Реферат Державний виконавець: статус, завдання, обов’язки, права, відповідальність

1. Законодавчий статус державного виконавця.

Згідно ст. 6 ЗУ “Про державну виконавчу службу” встановлено, що працівники Органів державної виконавчої служби за своїм правовим статусом є державни­ми службовцями. Це означає, що на них поширюється в повному об­сязі дія законодавства України про державну службу з урахуванням особ­ливостей, передбачених коментованим Законом. Статус і загальні заса­ди діяльності державних службовців визначаються Законом «Про державну службу», а окремі обмеження в діяльності державних служ­бовців визначаються також Законом «Про боротьбу з корупцією».

У той же час Законом закріплені певні відмінності правового ста­тусу працівників державної виконавчої служби від загального право­вого статусу державних службовців. Це, зокрема, стосується питань соціально-побутового забезпечення працівників органів державної виконавчої служби (див. коментар до ст. 15 цього Закону), їх держав­ного страхування (див. коментар до ст. 16 цього Закону), забезпечен­ня форменим одягом, а також додаткових засобів матеріального зао­хочення (див. коментар до ст. 17 цього Закону.)

2. Частина друга даної статті містить правило, згідно з яким праців­никам органів державної виконавчої служби видаються службові по­свідчення єдиного зразка, який затверджується Міністром юстиції України.

Службове посвідчення є офіційним документом, що посвідчує особу, якій воно видане, і підтверджує наявність у неї повноважень відповідно до займаної посади. Зокрема, для державних виконавців це повноваження щодо практичного примусового виконання рішень, передбачених законом.

Необхідність підтвердження статусу працівника органів держав­ної виконавчої служби виникає під час виконання службових обов'язків щодо виконання рішень, для позачергового придбання квитків на транспорті, улаштування у готелях тощо.

Усі працівники органів державної виконавчої служби мають служ­бові посвідчення єдиного зразка. Це означає, що всі службові по­свідчення мають єдину форму і зовнішній вигляд, а також містять однотипну інформацію про осіб, яким вони видані. Обов'язковими атрибутами службового посвідчення є фотокартка особи, якій видано посвідчення, її прізвище, ім'я та по батькові, займана посада, назва органу, печатка та підпис особи, що видала посвідчення. Зразок по­свідчення затверджується Міністром юстиції України.

АУ частині третій даної статі закріплено обов'язок працівників органів державної виконавчої служби носити формений одяг під час виконання службових обов'язків. Наявність форменого одягу підкрес­лює належність особи до особливої категорії державних службовців, наділених повноваженнями представника влади. Носіння форменого одягу має сприяти сумлінному виконанню працівниками органів дер­жавної виконавчої служби своїх службових обов'язків та дисципліну­вати їх.

Опис форменого одягу та норми забезпечення форменим одягом працівників органів державної виконавчої служби затверджені Поста­новою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1101 «Про формений одяг працівників органів державної виконавчої служби».

Комплект форменого одягу для чоловіків включає:

— Костюм з вовняної тканини чорного кольору, що складається з піджака двобортного прямого силуету на підкладці, з лацканами та штанів прямого силуету.

— Костюм літній з напіввовняної тканини чорного кольору, що складається з піджака двобортного прямого силуету на підкладці, з лацканами та штанів прямого силуету.

— Сорочка з довгим рукавом з бавовняної тканини білого кольору.

— Сорочка з коротким рукавом з бавовняної тканини білого кольору.

— Сорочка формена з коротким рукавом з бавовняної тканини біло­го кольору.

— Краватка шовкова чорного кольору.

— Пальто зимове двобортне прямого силуету з вовняної тканини чорного кольору, з лацканами.

— Плащ однобортний прямого силуету із змішаної тканини чор­ного кольору, з лацканами.

— Шапка або папаха зимова із сірого каракулю.

— Кашкет з напіввовняної тканини чорного кольору з околичкою і кантом чорного кольору.

— Кашне трикотажне чорного кольору.

— Рукавички п'ятипалі шкіряні утеплені чорного кольору.

Комплект форменого одягу для жінок включає:

— Костюм з вовняної тканини чорного кольору, що складається з жакета двобортного прямого силуету на підкладці, з лацканами, спідниці двошовної прямого силуету, на поясі, на підкладці, із швом посередині і шліцом на задньому полотнищі та штанів прямого силуету.

—Костюм літній з напіввовняної тканини чорного кольору, що скла­дається з жакета двобортного прямого силуету на підкладці, спідниці двошовної прямого силуету, на поясі, на підкладці, із швом посередині і шліцом на задньому полотнищі та штанів прямого силуету.

— Блузка з довгим рукавом з шовкової тканини білого кольору, з воланом.

— Блузка з коротким рукавом з шовкової тканини білого кольору, із запрасованими та застроченими складками.

— Сорочка формена з коротким рукавом з бавовняної тканини біло­го кольору.

— Краватка шовкова чорного кольору.

— Пальто зимове двобортне прямого силуету з вовняної тканини чорного кольору, з лацканами.

— Плащ однобортний прямого силуету із змішаної тканини чор­ного кольору, з лацканами.

— Шапка зимова із сірого каракулю.

— Капелюх фетровий чорного кольору.

— Кашне трикотажне чорного кольору.

— Рукавички п'ятипалі шкіряні утеплені чорного кольору.

2. Завдання та обов’язки державного виконавця.

У свою чергу основними обов'язками державних службовців є:

— додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

— забезпечення ефективної роботи та виконання завдань держав­них органів відповідно до їх компетенції;

— недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

— безпосереднє виконання покладених на них службових обо­в'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

— збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а та­кож іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розго­лошенню;

— постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

— сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі напо­лягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

Окремо законом передбачено і конкретні права і обов'язки деяких категорій працівників органів державної виконавчої служби. Так, ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Зокрема, державний виконавець:

— здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного вико­нання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі — виконавчий документ) у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом;

— надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

— розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провад­ження та їх клопотання;

— заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

— роз'яснює сторонам їх права і обов'язки.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право:

— одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснен­ня, довідки, іншу інформацію;

— проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприєм­ницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами;

— здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників;

— безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

— накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

— накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в устано­вах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

— використовувати за згодою власника приміщення, в тому числі, що є в комунальній власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

— звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'яс­ненням рішення з заявою про видачу дубліката виконавчого докумен­та, порушувати клопотання про встановлення чи зміни порядку і спо­собу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

— звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дити­ни чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове про­никнення до житла чи іншого володіння боржника — фізичної особи або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кош­ти, належні боржникові від інших осіб;

— викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а у разі не­явки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;

— залучати до проведення виконавчих дій понятих працівників органів внутрішніх справ, інших осіб у встановленому порядку, а та­кож експертів, спеціалістів, в тому числі для оцінки майна;

— накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

— застосовувати під час проведення виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомки;

— при виконанні судових рішень безперешкодно входити на зе­мельні ділянки, в жилі та інші приміщення боржників — фізичних осіб, проводити в цих приміщеннях огляд, за необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати ці приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там знахо­диться та на яке за законом можливо звернути стягнення;

— вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб борж­ників — юридичних осіб або від боржників — фізичних осіб відомості та пояснення по фактах невиконання рішень або законних вимог дер­жавного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про вико­навче провадження;

— повідомляти з метою профілактичного впливу органи державної влади, громадські об'єднання, трудові колективи і громадськість за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;

— у разі необхідності для проведення чи організації виконавчих дій залучати на платній основі, у тому числі за рахунок авансового внеску стягувача, суб'єктів господарювання, які у встановленому за­коном порядку одержали ліцензії на:

1) будівельну діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджувальних конструкцій, будів­ництво та монтаж інженерних і транспортних мереж);

2) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобіль­ним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);

3) операції у сфері поводження з небезпечними відходами;

4) надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої влас­ності, надання послуг з охорони громадян;

5) проведення землевпорядних та землеоціночних робіт.

— здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

3. Права державного виконавця

Відповідно до ст. 11 зазначеного закону державні службовці мають право:

— користуватися правами і свободами, які гарантуються громадя­нам України Конституцією і законами України;

— брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх по­вноважень рішень;

— одержувати від державних органів, підприємств, установ і орга­нізацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхід­ну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

— на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе став­лення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

— вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;

— на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

— безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосують­ся проходження ним державної служби, в необхідних випадках дава­ти особисті пояснення;

— на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібно­стей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у кон­курсах на заміщення посад більш високої категорії;

— вимагати службового розслідування з метою зняття безпідстав­них, на думку службовця, звинувачень або підозри;

— на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

— на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

— захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

4. Відповідальність державного виконання.

Оскільки державні виконавці є державними службовцями, на них поширюється положення Закону «Про державну службу» , в тому числі і з питань притягнення до дисциплінарної відповідальності. З урахуванням норм цього Закону підставами дисциплінарної відпові­дальності державного виконавця є:

— невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків;

— перевищення своїх повноважень;

— порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби;

— вчинок, який порочить його як державного службовця або дис­кредитує державний орган, в якому він працює.

Дисциплінарні стягнення, які можуть бути накладені на державно­го виконавця, передбачені Кодексом законів про працю (КЗпП) Украї­ни та Законом «Про державну службу». До них, зокрема, відносяться:

— догана;

— попередження про неповну службову відповідність;

— затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду;

— звільнення.

Оскільки закони «Про державну виконавчу службу» та «Про дер­жавну службу» не містять положень щодо особливостей дисциплінар­ного провадження, вирішуючи питання притягнення до дисциплінар­ної відповідальності державних виконавців, необхідно керуватися загальними нормами, передбаченими КЗпП України та іншими нор­мативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України дисциплінарні стягнення зас­тосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обран­ня, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дис­циплінарні стягнення можуть накладатися також органами, ви­щестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті. Перелік осіб, які призначають державних виконавців та керівних пра­цівників органів державної виконавчої служби, наведено у ст. 9 ко­ментованого закону, але, крім цього, відповідно до п. 4.4 Положення про районний, міський (міст обласного значення), районний у містах відділ державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністер­ства юстиції України 16.07.99 № 43/5, право накладати дисциплінарні стягнення на працівників відділу надано начальникам відповідних відділів державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення за­стосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення пра­цівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або пе­ребування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Накладенню дисциплінарного стягнення може передувати служ­бове розслідування. Порядок проведення службового розслідування стосовно державних службовців затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. № 950. Відповідно до цього Порядку стосовно державних службовців може бути проведено служ­бове розслідування, в тому числі, у разі невиконання або неналежно­го виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повно­важень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матері­альну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, а також у разі недодер­жання ними законодавства про державну службу, про боротьбу з ко­рупцією, порушення етики поведінки.

Рішення щодо проведення службового розслідування приймаєть­ся вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, керівником державного органу (посадовою осо­бою), що призначив на посаду державного службовця, стосовно яко­го має проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює державний службовець.

Рішенням щодо проведення службового розслідування визначаєть­ся голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, мета і дата початку та закінчення службового розслідування. Термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Службове розслідування проводиться з відстороненням держав­ного службовця від виконання повноважень за посадою або без тако­го відсторонення. Рішення про відсторонення приймається за подан­ням голови комісії з проведення службового розслідування керівни­ком державного органу, в якому працює службовець.

За державним службовцем на час відсторонення від виконання повноважень за посадою зберігається заробітна плата.

Особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право в будь-який момент узяти в ньому участь, пояснювати факти, робити заяви, подавати відповідні документи і порушувати клопотан­ня про залучення нових документів, вимагати додаткового вивчення пояснень осіб, причетних до справи.

За результатами службового розслідування члени комісії склада­ють акт, у якому зазначаються:

— факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у державному органі і перебування на займаній посаді особи, стосовно якої проведено служ­бове розслідування;

— висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшу­ють або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з державного службовця безпідставні звину­вачення або підозру.

Акт службового розслідування підписується членами комісії та подається на розгляд керівника державного органу (посадової осо­би), який призначив службове розслідування, в одному примірнику. Перед поданням на розгляд з актом службового розслідування ознай­омлюється державний службовець, стосовно якого проводилося роз­слідування.

За результатами розгляду керівник державного органу (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслі­дування, приймає в десятиденний термін відповідне рішення, з яким ознайомлюється державний службовець. За матеріалами службового розслідування державний службовець може бути притягнутий до відповідальності згідно із законодавством.

Якщо службове розслідування не проводиться, то відповідно до ст. 149 КЗпП України у порушника мають бути взяті письмові пояснення.

За кожне порушення може бути застосовано лише одне дисциплінар­не стягнення і при обранні виду уповноважена особа повинна враховува­ти ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обста­вини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється під розписку.

Ваше имя:
Сообщение:
Код: