням, зміною або припиненням прав і обов'язків учасників господарського обороту.

Погроза насильства над потерпілим або близькими йому осо­бами (питання про визнання особи близькою вирішується у кож­ному конкретному випадку) як спосіб протидії законній господар­ській діяльності означає погрозу негайно або у майбутньому за­стосувати фізичне насильство - завдати удару, побоїв, заподіяти тілесних ушкоджень, позбавити волі, вчинити зґвалтування або інші насильницькі дії.

Погроза пошкодження чи знищення майна має місце у тому ра­зі, коли вона стосується: 1) майна, яке належить потерпілому або його близьким на праві приватної власності; 2) майна, що перебу­ває в їхньому віданні чи під їх охороною. Фактичне знищення або пошкодження майна в процесі протидії законній господарській діяльності залежно від тяжкості суспільне небезпечних наслідків потребує кваліфікації за ч. 2 або ч. З ст. 206 КК.

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 206) є: 1) повтор­ність; 2) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; 3) погроза вбивства чи тяжких тілесних ушкоджень; 4) застосу­вання насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я; 5) пошкодження чи знищення майна.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 206) є:

1) вчинення злочину організованою групою; 2) використання службовою особою службового становища; 3) застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я; 4) заподіяння великої шкоди; 5) спричинення інших тяжких наслідків.

Примушування до антиконкурентних узгоджених дій (ст. 228 КК). Основним безпосереднім об'єктом даного злочину є засади добросовісної конкуренції в частині встановленого порядку регулю­вання антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, право останніх на економічну конкуренцію, а додатковим - право людини на особисту недоторканність і право власності'.

Об'єктивна сторона злочину полягає у примушуванні до антиконкурентних узгоджених дій, заборонених законодавством. Це примушування набуває форми вчинення активних дій - засто­сування насильства, заподіяння матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння такої шкоди.

Насильство і погроза його застосування можуть бути спрямо­вані не лише проти тих осіб, від яких вимагають вчинити заборо­нені законодавством антиконкурентні узгоджені дії, але й проти близьких їм осіб, благополуччя яких з різних причин не є байду­жим для потерпілих, у зв'язку з чим протиправний вплив на них може бути ефективним засобом досягнення відповідної мети.

Поняття насильства і погрози його застосування, а також заподі­яння матеріальної шкоди і погрози заподіяння такої шкоди за своїм змістом подібні до відповідних понять у складі злочину, передбаче­ному ст. 206. Оскільки характер шкоди у ст. 228 конкретизовано, слід дійти висновку про те, що це може бути лише матеріальна, а не моральна та організаційна шкода (скажімо, у формі підриву ділової репутації суб'єкта підприємницької діяльності, розголошення ко­мерційної таємниці або відомостей, які ганьблять особу).

Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які при­звели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обме­ження конкуренції. Це, зокрема, дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, ін­вестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортимен­том товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продав­ців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотво­рення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; 5) усу­нення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосу­вання різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами гос­подарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конку­ренції; 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємниць­кій діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого об­меження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарюван­ня на ринку без об'єктивно виправданих на те причин (ст. 6 Закону «Про захист економічної конкуренції»). Наведений перелік анти­конкурентних узгоджених дій, вчинення яких забороняється і тяг­не за собою відповідальність згідно із законом, не є вичерпним.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність складу зло­чину, передбаченого ст. 228 КК, слід враховувати те, що статті 7-Ю зазначеного Закону містять переліки дозволених (за певних умов) узгоджених дій, стосовно яких Антимонопольний комітет України може визначати типові вимоги.

Злочин визнається закінченим з моменту заявлення відповідної погрози і доведення її до відома потерпілої особи незалежно від того, вдалося чи ні винному примусити потерпілого вчинити забо­ронені законодавством антиконкурентні узгоджені дії (формаль­ний склад), або з моменту фактичного застосування насильства чи заподіяння матеріальної шкоди (матеріальний склад злочину).

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину, згідно з ч. 2 ст. 228, є вчинення його організованою групою або особою, раніше суди­мою за цією статтею.

Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмо­вого найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229 КК). Основним безпосереднім об'єктом злочину є засади добросовісної конкуренції в частині встановленого зако­нодавством порядку охорони і використання знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань та маркування товарів. Додатко­вим — права та законні інтереси споживачів, право інтелектуальної власності.

Предмет - 1) знак для товарів чи послуг; 2) фірмове наймену­вання; 3) кваліфіковане зазначення походження товару.

Знаки для товарів чи послуг - це позначення, за якими товари або послуги одних осіб відрізняються від товарів чи послуг інших осіб. Дані знаки головним чином призначені для ідентифікації (індивідуалізації) товарів і послуг, для розрізнення сервісу під­приємств.

Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, яке надає його власникові виключне право забороняти іншим особам вико­ристовувати без його згоди зареєстрований знак або позначення, схоже із зареєстрованим знаком, за винятком випадків, встановле­них законодавством. Свідоцтво видається Державним департамен­том інтелектуальної власності МОН.

Фірмове найменування - це найменування суб'єкта господарю­вання (юридичної особи або громадянина-підприємця), під яким він бере участь у господарському обороті. Громадянин-підприє­мець має право заявити як фірмове (комерційне) найменування своє прізвище або ім'я (ст. 159 ГК).

Кваліфіковане зазначення походження товару - це позначення, яке включає в себе назву місця та географічне зазначення похо­дження товару і підлягає реєстрації у встановленому законом по­рядку. Йдеться про назву географічного місця (країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта), яка вживає­ться для позначення товару, що походить з цього місця і має певні якості, репутацію та інші характеристики, зумовлені (виключно або головним чином) характерними для даного місця природними умо­вами чи людським фактором або їх поєднанням. (Наприклад, міне­ральні води «Миргородська», «Трускавецька»). Не є предметом роз­глядуваного злочину просте зазначення походження товару.

З об'єктивної сторони розглядуваний склад злочину характе­ризується сукупністю трьох ознак: 1) діянням у вигляді незаконно­го використання предметів, альтернативне вказаних у ч. 1 ст. 229, або іншого порушення права на знак для товарів і послуг, фірмове найменування або кваліфіковане зазначення походження товару;

2) суспільне небезпечними наслідками, матеріальною шкодою у великому або особливо великому розмірі; 3) причиновим зв'язком між вказаним діянням та наслідками.

Використанням знака для товарів чи послуг визнається: 1) на­несення його на будь-який товар, упаковку, в якій міститься товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший при­кріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазна­ченим нанесенням знака з метою пропонування для продажу, про­даж, імпорт та експорт; 2) застосування знака під час пропонуван­ня та надання будь-якої послуги; 3) застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у т. ч. у доменних іменах (іменах, що використовуються для адресації комп'ютерів і ресурсів Інтернет). Таким же чином має вирішуватися питання про використання фірмового найменування.

Використанням знака для товару чи послуги визнається і засто­сування його у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, що не змінюють в цілому відмітності знака. Наприклад, це позначення, які є схожими настільки, що їх можна сплутати із чужими знаками для однорідних товарів чи по­слуг або фірмовими найменуваннями, які відомі в Україні і нале­жать іншим особам .

Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається: 1) нанесення його на товар або етикетку; 2) нанесення на упаковку товару, застосування в рекла­мі; 3) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супро­воджують товар.

Незаконним передусім є таке використання знака для товару чи послуги, яке здійснюється без дозволу на те власника свідоцтва на знак. При цьому слід враховувати те, що власник має право дати будь-якій особі дозвіл на використання знака на підставі ліцензій­ного договору.

Використання кваліфікованого зазначення походження товару визнається незаконним у таких випадках: 1) використання здійс­нюється особою, яка не має свідоцтва про право на його викорис­тання; 2) зазначення використовується, хоч товар не походить із зареєстрованого для цього географічного місця (навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжу­ється словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо); 3) використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також тоді, коли використання щодо неоднорідних товарів завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або неправомірним використанням його репутації; 4) використання як видової назви.

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння матеріаль­ної шкоди у великому розмірі, тобто, коли її розмір у двісті і біль­ше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 229). Матеріальна шкода у даному разі включає як пряму дійсну шкоду, так і втрачену вигоду (наприклад, винний, незаконно використовуючи чужий знак, розширює сферу збуту своєї продукції і тим самим послаблює на ринку попит на оригі­нальні товари).

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 229) є: повтор­ність; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; за­подіяння матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (її роз­мір перевищує у тисячу і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Особливо кваліфікуючою ознакою (ч. З ст. 229) є вчинення злочину службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи.

Незаконне збирання з метою використання або використан­ня відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст.231 КК). Об'єктом злочину є засади добросовісної конкуренції в час­тині встановленого порядку обігу інформації, яка є комерційною таємницею, та її захисту, а також права і законні інтереси суб'єктів господарської діяльності. Предмет - відомості, що становлять ко­мерційну таємницю. Комерційною таємницею можуть визнаватися відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання згідно із законом (ст. 36 ГК). За своїм змістом комерційна таємниця лише охоплювала інформацію як виробничого, технічного характеру (технології, секрети виробницт­ва тощо), так і дані економічного спрямування (наприклад, стосов­но ринків збуту, власної безпеки суб'єкта господарювання).

З об'єктивної сторони вчинення злочину можливе у двох фор­мах: 1) дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять ко­мерційну таємницю (комерційне шпигунство); 2) незаконне викори­стання відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єктові господарської діяльності.

Під комерційним шпигунством розуміється пошук і добування будь-яким, у т. ч. протиправним (злочинним), способом відомос­тей, які становлять комерційну таємницю (наприклад, викрадення відповідних документів або предметів, їх купівля, виготовлення копій документів, прослуховування телефонних розмов, перлюст­рація поштової кореспонденції).

Не повинні розглядатись як комерційне шпигунство випадки, коли особа випадково знайшла або іншим чином дізналась про ко­мерційну таємницю (наприклад, відповідну інформацію їй добро­вільно повідомив працівник господарюючого суб'єкта).

Злочин у формі комерційного шпигунства побудований як усі­чений склад і визнається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Під незаконним використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю, розуміється впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю (ст. 19 Закону «Про захист від не­добросовісної конкуренції» і ст. 36 ГК). Крім того, використанням комерційної таємниці треба вважати її розголошення (у тій частині, в якій воно не охоплюється диспозицією ст. 232) та інші дії, які особа вчиняє за допомогою відповідної інформації або користую­чись фактом наявності у неї такої інформації (скажімо, її продаж, обмін на іншу інформацію або матеріальні цінності).

Злочин у формі незаконного використання відомостей, що ста­новлять комерційну таємницю, визнається закінченим з моменту спричинення істотної шкоди суб'єктові господарської діяльності. Питання про наявність або відсутність істотної шкоди (оціночне поняття) вирішується у кожному конкретному випадку з ураху­ванням розміру завданих збитків, фінансового становища суб'єкта господарювання, сприйняття ним заподіяної шкоди тощо. Істотна шкода може бути як матеріальною, так і нематеріальною, охоплю­вати як пряму дійсну шкоду, так і неодержені суб'єктом господар­ської діяльності доходи (наприклад, збитки від зниження обсягів реалізації товарів, вимушеного зниження цін (тарифів) на товари (послуги), фінансування витрат, пов'язаних із відверненням шкід­ливих наслідків використання комерційної таємниці конкурента­ми, перепрофілюванням виробництва, забезпеченням безпеки гос­подарюючого суб'єкта).

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона комерційного шпигунства характеризу­ється прямим умислом і спеціальною метою - бажанням розголо­сити або іншим чином використати відомості, що становлять ко­мерційну таємницю. При незаконному використанні комерційної таємниці не виключається непрямий умисел.

Розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК). Об'єктив­на сторона складу злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діянням у вигляді розголошення відповідною особою ко­мерційної таємниці без згоди її власника; 2) наслідками - істотною шкодою суб'єктові господарської діяльності; 3) причиновим зв'яз­ком між діянням і суспільне небезпечними наслідками.

Розголошення комерційної таємниці - це ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комер­ційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встанов­леному порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службо­вих обов'язків (ст. 17 Закону «Про захист від недобросовісної кон­куренції», с-г. 36 ГК). Способи розголошення комерційної таємниці можуть бути різними і на кваліфікацію дій винного за ст. 232 не впливають: усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, пові­домленням у засобах масової інформації, наукових статтях, шляхом умисного створення умов для ознайомлення з відповідними документами або предметами тощо.

Злочин визнається закінченим з моменту фактичного заподіян­ня суб'єктові господарської діяльності істотної шкоди.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним є особа, якій комерційна таємниця стала відомою у зв'язку з професійною або службовою діяльністю. Крім працівників суб'єктів господарювання, суб'єктом цього злочину можуть визнаватися працівники банківських уста­нов, нотаріуси, особи, які виконують на даному підприємстві чи в його інтересах свої професійні обов'язки (наприклад, аудитор, ад­вокат, представник органів із сертифікації продукції), працівники податкових і правоохоронних органів, які мають доступ до комер­ційної таємниці в силу виконуваних службових обов'язків.

Суб'єктивна сторона розглядуваного злочину характеризується прямим умислом та корисливим чи іншим особистим мотивом. Пси­хічне ставлення винного до істотної шкоди суб'єктові господарської діяльності може характеризуватися непрямим умислом.

Література.

1. Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.- 208с.

2. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

3. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 352 с.

5. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 656 с.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.

Ваше имя:
Сообщение:
Код: