Реферат Поняття і значення досудового слідства

ВСТУП

У наш час юристу як ніколи потрібно мати силу, волю, мудрість, мужність та знання, щоб розумно відповідати добром на добро й справедливістю на зло. Необхідно постійно працювати над собою, оволодівати юридичним досвідом, учитись мистецтву роботи з до­казами для пізнання істини та захисту прав і свобод людини.

Час визначає необхідність постановки юридичної науки в першу чергу на захист прав і свобод людини, честі, гідності і репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закласти духовну, моральну основу нашого майбутнього.

Приступивши до розгляду справи, слідчий, прокурор або суддя не мають змоги зупинитися, зачекати, перепочити, відійти, відступи­ти. Взявши на себе відповідальність за пошук правди та торжество справедливості, вони відповідають не тільки за свої помилкові дії, а й за неповороткість, непередбачливість, за практичну непри­датність до високопрофесійної діяльності. Слід невтомно вдоскона­лювати свою майстерність, наполегливо опановувати науку встанов­лення істини, вчитися мистецтву роботи з доказами набувати досвіду, тренувати інтуїцію, розвивати прозорливість.

Кримінально-процесуальне право належить до навчальних дис­циплін, які посідають провідне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. В реальному житті практично кожно­му випускникові юридичного закладу освіти так чи інакше дове­деться зіткнутися з фактами злочинів. Тому глибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального проце­су — одна з умов успішної праці на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів, співробітників оперативних апаратів органів внутрішніх справ та в інших сферах юридичної діяльності. Важли­во й те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуй­ному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.

Саме тому в курсі кримінального процесу пильна увага приділяється принципу презумпції невинуватості, поваги до честі й гідності людини, справедливості та іншим наріжним каменям правосуддя.

Якщо людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, недотор­канність і безпека є найвищою цінністю, то захист цих цінностей повинен стати головною метою юридичної науки й практики.

Нормам закону, що визначають права й свободи людини, велінням часу призначено стати нормами найвищої юридичної чин­ності, їм, і тільки їм варто віддавати перевагу в усіх суперечливих випадках, тлумачачи всі сумніви на користь громадянина, виходячи з принципу його добропорядності.

Громадянину дозволено все, що не заборонено законом, влада має робити тільки те, що їй продиктовано, й тільки в такій формі, яка продиктована законом, Такий принцип обмеження влади правом — основа основ правової держави, його потрібно неухильно й точно дотримуватися в кримінальному процесі.

Питання досудового слідства є одним з найважливіших і найскладніших, так як воно є важливою гарантією правосуддя, захисту прав і свобод обвинуваченого та інших учасників криміналь-процесуальної діяльності.

Мета роботи – розкрити поняття і значення загальних положень попереднього (судового) слідства.

1. Поняття і значення досудового слідства

Досудове слідство — кримінально-процесуальна діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, провадженні слідчих та інших процесуальних дій і са­мостійному застосуванні норм права з метою захисту прав та за­конних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створенні умов для здійснення справедливого правосуддя.

Досудове слідство провадиться за всіма категоріями криміналь­них справ, за винятком справ приватного обвинувачення та зло­чинів, щодо яких закон надає право протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 111, 425 КПК України). У справах непов­нолітніх досудове слідство обов'язкове в усіх випадках без винятку.

Завданнями органів досудового слідства є:

- всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи при неухильному дотриманні Конституції України, міжнародних норм права, чинного законодавства для забезпечення розкриття злочинів, встановлення істини і прийняття по кожній кримінальній справі обґрунтованого і законного рішення;

- прийняття необхідних заходів для запобігання та припиненя­ порушень прав і свобод громадян та інтересів суспільства;

- забезпечення відшкодування збитку фізичним і юридичним особам, що потерпіли від злочинів;

- виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, вжиття заходів щодо їхнього усунення;

- захист честі, гідності, прав і свобод громадян;

- відновлення в правах, відшкодування матеріальної і компен­сація моральної шкоди стосовно осіб, що постраждали від незакон­ного затримання, арешту, притягнення до кримінальної відповідальності.

Досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ, податкової міліції і слідчими органів безпеки та прокуратури [6;510-515].

Проблеми організації досудового розслідування.

Побудова правової держави передбачає непримиренну бороть­бу зі злочинністю, поліпшення якості роботи слідчих підрозділів.

Безпрецедентне зростання злочинності за останні десять років існування незалежної держави обумовило значне збільшення на­вантаження на слідчих, що і без того робить виконання функції розслідування ще тяжчою роботою.

Проблеми організації розслідування порушуються і все ак­тивніше обговорюються в юридичній літературі1.

Однак криміногенна ситуація в державі залишається складною. За даними ГСУ МВС України, у провадженні тільки слідчих органів внутрішніх справ України в 2000 році знаходилось 460 687 криміналь­них справ. До судів направлено 185391 кримінальну справу, що на 5 529 справ, або 3,07%, більше ніж у 1999 році. Для проведення додат­кового розслідування було повернуто 13 106 кримінальних справ, що становить відповідно 7,07% усіх справ, направлених до суду.

За штатом слідчий апарат органів внутрішніх справ нараховував у 2001 році лише 9,5 тисяч фахівців. За розрахунками, для якісного розслідування всіх кримінальних справ, порушуваних щороку, необхідно збільшити слідчий апарат щонайменше в 2,5 рази.

Реальне навантаження на одного фактично працюючого слідчого більше ніж у три з половиною рази перевищує норму на­уково обґрунтованого навантаження. В середньому у провадженні одного слідчого знаходиться до 100 справ.

Слідчі мають справу не тільки з безліччю кримінальних справ, а й зі значними матеріальними труднощами в організації своєї роботи.

З іншого боку, слідчий — учасник кримінального процесу, який перебуває в центрі суперечностей сторін, і будь-які його дії стають об'єктом пильного вивчення учасниками кримінально-процесуальних правовідносин: наглядає прокурор, контролює суд та началь­ник слідчого підрозділу, пильнує обвинувачений і захисник, з не­терпінням чекає І вдивляється в його діяльність потерпілий [10;89-96].

Негативні реалії призвели до падіння престижності професії слідчого серед юристів. На 2001 рік лише 65 відсотків фахівців слідчого апарату органів внутрішніх справ мають вищу юридичну освіту. Залишається високою плинність кадрів. У 2000 році на службу в слідчі підрозділи було прийнято 924 особи з вищою юри­дичною освітою, а звільнено 1254.

Проте, дивує сам розмах застосування кримінальної відповідаль­ності. Протягом дванадцяти років (1986— 1997 pp.) в Україні всього було зареєстровано 5 млн. 850 тис. 103 злочини, засуджено до різних видів покарання 2 млн. 51 тис. 689 осіб. При цьому в середньому за рік до позбавлення волі засуджувалось 486 тис. осіб (35% від усіх покарань).

Такі масштаби кримінальних репресій не можуть сприйматись позитивно. Вражають такі цифри. Якщо на 100 000 населення кількість ув'язнених осіб становить: в Словенії — 40, в Італії — 50, в Норвегії та Фінляндії — 55, в Данії — 65, в Франції — 90, в Німеч­чині — 96, то в Україні — 415, що трошки менше, ніж в одній із найкримінальніших країн (у США — 645).

Що ж робити? Насамперед неухильно й далі, реалізуючи ідеї гуманізму, продовжувати скромно розпочату прийняттям нового Кримінального кодексу України декриміналізацію малозначних злочинів, встановивши за такі діяння адміністративну відповідальність. Декриміналізація має бути поміркованою, але ширшою. Це дасть змогу зменшити сферу застосування позбавлен­ня волі, не поміщати багатьох людей до в'язниці, яка мало кого пе­ревиховала. Часто, навпаки, особа, за малозначний злочин засуд­жуючись до позбавлення волі, піддається впливу кримінального се­редовища і його авторитетів та виходячи на волю стає якщо не на шлях скоєння нових злочинів, то на шлях сприяння іншим злочин­цям. Правоохоронні органи тим самим "необачно готують по­тенційні кадри для організованої злочинності".

На сьогодні в Україні, як зазначає Пленум Верховного Суду України, рівень застосування позбавлення волі є найвищим серед країн Європи. Якщо в 1990 році було позбавлено волі близько 35 тисяч осіб, то в 2000 р. — майже 83 тисячі, при цьому понад 48 тисяч, або 58,7% від загальної кількості,— строком від одного до трьох років, і понад 12 тисяч (14,6%) — лише до одного року . Можна допустити, що останні 12 тисяч — це злочини невеликої тяжкості, а більшість із засуджених могли б бути виправданими без позбавлення волі [6;469-475].

Зменшення кількості кримінальних справ зменшить умови для розвитку криміногенних факторів, понизить навантаження на слідчих, дасть їм змогу зосередити зусилля на роботі з розслідуван­ня тяжких злочинів.

Якщо нині для розслідування порушених кримінальних справ виникає потреба збільшити штатну чисельність слідчого апарату додатково на 20 тисяч одиниць, то при реалізації цих підходів збільшення або зовсім стане непотрібним, або ж має бути значно меншим, що зменшить і затрати на утримання правоохоронних органів.

Спроба вирішити цю проблему деякою мірою зроблена при при­йнятті нового Кримінального кодексу України. Але при цьому вбачається нерішучість і непослідовність. Наприклад, значно пом'якшивши кримінальну відповідальність за розкрадання в особ­ливо великому розмірі та хабарництво, відмінивши кримінальну відповідальність за наклеп, законодавець встановлює кримінальну відповідальність за проституцію!?

Особисто я прибічник більш рішучих і радикальних кроків у бік гуманізації кримінального законодавства та декриміналізації щодо малозначних злочинних діянь і збереження сурової відповідаль­ності за тяжкі злочини.

Для розв'язання багатьох проблем розслідування необхідно вжити заходів як щодо вдосконалення організації і процесуальної форми діяльності слідчого, так і щодо поліпшення кримінальної політики взагалі, вдосконалення організації слідчих підрозділів та статусу слідчого.

В юридичній науці висловлено пропозиції та сформульовано про­екти, що передбачають об'єднання всіх слідчих підрозділів у єдине відомство, яке іменують або слідчим комітетом, або державним агентством розслідувань. Ці пропозиції виникають у зв'язку з наявністю реальних невирішених проблем у діяльності слідчих підрозділів [9;79-84].

На нашу думку і думку багатьох фахівців, на даному етапі роз­витку нашої державності слід створити єдиний слідчий комітет при Міністерстві внутрішніх справ України, що повинно забезпечити, з одного боку, збереження існуючого потенціалу слідчих підрозділів ОВС України, їх кадрового та матеріально-технічного забезпечення й існуючої системи взаємодії з оперативними підрозділами, а в той же час сприятиме більш суттєвому виключенню з практики втручання органу дізнання в процесуальну діяльність слідчих.

Начальник слідчого підрозділу, на наш погляд, має призначатись на свою посаду Президентом України за згодою з Верховною Радою України.

Призначення і звільнення з посади слідчого має здійснюватись Указом Президента України.

На слідчих та оперативних працівників слід поширити статус не­доторканності аналогічно статусу недоторканності суддів.

Безумовно, право розслідування кримінальних справ має бути збережене за прокурором.

Доцільно скасувати в органах внутрішніх справ штатні підрозділи дізнання, які фактично виконують функції слідчих, за рахунок чого збільшити чисельність слідчого апарату.

Слід об'єднати всі підрозділи оперативно-розшукової юрис­дикції МВС у єдину організацію — кримінальну міліцію, яка б підпорядковувалась тільки Міністерству внутрішніх справ України та була виведена з будь-якого підпорядкування місцевим органам влади; призначення і звільнення з посади слідчого здійснювати Ука­зом Президента України; на слідчих та оперативних працівників слід поширити статус недоторканності аналогічно статусу недотор­канності суддів.

2. Поняття і значення загальних положень попереднього (судового) слідства

Загальні положення досудового розслідування — це визначені за­коном на основі принципів кримінального процесу найбільш ос­новні положення, правила, які віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового розслідування як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання всіх завдань кримінального про­цесу, що є на даній стадії.

Загальними умовами досудового слідства є: слідчі органи здійснюють свої повноваження незалежно від якогось відомчого або місцевого впливу; досудове слідство ведеться на принципах справедливості, гуманізму, рівноправності громадян перед зако­ном, незалежно від соціального, національного і расового поход­ження, майнового, службового або іншого положення, віро­сповідання і політичних переконань; запобіжні заходи застосову­ються у випадках крайньої необхідності, коли при цьому шкода, що запобігається, явно більша від тієї, що заподіюється застосуванням примусових заходів.

Крім цього, до загальних положень досудового розслідування належать такі правила.

Своєчасний початок розслідування. Розслідування провадиться негайно після порушення справи і в стислі, передбачені законом строки.

Строки досудового слідства. Досудове слідство має бути закінчене протягом двох місяців з моменту порушення криміналь­ної справи, а якщо на цей період особа, яка вчинила злочин, не була відома, то з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин, до Моменту направлення справи прокурору з обвинувальним виснов­ком або з постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження у справі [6;475-479].

Згідно з ч. 5 ст. 120 КПК України перебіг строку слідства в спра­вах, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин, починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

Районний, міський прокурор, військовий прокурор армії, фло­тилії,, з'єднання, гарнізону та прирівняний до них прокурор можуть продовжити цей строк у разі неможливості закінчити розслідуван­ня у зазначений вище строк — до трьох місяців.

В особливо складних справах, на підставі мотивованої постанови слідчого, строк досудового слідства може бути продовжений до шести місяців прокурором Автономної Республіки Крим, прокуро­ром області, прокурором міста Києва, військовим прокурором ок­ругу, флоту та прирівняним до них прокурором або їх заступника­ми.

Подальше продовження строку досудового слідства можливе лише у виняткових випадках Генеральним прокурором України або j його заступниками.

При продовженні строків розслідування у справах, в яких обвинувачений взятий під варту, необхідно враховувати строки взяття j під варту та той факт, що їх продовження віднесено до компетенції суду.

При поверненні судом справи для провадження додаткового! слідства, а також при відновленні слідства по зупиненій справі і строк додаткового розслідування встановлюється прокурором, і який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Подальше продовження вказаного строку провадиться на загальних засадах.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника зі матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку попереднього слідства не враховується.

Процесуальна самостійність і незалежність слідчого — один із принципів стадії досудового розслідування. Ніхто, крім прокурора, начальника Головного слідчого підрозділу (управління, відділу, в відділень, старшого групи), їхніх заступників, у межах повноважень, визначених Кримінально-процесуальним кодексом і функціональними обов'язками, не може витребувати матеріали, на підставі яких слідчим відмовлено у порушенні кримінальної справи, чи саму кримінальну справу для перевірки чи яким-небудь іншим засобом втручатися в процесуальну діяльність слідчого.

Втручання в цю діяльність із метою перешкоджати всебічному, повному й об'єктивному дослідженню обставин справи або домогтися прийняття по ній незаконного рішення неприпустимо і спри­чиняє відповідальність, передбачену законодавством України [13;56-69].

Всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи. Слідчий зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин спра­ви, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправду­ють обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтя­жують його відповідальність. Слідчий не має права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Забороняється домага­тись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз, шантажу, обіцянок винагороди чи інших незаконних заходів.

Слідство нерідко називається попереднім тому, що передує су­довому розслідуванню та судовому розгляду справи. Попередній характер розслідування не знижує вимог до його якості, не виклю­чає обов'язку слідчого вжити заходів до вирішення всіх завдань кримінального процесу за винятком основного питання — здійснення правосуддя, та зробити свій висновок щодо всіх питань кримінальної справи.

У процесі досудового слідства слідчий зобов'язаний встановити наявність або відсутність ознак складу злочину, визначити його кваліфікацію, зробити свій висновок про наявність доказів для пред'явлення обвинувачення, довести обставини, які належать до предмета доказування, та створити тим самим необхідні передумо­ви для правильного вирішення справи судом. Матеріали, зібрані в ході досудового розслідування, слугують основою судового розгля­ду. Ефективність діяльності суду значною мірою залежить від якості досудового слідства. Суд при розгляді справи не може вийти за рамки пред'явленого слідчим обвинувачення й обвинувального висновку досудового слідства. Всі матеріали слідчої справи досліджуються в судовому засіданні. Судове слідство починається з оголошення обвинувального висновку слідчого. Судова практика свідчить, що трапляються випадки, коли похибки досудового слідства стають джерелом судових помилок.

Усі слідчі, незалежно від відомчої належності, виконують єдину функцію, мають єдиний статус, у своїй практичній діяльності керу­ються єдиним кримінально-процесуальним законодавством [12;115-124].

Роз'яснення та забезпечення прав учасникам процесу та їх без­пеки. Слідчий зобов'язаний роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їхні права і забезпечити можливість здійснення цих прав та вжити заходів щодо забезпечення безпеки учасників процесу.

Недопустимість розголошення даних досудового слідства. Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні Даних досудового слідства несуть відповідальність за ст. 387 Кримінального кодексу України.

Зокрема, згідно зі статтею 387 Кримінального кодексу України "розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка про­вадила дізнання чи досудове .слідство, даних досудового слідства чи Дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані,— карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років. Розголошення Даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокуро­ром, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність,— карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, із позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років".

Залучення понятих, спеціалістів, перекладачів та громадсь­кості до участі в процесі. При провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки й обставин події, опису майна та проведенні інших дій, якщо це необхідно для забезпечення достовірності доказів та захисту прав і свобод людини, слідчий забезпечує присутність не менше двох по­нятих. Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані в справі.

Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства.

Поняті, присутні при провадженні зазначених вище слідчих дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі ви­конаним діям. Зауваження понятого з приводу проведених слідчих дій підлягають обов'язковому занесенню до протоколу [6;481-488].

Залучення перекладача. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться слідство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання рідною мовою і користуватися послугами перекладача, в тому числі при ознайомленні з усіма матеріалами справи.

Слідчі документи можуть вручатись обвинуваченому в пере­кладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє, а обви­нувальний висновок — обов'язково. Перекладач, особа, запрошена до участі в процесі для роз'яснення знаків німого або глухого, по­винні з'явитися за викликом слідчого та зробити повно і точно до­ручений йому переклад.

Участь спеціаліста при проведенні слідчих дій. У необхідних ви­падках для участі у проведенні слідчої дії може бути залучений спеціаліст — особа, яка володіє необхідними спеціальними знання­ми, вміннями чи навичками. Виклик слідчим спеціаліста є обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст.

Слідчий має право через пресу, радіо, телебачення інформувати населення про обставини вчиненого злочину для притягнення гро­мадськості до його розкриття.

З метою успішного вирішення завдань, що ставляться перед слідчими підрозділами органів внутрішніх справ, відповідно до кримінально-процесуального законодавства та наказу МВС України № 745 від 25 листопада 1992 року слідчі можуть залучати окремих громадян до виконання обов'язків громадських помічників слідчого.

Документування та технічне документування в стадії досудового розслідування. Документування процесуальної діяльності - один із принципів кримінального процесу, який знаходить особли­во стійке виявлення в стадії досудового розслідування, де кожен процесуальний акт — дія чи рішення — має безумовно фіксуватись у відповідних, передбачених для цього законом процесуальних до­кументах: дії в протоколах, рішення в постановах, окремих дору­ченнях, запереченнях на вказівки прокурора чи начальника слідчого підрозділу, чи в обвинувальному висновку. Документуван­ня дозволяє надійно закріпити докази, забезпечити встановлення істини, захист прав і свобод людини. Документування надає мож­ливість ефективного прокурорського нагляду і процесуального кон­тролю, представляє можливість учасникам процесу ознайомитись по завершенні слідства та в суді з кримінальною справою і вжити заходів для захисту своїх прав і законних інтересів. Цим завданням сприяє і технічне документування, можливості якого розширюють­ся з розвитком техніки.

Відповідно до ст. 85 КПК України в протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що провадять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків, зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбаче­них статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 КПК України, об­межуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому стат­тею 52-3 КПК України. Протокол зачитується всім особам, які брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомити­ся з протоколом особисто. Вставки і поправки повинні бути засте­режені в протоколі перед підписами.

Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст. Коли особа, що брала участь у проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.

Технічне документування. Звукозапис може застосовуватися при допиті обвинуваченого свідка і проведенні будь-яких інших слідчих дій. При проведенні слідчих дій з застосуванням звукоза­пису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма повинна відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється, Перед закінченням слідчої дії звуко­запис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до звукозапису заносяться на фонограму.

Проведення звукозапису не виключає вимогу про необхідність складання письмового протоколу слідчої дії. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови зву­козапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису.

Кінозйомка, відеозапис відповідно до ст. 85-2 КПК України мо­жуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки й обставин події та при проведенні інших слідчих дій. Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлен­ня кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол. Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонструван­ня кінострічки, відеострічки при проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку з закінченням досудового розслідування провадиться відповідно до згаданих вище правил.

Здійснення прокурорського нагляду та процесуального контро­лю за законністю при проведенні досудового розслідування.

Прокурорський нагляд та процесуальний контроль з боку на­чальника слідчого підрозділу є одним з основних положень стадії досудового розслідування. Прокурор не тільки забезпечує підтрим­ку обвинувачення в суді, а відповідно до ст. 121 Конституції України здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнан­ня та досудового слідства, який спрямований на досягнення завдань кримінального процесу, забезпечення встановлення істини, захис­ту прав і свобод людини, правильного застосування закону для того, щоб кожен злочинець був би притягнутий до відповідальності і ні один невинний не був би покараний, ні одній особі не було б безпідставно завдано шкоди.

Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 114 КПК України.

Судовий контроль здійснюється за діями і рішеннями, які сто­суються тих чи інших обмежень прав і свобод людини. Суд санкціонує арешт, обшук житла чи іншого володіння особи, виїмку поштово-телеграфної кореспонденції, зняття інформації з технічних каналів зв'язку, поміщення особи в психіатричний заклад закритого типу для проведення експертизи, поміщення особи 1 в віці від 11 років до віку, з якого можлива кримінальна і відповідальність за злочин, у приймач-розподільник строком на один місяць згідно зі ст. 7-3 КПК України [11;88-94].

Повноваження начальника слідчого відділу. Згідно зі ст. 114-11 КПК України, начальник слідчого відділу здійснює контроль за 1 своєчасністю дій слідчих з розкриття злочинів і запобігання їм, і вживає заходів до найбільш повного, всебічного й об'єктивного \ провадження досудового слідства в кримінальних справах.

Начальник слідчого відділу має право: перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особис­то провадити досудове слідство, користуючись при цьому повнова­женнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі да­ються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 114 КПК України.

Вказівки прокурора в кримінальних справах, які дані відповідно до правил, встановлених цим Кодексом, обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищому прокуророві не зупиняє їх виконання.

3. Початок провадження досудового слідства

Досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому законодавством. Слідчий зобов’язаний негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі. Коли справа порушена слідчим і прийнята ним до свого провадження, складається єдина постанова про порушення справи і прийняття її до свого провадження.

Слідчий — учасник кримінального процесу, який прийняв відповідно до закону справу до свого провадження та здійснює до­судове слідство [ 10;38-45] ].

Досудове слідство у кримі­нальних справах провадиться слідчими прокуратури, слідчими органів внутриішніх справ, слідчими податкової міліції, слідчими органів Служби безпеки України.

Слідчими органів Служби безпеки України провадиться розсліду­вання злочинів проти основ національної безпеки, проти миру, без­пеки людства та міжнародного правопорядку, справи щодо контра­банди, найманства, терористичних актів та інших тяжких злочинів, визначених у законі.

Слідчі прокуратури розслідують справи про найбільш тяжкі зло­чини проти життя, прав і свобод людини, проти правосуддя, вста­новленого порядку несення військової служби, про злочини у сфері службової діяльності, бандитизм та інші злочини, визначені в ст. 112 КПК України. Слідчим прокуратури, виходячи із суб'єкта злочину, підслідні справи про злочини:

— вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до частини першої статті 9 За­кону України "Про державну службу" та особами, посади яких віднесено до 1 — 3 категорії посад;

— вчинені працівниками правоохоронних органів.

Слідчі органів внутрішніх справ розслідують справи про злочи­ни проти власності та в сфері господарської діяльності, злочини проти здоров'я, честі і гідності особи, громадської безпеки, порядку і моральності, злочини проти статевої свободи та недоторканності особи, злочини проти довкілля та деякі інші злочини, а також усі справи з обвинувачення неповнолітніх.

Слідчі податкової міліції розслідують справи про злочини проти податкової, а в певній мірі і валютної та фінансової системи дер­жави.

Розслідування злочину, передбаченого ст. 209 КК України (легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом), може здійснюватись як слідчими СБУ, так і слідчими про­куратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції [ 11;145-147] ].

Незалежно від відомчої належності всі слідчі мають під час розслідування у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов'язки, провадять розслідування в одному і тому самому про­цесуальному порядку.

Слідчий зобов'язаний провести об'єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодуван­ня заподіяної злочином шкоди, виявлення та усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного застосування закону. Під час провадження попереднього слідства всі рішення про напрям слідства та проведення слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли щодо цього зако­ном передбачено рішення суду або отримання санкції прокурора.

Слідчий процесуальне самостійний і в своїй діяльності керується законом. Його процесуальний статус характеризується такими об'сктивно-правовими положеннями, що випливають із ст. 4, 22, 114, 114-1, 115, 118, 121 КПК України.

Слідчий процесуальна самостійний і незалежний При провад­женні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно за винят­ком випадків, коли законом передбачено отримання санкції проку­рора або рішення суду, та несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення. При виконанні своїх повноважень слідчий незалежний від будь-якого впливу, діє тільки на підставі й у межах закону і наданих йому прав.

Слідчий має право давати органам дізнання доручення та і вказівки про провадження розшукових і слідчих дій та вимагати від них сприяння при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення та вказівки даються у письмовому вигляді і є для органів дізнання обов'язковими.

При провадженні досудового слідства слідчий має право зна­йомитися з оперативно-пошуковими й обліковими матеріалами органів дізнання, доручати їхнім керівникам організацію оператив­но-пошукових заходів, провадження окремих процесуальних дій та іншої необхідної роботи з метою з'ясовування обставин, що мають значення для справи. Доручення даються слідчим у письмовому виді, є для органу дізнання обов'язковими і підлягають виконанню в десятиденний строк, що може бути продовжений слідчим за по­данням органу дізнання. По справах про злочини, вчинені встанов­леними особами, проведення оперативно-пошукових заходів орга­нами дізнання можливе лише за погодженням цього питання зі слідчим.

У разі незгоди слідчого із вказівками прокурора про притягнен­ня особи як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг об­винувачення, про направлення справи для віддання обвинувачено­го до суду або про закриття справи слідчий має право подати справу вищому прокурору з письмовим викладом своїх заперечень. У та­кому разі прокурор або відміняє вказівки нижчого прокурора, або доручає провадження слідства у цій справі іншому слідчому.

У справах, у яких досудове слідство обов'язкове, слідчий має право в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не очікуючи виконання органами дізнання всього комп­лексу невідкладних слідчих дій та закінчення строку, наданого для їх провадження.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону у криміналь­них справах, які перебувають у його провадженні, обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, поса­довими особами та громадянами.

Слідчий має право затримати та допитати особу, яку підозрює у вчиненні злочину, в порядку та за підставами, передбаченими за­коном.

Дані досудового слідства можуть бути оголошені тільки з дозво­лу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають за можливе. Матеріали кримінальної справи не можуть бути розго­лошені до закінчення досудового слідства без дозволу слідчого, у провадженні якого знаходиться справа. У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, фахівця, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досу­дового слідства. Винні в їх розголошенні несуть кримінальну відповідальність.

При провадженні слідчих дій слідчий має право використовува­ти машинопис, звукозапис, стенографування, фотографування, кінозйомку та відеозапис.

Слідчий зобов'язаний вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, вирішення завдань кримінального судочинства, виявити як викриваючи, так і виправдовуючи обвинуваченого, а також пом'якшуючі та обтяжуючі його відповідальність обставини. Слідчий не має права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Забороняється домагатися показань шляхом насильст­ва, погроз або інших незаконних заходів.

При провадженні слідчих та інших процесуальних дій слідчий зобов'язаний роз'яснити учасникам їхні права та обов'язки, а також порядок їх реалізації, суворо додержуватись закону та забез­печувати права й законні інтереси учасників процесу та інших гро­мадян.

У взаємовідносинах з обвинуваченим слідчий виходить з конс­титуційного принципу презумпції невинності, згідно з яким обви­нувачений не вважається винним, доки його провина не буде до­ведена та встановлена вироком, який набув законної сили; всі сумніви у справі, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися та вирішуватися на користь обвинуваченого.

На посаду слідчих призначаються громадяни України, що, як правило, мають вищу юридичну освіту, пройшли стажування і про­явили при цьому фахову придатність до слідчої роботи

Старші слідчі з особливо важливих справ, слідчі з особливо важ­ливих справ, старші слідчі Головного слідчого управління МВС при­значаються і звільняються з посади заступником Міністра внутрішніх справ — начальником Головного слідчого управління МВС України.

Гарантії діяльності слідчого. Слідчий МВС України, згідно з на­казом МВС України № 745 від 25 листопада 1992 року, не може піддаватися заходам адміністративного впливу, крім випадків, пе­редбачених законом. Матеріали про адміністративне правопору­шення, допущене слідчим, направляються посадовій особі, що при­значила його на посаду, для вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Забороняється без дозволу слідчого, в провадженні якого знахо­диться кримінальна справа, видача будь-кому (за винятком проку­рора, який здійснює нагляд) затриманих або заарештованих підо­зрюваних чи обвинувачених по такій справі для допитів або інших слідчих дій.

Забороняється притягнення співробітників слідчого апарату до виконання функцій, не пов'язаних з розкриттям та розслідуванням злочинів.

Притягти слідчого МВС України до дисциплінарної відповідаль­ності (з урахуванням дотримання вимог кримінально-процесуаль­ного законодавства) можуть тільки начальники органів внутрішніх справ, що мають право призначати їх на посаду.

Дисциплінарні стягнення на слідчого за порушення норм кримінально-процесуального законодавства можуть накладатися тільки на підставі висновків начальника ГСУ, слідчого управління (відділу) ГУМВС, УМВС, УМВСТ (залежно від підпорядкованості).

Честь і гідність слідчого охороняється законом. Прояв неповаги до слідчого, погроза, вимисел і наклеп на його адресу спричиняють відповідальність, передбачену законодавством України.

Проблеми вдосконалення статусу слідчого. Для розв'язання ба­гатьох проблем розслідування необхідно вжити заходів як щодо вдосконалення організації і процесуальної форми діяльності слідчого, так і вдосконалення його процесуального статусу.

Проблеми вдосконалення статусу слідчого порушувались і пору­шуються в юридичній літературі. Проте справа з місця не йде [9; 346-349 ].

Час вимагає зміцнення принципу процесуальної самостійності і незалежності слідчого.

Згідно з діючим законодавством керівник слідчого відділу має право: давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про про­вадження окремих слідчих дій; передавати справу від одного слідчого до іншого. Вказівки керівника слідчого відділу у кримінальній справі даються слідчому в письмовій формі та є обов'язковими для виконання. Оскарження цих вказівок прокуро­ру не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК України. Ці повноваження не зовсім узгоджуються з процесуальним статусом самостійності і незалежності слідчого.

Можна навести такий практичний приклад. Працюючи слідчим обласного відділу, Сергій К. прийняв справу про незаконне при­дбання двома особами наркотичних лікарських засобів у лікарні од­ного з районних центрів. Зустрічна перевірка історій хвороб та до­кументів обліку наркотичних засобів дозволила виявити численні факти зловживань. Тим часом строк слідства спливав, а за десять днів до його закінчення я одержав розпорядження виїхати в сусідній район для розслідування резонансного вбивства. До спра­ви про розкрадання наркотиків повернувся за три дні до сплину строків слідства. В такій ситуації, на перший погляд, слідчому нічого не залишалось як тільки закрити справу. Врятувало знання проце­суального законодавства. За три дні він закінчив справу стосовно придбання наркотиків заарештованими особами, а стосовно роз­крадання наркотичних лікарських засобів медичними працівника­ми лікарні виділив справу в окреме провадження, отримавши таким чином ще два місяці строків на її розслідування.

Керівники органів внутрішніх справ зобов'язані організувати узгоджене планування та проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій; здійснювати контроль за своєчасним пере­даванням слідчому оперативної інформації, швидким та якісним ви­конанням оперативними працівниками доручень та вказівок слідчого.

Постанови слідчого і можливість їх оскарження. Про рішення, прийняті слідчим під час провадження досудового слідства, слідчий складає мотивовану постанову. У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, й обґрунтування прийнятого рішення, а також стаття цього Кодексу, на підставі якої прийнято рішення. Копія основних рішень слідчого направляється протягом доби прокурору.

Постанови слідчого можуть бути оскаржені прокурору особами, інтересів яких вони торкаються. Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Відповідно до ст. 234 КПК України усні скарги слідчий заносить до протоколу. Слідчий зобов'язаний протягом доби напра­вити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїми поясненнями. Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскар­жується, коли це не визнає за потрібне слідчий або прокурор.

Згідно зі статтею 235 КПК України прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов'язаний розв'язати її і повідоми­ти про результати скаржника. Скаргу і копію повідомлення про ре­зультати розв'язання її приєднують до справи. Відмова у задово­ленні скарги повинна бути мотивована. Рішення прокурора може бути оскаржене вищому прокуророві.

Будь-які рішення слідчого можуть бути оскаржені до суду.

Повноваження начальника слідчого відділу

Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного й об'єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах.

Начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про про­вадження досудового слідства, про притягнення як обви­нуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинува­чення, про направлення справи, про провадження окре­мих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, корис­туючись при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання.

Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених части­ною другою статті 114 цього Кодексу.

Вказівки прокурора в кримінальних справах, які дані відповідно до правил, встановлених цим Кодексом, обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання [10;87-96].

Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих з викриття злочинів та попередження їх, вживає заходів до найбільш повного, всебічного та об'єктивного провадження до­судового слідства у кримінальних справах.

Керівник слідчого відділу має право: перевіряти кримінальні справи; давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про про­вадження окремих слідчих дій; передавати справу від одного слідчого до іншого; доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто проводити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Вказівки керівника слідчого відділу у кримінальній справі да­ються слідчому в письмовій формі та є обов'язковими для виконан­ня. Оскарження цих вказівок прокурору не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК України.

Слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрю­вану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, пе­редбаченими статтями 106, 106-1 і 107 КПК України.

Затримання підозрюваного у вчиненні злочину співробіт­ника кадрового складу розвідувального органу України при виконанні ним службових обов'язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу

Місце провадження досудового слідства

Досудове слідство провадиться в тому районі, де вчи­нено злочин. Коли місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідуван­ня його, слідство може провадитися за місцем виявлення злочину або за місцем перебування підозрюваного, обви­нуваченого, або за місцем перебування більшості свідків.

Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю.

Місце провадження досудового слідства визначається за загальни­ми правилами територіальної підслідності: досудове розслідування проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Місце злочину — місце, де був вчинений злочин або настали його наслідки. Якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою забезпечення ефектив­ності розслідування, досудове слідство може провадитися за місцем знайдення ознак злочину, місцем перебування більшості свідків або обвинуваченого (підозрюваного). Суперечки про підслідність вирішу­ються відповідним прокурором у межах його компетенції.

Об'єднання кримінальних справ — кримінально-процесуальне рішення про об'єднання в одному провадженні кримінальних справ з обвинувачення декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів, у випадках притягнення до кримінальної відпо­відальності за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і прихо­вання злочину, а також недонесення про злочин, або з обвинувачення однієї особи у вчиненні декількох злочинів. Допускається також об'єднання в одне провадження справи щодо халатності посадової особи і справи про злочин, вчиненню якого ця халатність сприяла, наприклад зі справою про розкрадання державного майна.

При об'єднанні кримінальних справ в одне провадження строки Досудового слідства і тримання обвинувачуваного під вартою об­числюються з урахуванням фактично використаних, а місцем розслідування визначається відповідно місце вчинення злочину або ж місце встановлення злочину чи находження більшості свідків [6;475-477].

Виділення справи допускається тільки у випадках, викликаних необхідністю, якщо це не може негативно відбитися на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження і вирішення справи. Об'єднання та виділення справ на попередньому слідстві прово­диться за постановою слідчого або прокурора.

Спір про підслідність між слідчими в межах одного й того ж району розв'язує районний прокурор, між слідчими транспортної прокуратури, що діє на правах районної або міської прокуратури,— транспортний про­курор, який діє на правах районного, міського прокурора.

Спір про підслідність між слідчими різних районів Ав­тономної Республіки Крим, області розв'язує прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, між слідчими різних транспортних прокуратур, що діють на правах районних, міських прокуратур,— транспортний прокурор, який діє на правах прокурора області, між слідчими різних районів міста — прокурор міста Києва, міський прокурор або їх заступники.

Якщо справу порушено в декількох районах або містах різних областей, спір про підслідність розв'язує Генераль­ний прокурор України або його заступник.

Окремі доручення

Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слідчих районах і вправі доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк.

У межах міста або району, хоч і поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провади­ти всі слідчі дії.

Окреме доручення слідчого — це обов'язковий до виконання юридичний акт слідчого, яким він делегує повноваження з прове­дення окремих слідчих дій іншому слідчому або органу дізнання в інших районах.

Орган дізнання або слідчий, яким направлено доручення, зобов'язані виконати слідчі дії, вказані в окремому дорученні, не­гайно і не пізніш як в десятиденний строк, керуючись чинним кримінально-процесуальним законодавством та умовами і поряд­ком їх проведення, викладеними в дорученні.

Провадження слідства в справі декількома слідчими

Якщо розслідування особливо складної справи дору­чається декільком слідчим, то про це зазначається в пос­танові про порушення справи або виноситься окрема пос­танова. Один з цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих.

Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому.

Провадження розслідування групою слідчих. Якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це вказується в постанові про порушення справи або виноситься ок­рема постанова. Створити групу слідчих мають право начальники слідчих підрозділів і прокурор відповідно до своїх повноважень (ст. 114-1 і ст. 227 КПК України). Один із цих слідчих призначається старшим. Він приймає справу до свого провадження і безпосе­редньо керує діями інших слідчих та складає найбільш важливі і загальні для справи процесуальні документи (постанову про при­тягнення як обвинувачуваного, обвинувальний висновок і таке інше).

Постанова про призначення у справі декількох слідчих об'являється обвинуваченому. За результатами розслідування стар­ший групи слідчих складає єдиний обвинувальний висновок або приймає інше законне рішення.

Строки досудового слідства

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк вклю­чається час з моменту порушення справи до направлення П прокуророві з обвинувальним висновком чи постано­вою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного харак­теру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування — до трьох місяців. Час ознайомлення обвинуваченого та його захис­ника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку досудового слідства не враховується.

В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них проку­рором або їх заступниками на підставі мотивованої пос­танови слідчого — до шести місяців.

Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.

При поверненні судом справи для провадження додат­кового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загаль­них підставах.

Правила, викладені в цій статті, не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

Для продовження строку досудового слідства слідчий виносить мотивовану постанову. Якщо виникає необхідність одночасного продовження строку слідства та тримання обвинуваченого під вар­тою, складається єдина постанова "Про порушення клопотання про продовження строку досудового слідства та тримання обвинуваче­ного під вартою". Така постанова має відповідати вимогам ст. 130, 156, 165, 165-2 та 165-3 КПК України.

У постанові щодо порушення клопотання про продовження строків досудового слідства повинно бути зазначено: коли, ким, у зв'язку з яким приводом і на яких підставах та по якій статті Кримінального кодексу України була порушена кримінальна спра­ва; що встановлено в процесі розслідування; коли, кому було пред'явлено обвинувачення і в чому його суть; чи мало, і якщо так, то протягом якого часу і коли обвинувачений тримався під вартою; чому не можливо закінчити слідство в установлений термін; які необхідно провести процесуальні дії для закінчення розслідування і скільки для цього потрібно часу; на який термін і до якого часу порушується питання про продовження строків розслідування.

Дані досудового слідства можна оголосити лише з до­зволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, по­терпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, за­хисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за статтею 387 Кримінального кодексу України.

Усі учасники кримінального процесу мають знати як свої права й обов'язки, так і бути обізнаними щодо можливої відповідальності за ті чи інші дії. Таємниця слідства — важлива умова встановлення істини, а в багатьох випадках є передумовою захисту сфери осо­бистого життя людей, які стали учасниками процесу. Тому забез­печення нерозголошення даних досудового слідства є як однією з гарантій істини, так і захисту прав і свобод людини.

У процесі розслідування доречно кожного із учасників слідчих дій, роз'яснюючи права й обов'язки, попередити про відповідальність за розголошення без дозволу слідчого даних досу­дового слідства.

Згідно зі ст. 387 Кримінального кодексу України "розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання осо­бою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані,— карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років. Розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокуро­ром, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосе­редньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність,— карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, із позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років".

Слідчий, визнавши особу потерпілою від злочину, роз'яснює їй н права, передбачені статтею 49 цього Кодек­су, відмічає про це в постанові, що засвідчується підписом потерпілого.

У випадках, коли злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, слідчий роз'яснює потерпілому і його представникові право заявляти цивільний позов, про що відмічає в про­токолі допиту або направляє потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи.

Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди (ст. 49 КПК України). Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-про­цесуального захисту його прав.

Потерпілий має право:

- подавати докази;

- заявляти клопотання;

- знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчен-­ ня досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося,— після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді;

- заявляти відводи;

- подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови судді;

- за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки;

- під час судового розгляду особисто або через свого представ­ ника у випадках, визначених цим законом, підтримувати обвину­ вачення;

- брати участь у судових дебатах;

- вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди [12;147-158].

Право давати показання в справі і подавати докази. Давання показань — право, а не обов'язок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань — відповідальності за відмову від давання показань не несе. Проте він несе кримінальну відповідальність за давання явно неправдивих показань.

ВИСНОВОК

Зміст функції розслідування кримінальних справ у діяльності слідчого як суб'єкта дока­зування, на мій погляд, становлять такі напрями: розгляд заяв і повідомлень про злочини і вирішення питання про порушення справи; дослідження обставин, що складають предмет доказування в справі; висунення слідчим попереднього обвинувачення; забезпечення реалізації законних прав іншими учасниками кримінально-процесуального доказування; доказування у зв'язку з прийняттям підсумкових рішень у справі.

Здійснення слідчим діяльності, яка розрізняється за своєю спрямованістю і призначенням, в практичному плані є їх тісним взаємозв'язком, що, у свою чергу, утворює основну проце­суальну функцію слідчого — розслідування кримінальних справ.

Чіткий поділ процесуальних функцій передбачає наявність рівних прав суб'єктів у реалі­зації ними принципу змагальності, що сприяє досягненню мети доказування. Тому, вважаю, у новому КПК України слід законодавче визначити, що:

1. Кримінальний процес ґрунтується на поділі процесуальних функцій між суб'єктами, зобов'язаними здійснювати доказування, суб'єктами, що мають право, і суб'єктами, які залучаються до участі в доказуванні.

2. Процесуальні функції розслідування, обвинувачення, захисту і правосуддя відокремлені і не можуть здійснюватися одним і тим же органом або посадовою особою.

3. Право формулювання і висунення попереднього обвинувачення має орган, що провадить розслідування (слідчий, прокурор), а доказування обвинувачення в суді покладається на обвинувача.

4. У досудовому слідстві і судовому розгляді справи суб'єктам кримінального процесу надаються і забезпечую­ться рівні можливості для активної участі в доказуванні своєї позиції.

Правильне визначення змісту функції в діяльності слідчого, як суб'єкта доказування, дасть можливість точно встановити його місце серед інших учасників кримінально-процесуальних відносин, визначити роль і призначення у вирішенні завдань судочинства. Права й обов'язки слідчого хоч і не систематизовані, але закріплені в КПК, а питання щодо його процесуальної функції, її змісту залишається дискусійним. Як варіант вирішення могло б стати прийняття Закону «Про органи досудового слідства», в якому, крім прав, обов'язків і повноважень слідчого, потрібно розкрити і зміст функції розслідування, вказати основні напрями процесу­альної діяльності слідчого.

Тисячі шляхів ведуть до хибної думки, до істини — тільки один. Той, хто наділений правом і вла­дою, хто має бажання і волю, не повинен упустити свій шанс зро­бити таємне явним, не повинен зійти зі шляху. Готових рецептів у цій складній справі, особливо коли багато хто зацікавлені в при-ховуваант істини від правосуддя, немає та й не може бути. В кож­ному конкретному випадку шлях до істини один, а кращий дорого­вказ — знання, допитливість розуму, воля й досвід.

Останнім часом зроблено багато щодо реалізації ідей правової держави у сфері кримінального судочинства. Зміцнено процесуальні механізми захисту, розширено права свідків та інших учасників процесу, юридична закріплено принцип презумпції невинуватості обвинувачуваного і привілеї звільнення від самозвинувачення, на­дано право потерпілому брати участь в судових дебатах, в зако­нодавстві знайшов втілення інститут судових доручень, учасни­кам процесу надано право апеляційного оскарження рішень суду, одержав становлення й розвиток інститут реабілітації незаконно притягнених до відповідальності, укріплено гарантії захисту прав, свобод і законних інтересів людини. До КПК України включено норми, що безпосередньо спрямовані на забезпечення безпеки учас­ників процесу. Саме ці якості дають можливість захистити честь та гідність людини у складному змагальному процесі досудового слідства.

НОРМАТИВНІ АКТИ ТА ЛІТЕРАТУРА

1.Конституція України. - К., 1996. — 118с.

2.Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 8. - С. 56; Закони України. - Т. 4. - С.296.

3.Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року. // Відомості Верховної Ради України. -1991. - № 53. - С. 793.

4.Законодавство України, що регулює діяльність судів та визначає статус суддів України. - К., 1994.

5.Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. // Право України. -1996. - № 6. - С. 40-43.

6. Науко-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. -К., 1997.

7 Бьїков В. М. Принципи утоловного процесса по Конституции РФ 1993. //Российская юстиция— 1994, — №8— С.8-9.

8.Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинст­ва. — К/. Юрінком Інтер, 1999.

9.Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. -К., 1999.

10. Михеєнко М. М-, Нор В. Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України— К., 1992.

11. Божьев В. П. Процесуальний статус потерпевшего // Россий-ская юстиция.— 1994.— №1.

12. Бойко В. Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатися незалежним, компетентним і неупередженим судом // Вісник Верховного Суду України. —1999.— №1.

13. Бояров В. І., Рохненко О. В, Про деякі проблеми захисту окремих учасників кримінального судочинства // Вісник Верховного Суду України— 1999— №5— С. 35-37.

14. Брьшцев В. Д. Судебная власть (правосудне). — Х-, 1998

Ваше имя:
Сообщение:
Код: