Реферат Некорисливі посягання на власність

Цю групу складають злочини, передбачені статтями 194—197. їх об'єднує і водночас відрізняє від інших злочинів проти власнос­ті те, що вони: 1) є некорисливими; 2) пов'язані із заподіянням майнової шкоди власникові специфічними способами - шляхом знищений або пошкодження майна (погрози його знищення) чи порушення .обов'язків щодо охорони майна.

Злочини цієї групи можна поділити на двіпідгрупи, першу з яких складають діяння, що пов'язані із знищенням або пошко­дженням майна чи погрозою його знищення (статті 194—196), дру­гу - діяння, що полягають у порушенні обов'язків щодо охорони майна (ст. 197).

Майну як предмету злочинів проти власності, пов'язаних з його знищенням чи пошкодженням (статті 194—196), притаманні певні особливості порівняно з майном як предметом викрадення, привласнення, вимагання майна, заволодіння ним шляхом шахрай­ства або зловживання службової особи своїм службовим станови­щем (статті 185-187, 189-191). Адже, як правило, неможливим є викрадення нерухомого майна, лісів, надр як таких. Знищення ж перелічених об'єктів або їх пошкодження є реально можливим. З іншого боку, можна вимагати право на майно, але знищити чи пошкодити таке право неможливо.

Предметом злочинів проти власності, пов'язаних з його знищен­ням чи пошкодженням, може бути будь-яке рухоме або нерухоме майно, крім випадків, коли знищення чи пошкодження майна є озна­кою іншого самостійного складу злочину або способом вчинення більш тяжкого злочину (наприклад, статті 113, 189, 338, 399,411).

Предметом знищення чи пошкодження майна може бути лише чуже майно. Знищення чи пошкодження власного майна, у тому числі майна, яке є спільною власністю винного та інших осіб, не утворює складу цього злочину. Знищення або пошкодження осо­бою майна, яке було предметом вчиненого нею викрадення, квалі­фікується тільки як викрадення.

Злочини проти власності цієї групи з суб'єктивної сторони характеризуються умисною (умисне знищення або пошкодження майна, погроза знищення майна) або необережною (необережне знищення або пошкодження майна, порушення обов'язків щодо охорони майна) формою вини.

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК).

До­датковими факультативними об'єктами цього злочину можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здо­ров'я людини.

Об'єктивна сторона складу цього злочину характеризується су спільно небезпечними діями, які полягають у знищенні чи по­шкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійс­нені у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання ре­чі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, повне чи часткове роз­чинення її у воді чи інших рідинах тощо). Умисне знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально-небезпечним способом утворює кваліфікований склад цього зло­чину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194. Використання майна за його призначенням, що призвело до припинення його існування (наприклад, спалення палива), не може розглядатися як спосіб його знищення чи пошкодження, а тому не утворює складу розгля­дуваного злочину. За наявності для того підстав зазначені діяння можуть розглядатися як привласнення чи розтрата такого майна.

Якщо знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого злочину, то такі дії, за загальним правилом, кваліфікуються за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Додатко­во кваліфікувати їх ще й за ст. 194 необхідно лише у випадках, якщо зазначені дії вчинювались способом чи спричинили суспіль­не небезпечні наслідки, які не враховані у статті, що передбачає відповідальність за такий злочин. Такою (за ч. 2 ст. 355 та ч. 2 ст. 194), наприклад, має бути правова оцінка дій, які знайшли ви­раз у примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, поєднаному з пошкодженням чи знищенням майна шляхом вибуху, підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом.

Термінологічна конструкція «знищення або пошкодження» пе­редбачає як вчинення певного роду діяння, так і настання відповід­них суспільно небезпечних наслідків. При цьому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов'язує момент за­кінчення злочину.

Знищення майна - це доведення майна до повної непридатності щодо його цільового призначення. Внаслідок знищення майно пе­рестає існувати або повністю втрачає свою цінність.

Пошкодженням майна визнається погіршення якості, змен­шення цінності речі або доведення речі на якийсь час у непридат­ний за її цільовим призначенням стан.

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено вна­слідок вчиненого діяння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки зменшилась його цінність, потрібні спе­ціальні знання, необхідно призначати відповідну експертизу.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 194, є матеріальним. Обов'язковими ознаками його об'єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої шкоди і причинний зв'язок між діянням та заподіяною шкодою.

Шкода у великих розмірах — ознака оціночна. Вирішення пи­тання про те, чи є заподіяна шкода великою, вирішується у кож­ному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для власника, матеріального становища потерпілого тощо). Виходячи із законодавчого визначення значної шкоди як кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності (п. 2 примітки до ст. 185), видається, що шкода у великому розмірі в складі умисно­го знищення або пошкодження майна може бути визнана тоді, ко­ли цим злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян.

Цей злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно пошко­джено або знищено і шкода від цього є великою.

Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річ-ного (ч. 1 ст. 194) або 14-річного (ч. 2 ст. 194) віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода.

У разі знищення чи пошкодження майна загально небезпечним способом винний передбачає, що він завдає чи може завдати фізич­ної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюється пося­гання, або повинен і міг це передбачати.

Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі на­слідки, психічне ставлення винної особи може характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом потерпілому з необережності було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передба­чених ч. 2 ст. 194 і відповідною частиною ст. 115.

Мотив і мета не є обов'язковими ознаками цього злочину, але їх встановлення є важливим у плані відмежування його від інших злочинів, вчинення яких може супроводжуватись знищенням чи пошкодженням чужого майна. Це, зокрема, стосується таких зло­чинів, як диверсія (ст. 113), вимагання (ст. 189), терористичний акт (ст. 258), масові заворушення (ст. 294).

Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошко­дження майна є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи ін­шим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Підпал полягає у свідомому викликанні пожежі шляхом засто­сування джерела вогню до певних об'єктів.

Умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпа­лу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків (коли такий підпал є загальнонебезпечним). Тому умисне знищення або пошкодження майна вогнем, яке не створювало такої загрози (наприклад, спа­лення у печі), не може розглядатися як кваліфікуюча цей злочин ознака і тягне відповідальність за ч. 1 ст. 194.

Вибух - це займання певних об'єктів внаслідок миттєвого хіміч­ного розкладання відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення сильно нагрітих газів.

Під іншим загальнонебезпечним способом розуміється будь-який інший, крім підпалу та вибуху, спосіб знищення або пошко­дження майна, внаслідок якого створюється небезпека життю чи здоров'ю багатьох людей, заподіяння шкоди багатьом матеріальним об'єктам тощо (затоплення, поміщення у воду дроту високо­вольтної лінії електропередач, застосування сильнодіючої отрути для отруєння свійських тварин, забруднення парку, пляжу чи ін­шої місцевості небезпечними відходами, організація катастрофи тощо).

Загальнонебезпечність способу знищення чи пошкодження майна визначається з урахуванням факту створення небезпеки для життя чи здоров'я громадян, властивостей майна, якому заподіює­ться шкода, засобів знищення чи пошкодження, місця вчинення діяння.

Майнова шкода в особливо великих розмірах, як і майнова шко­да у великих розмірах, - ознаки оціночні. З урахуванням законо­давчих критеріїв визначення значної шкоди, великого і особливо великого розміру у складах злочинів проти власності, передбаче­них статтями 185-191 КК, можна зробити висновок, що майнова шкода в особливо великих розмірах у складі умисного знищення або пошкодження майна матиме місце у разі, коли такими діями заподіяно майнову шкоду приблизно на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів гро­мадян.

До умисного знищення або пошкодження майна, що спричини­ло загибель людей, належать випадки вчинення такого діяння, вна­слідок якого сталася смерть хоча б однієї особи.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, за­подіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше особам, залишення людей без житла або засобів до існування, виведення з ладу повністю або на тривалий час важливих споруд, техніки, три­вале припинення або дезорганізацію роботи підприємства, устано­ви, організації тощо. Питання про те, що слід розуміти під іншими тяжкими наслідками, вирішується у кожному конкретному випад­ку стосовно конкретних обставин справи.

Умисне знищення чи пошкодження майна в процесі вимагання охоплюється відповідною частиною ст. 189 КК. Додаткової квалі­фікації за ч. 2 ст. 194 воно потребує лише у випадку, коли знищен­ня чи пошкодження майна було здійснене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.

Погроза знищення майна (ст. 195 КК).

Додатковим обов'яз­ковим об'єктом цього злочину є психічна недоторканність особи.

З об'єктивної сторони злочин полягає в активних діях, спря­мованих на залякування потерпілого (власника чи законного воло­дільця майна, особи, у віданні або під охороною якої перебуває майно, іншої особи, яка заінтересована у збереженні цього майна) знищенням майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальноне­безпечним способом.

Погроза знищення майна полягає в залякуванні негайно або в майбутньому знищити певне майно, яке є для винного чужим. Погроза знищення чужого майна утворює розглядуваний склад злочину лише у випадках, коли винний погрожує це зробити шля­хом підпалу, вибуху або загальнонебезпечним способом. Поняття знищення чужого майна, підпалу, вибуху та іншого загальнонебезпечного способу визначені при висвітленні об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 194.

Погроза пошкодження майна не є самостійним кримінальне караним діянням. Кримінальна відповідальність за таке діяння може наставати лише у спеціально передбачених кримінальним законом випадках, коли погроза пошкодження майна є складовою іншого складу злочину, наприклад, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355).

Погроза знищення майна може бути виражена усно, письмово, жестами, демонструванням засобів, якими можна привести майно у непридатність (зброя, вибухівка тощо).

Обов'язковою ознакою погрози в складі цього злочину є наяв­ність реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози. Ре­альність погрози передбачає достатність підстав побоюватися її виконання, які у кожному випадку є різними. При визначенні ре­альності погрози особливе значення має суб'єктивне ставлення до неї самого винного та сприйняття погрози потерпілим, а також присутніми при цьому іншими особами.

Погрозу знищення майна, яка утворює склад злочину, передба­ченого ст. 195, слід відрізняти від публічних закликів до погромів, підпалів, знищення майна, які утворюють склад злочину, передба­ченого ст. 295. В останньому випадку, на відміну від погрози, має місце не залякування потерпілого чи інших осіб знищенням певно­го майна, а підбурювання невизначеної кількості людей до вчи­нення зазначених дій, прагненням викликати намір знищити чи пошкодити певне майно.

Цей злочин вважається закінченим у момент сприйняття погро­зи знищення майна особою, якій вона адресується.

Суб'єкт цього злочину - загальний.

Із суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим

умислом.

Погроза знищити майно може бути способом вчинення ін­ших злочинів (наприклад, вимагання - ст. 189, протидія законній господарській діяльності - ст. 206, перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від да­вання показань чи висновку - ст. 386), складом яких вона охоплю­ється і додаткової кваліфікації за ст. 195 не потребує.

Необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК).

Обов'язковим додатковим об'єктом цього злочину є здоров'я або життя особи.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується суспільно небезпечними діями або бездіяльністю, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Особливістю відповідальності за необережне знищення чи пошкодження чужого майна є те, що, на відміну від злочину, передбаченого ст. 194, спосіб знищення чи пошкодження майна на кваліфікацію вчиненого не впливає. Відповідальність за цей злочин обумовлена лише його наслідками. Необережне знищення або пошкодження чужого майна утворює склад злочину лише у випадку, коли такі дії призвели до тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей.

Необережне знищення або пошкодження деяких спеціальних і видів майна визнається кримінальне караним і при настанні інших суспільне небезпечних наслідків (наприклад, необережне знищення або пошкодження військового майна, утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 412, у разі, коли воно заподіяло шкоду у великих розмірах, а спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків ч. 2 ст. 412 визнає кваліфікуючими ознаками цього діяння).

Зміст таких ознак об'єктивної сторони цього злочину, як знищення та пошкодження чужого майна, загибель людей є аналогічним до змісту цих ознак у складі злочину, передбаченому ст. 194.

Поняття тяжких тілесних ушкоджень визначено у ст. 121 КК

Цей злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або смерті хоча б однієї людини.

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини: особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій чи бездіяльності можуть виникнути такі наслідки, як знищення (пошкодження) чужого майна та пов'язані з ними тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, але легковажно розраховує на відвернення вказаних суспільне небезпечних наслідків або не передбачає можливості настання вказаних наслідків, хоча була могла їх передбачати.

Необережне ставлення до діяння і на­слідків може виражатись у порушенні як спеціальних правил без­пеки, так і загальних заходів обережності.

Якщо особа необережно ставиться тільки до наслідків у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей, а до наслідків у вигляді знищення чи пошкодження майна - умисно, вчинене нею слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194.

Необережне знищення або пошкодження майна, яке сталося в результаті порушення спеціальних правил (охорони, експлуатації, безпеки, поводження тощо), що утворює самостійний склад зло­чину (проти довкілля, проти громадської безпеки, проти безпеки виробництва тощо), підлягає кваліфікації не за ст. 196, а за стат­тею, яка містить спеціальну кримінально-правову норму про від­повідальність за порушення таких правил (наприклад, статті 276, 281,282, 291 КК).

Порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Суспільна небезпека злочину полягає у полегшенні протиправної діяльності інших осіб, які вчинюють посягання на власність, ство­ренні передумов для небезпечного впливу на матеріальні цінності стихійних сил природи та інших негативних факторів.

Об'єктом злочину є порядок виконання працівниками обов'яз­ків щодо зберігання та охорони чужого майна, який забезпечує право власності.

Предметом злочину виступає чуже майно, зберігання чи охо­рона якого були доручені винній особі.

Об'єктивну сторону цього злочину характеризує сукупність трьох ознак: 1) діяння у формі невиконання або неналежного ви­конання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків; 2) суспільне небезпечні наслідки у вигляді тяжких наслідків для власника майна; 3) причинний зв'язок між діянням і суспільне небезпечними наслідками.

Діяння полягає у невиконанні або у неналежному виконанні особою обов'язків, які покладались на неї у встановленому поряд­ку, не виходили за межі її компетенції і належне виконання яких покликане було забезпечити зберігання й охорону чужого майна. У цьому зв'язку в кожному випадку вчинення такого діяння має бути встановлено, які саме обов'язки покладались на дану особу та які з цих обов'язків не виконані або виконані неналежним чином, а також які конкретні нормативні акти порушено винним.

Відповідальність за ст. 197 настає лише у разі, якщо особа була • не лише зобов'язана, а й мала реальну можливість виконати належним чином покладені на неї обов'язки по зберіганню чи охороні? чужого майна.

Не буде цього складу злочину в діях особи, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, у випадку, коли невиконан­ня чи неналежне виконання нею своїх обов'язків, що спричинило тяжкі наслідки для власника, стало результатом неправомірного впливу на неї з боку інших осіб (застосування до неї фізичного насильства, незаконне позбавлення волі тощо) або результатом нездоланної сили.

Тяжкі наслідки - оціночна категорія, яка підлягає встановлен­ню у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Такими наслідками можуть бути визнані неправомірне ви­лучення у власника, знищення чи пошкодження майна у великих розмірах, у великій кількості чи майна, яке мало надзвичайно важ­ливе значення для виробничої діяльності їх власника чи було сімейною реліквією тощо.

Між порушенням обов'язків щодо охорони майна і тяжкими наслідками для його власників має існувати причинний зв'язок: зазначене діяння створює передумови для настання таких наслід­ків. В результаті невиконання або неналежного виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, створюється можливість для викрадення такого майна, його знищення, пошко­дження, загибелі тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту настання суспільне небезпечних наслідків - тяжких наслідків для власника майна.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним може бути неслужбова особа, яка досягла 16-річного віку і на яку на підставі трудового договору чи спеціального доручення покладається юридичний обов'язок охороняти або зберігати чуже майно (охоронник, сто­рож, водій-експедитор, кур'єр, гардеробник, пастух тощо).

Невиконання чи неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків, у тому числі пов'язаних з охороною та зберіганням чужого майна, через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотної шкоди охоронюваним законом правам, сво­бодам та інтересам окремих громадян, або державним чи громад­ським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, розгля­дається як службова недбалість і кваліфікується за ст. 367.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережніс­тю у формі злочинної недбалості або злочинної самовпевненості. При цьому обов'язки щодо охорони майна винним можуть бути порушені як необережно, так і умисно.

Література.

1. Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.- 208с.

2. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

3. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 352 с.

5. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 656 с.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.

Ваше имя:
Сообщение:
Код: