Реферат Значення, завдання і зміст містобудівного кадастру. Сфера містобудівної діяльності. Містобудівні аспекти регулювання ринку землі

План

1. Значення, завдання і зміст містобудівного кадастру

2. Сфера містобудівної діяльності.

3. Містобудівні аспекти регулювання ринку землі

Значення, завдання і зміст містобудівного кадастру

Законом України "Про основи містобудування" передбачено створення містобудівного кадастру населених пунктів України, який міститиме систему даних про належність території до відповідних функціональних зон, їх су­часне і перспективне призначення, екологічну, інженерно-геологічну ситуа­ції, стан забудови й інженерного забезпечення, характеристику будинків і споруд на землях усіх форм власності і призначений для забезпечення в уста­новленому порядку суб'єктів містобудування необхідною інформацією [36]. Містобудівний кадастр - це автоматизована інформаційна система, яка містить дані про міські території, об'єкти міського середовища. Основне за­вдання містобудівного кадастру - накопичення, обробка і видача інформації для:

- розробки генерального плану міста;

- управління і перспективного планування розвитку міста та його окре­мих районів;

- проектування об'єктів промислового і цивільного призначення на тери­торії міста;

- експлуатації об'єктів міського господарства (включаючи інженерні мережі), визначення обсягів і строків їх реконструкції;

-- вдосконалення обліку та раціонального використання об'єктів нерухо­мості і природних ресурсів;

- вирішення завдань оподаткування, введення нормативної плати за ко­ристування природними ресурсами і санкцій за забруднення навколишнього середовища, нераціональне землекористування;

- виконання виробничих завдань різними організаціями, службами й установами міста;

- забезпечення вихідною інформацією галузевих автоматизованих сис­тем;

- виконання завдань земельної реформи, відведення земельних ділянок, землевпорядкування, охорони прав землекористувачів, орендарів і землевлас­ників;

А

- проведення природоохоронних заходів.

Містобудівний кадастр формується на базі спеціальної кадастрової інформації і включає в себе відомості про просторове положення міських територій та об'єктів, розміщених на земній поверхні, над і під нею; про яви­ща і процеси, які відбуваються в місті; економічний і правовий стан цих те­риторій та об'єктів, їх природні, господарські, якісні й кількісні характерис­тики та інші відомості, необхідні для управління областю, районом і містом, а також для забезпечення нормального функціонування міських організацій, підприємств і установ. При цьому кадастрова інформація повинна відповіда­ти наступним вимогам:

- обов'язкова територіальна прив'язка даних, яка дозволяє проводити необхідний аналіз і синтез інформації в різних територіальних розрізах;

- необхідний ступінь дискретності й узагальнення даних, які дозволяють забезпечити їх багаторазове і багатоцільове використання;

- комплексність, повнота і вибірковий характер даних, як відображення конкретних завдань управління містобудівельним розвитком, які вирішують­ся в даний момент у даному місті;

- оперативність інформації;

- достовірність і точність, узагальнення й однорідність даних.

Місто - це великий населений пункт, який представляє собою певний, відмінний від села, тип соціально-економічної організації суспільства. Місту притаманна специфічна демографічна, професійна й організаційна структура поняття міста невіддільне від поняття територіального розподілу праці.

У структурі міст, як правило, виділяють особливі міські зони: центр, житлову, промислову та ін. У сучасних містах можна виділити функціональ­ні вузли, які об'єднують працю, побут і відпочинок жителів.

Для міста характерна підвищена густота населення і компактність забу­дови. Віднесення населеного пункту до категорії міста оформляється в пев­ному порядку і супроводжується встановленням його міської межі і міських земель.

Міські землі - це територія, яка є базою для житлового, культурно-по­бутового, промислового та іншого будівництва, а також для розміщення шляхів сполучення. При цьому під територією міста розуміють всі землі, які знаходяться в рамках межі міста. Остання виконує дві функції: по-перше, вона є границею, яка відділяє землі міста від інших категорій земель, по-друге, виконує роль адміністративної границі міста, тобто виконує ті ж функ­ції, що й межа району, області тощо. Встановлення межі міста (основою чого служать рішення відповідного державного органу про визнання населеного пункту містом) має істотне юридичне значення, оскільки з цього моменту на даній території починає діяти правовий режим міських земель.

В Україні виділяють наступні категорії міст: районного, обласного і рес­публіканського підпорядкування. До міст районного підпорядкування відно­сять населені пункти, які мають промислове і культурне значення, з числом жителів не менше 12 тис. і не більше 50 тис. Категорію міст обласного під­порядкування складають крупні культурні і політичні центри, які мають про­мислове значення. Населення цих міст повинно перевищувати 50 тис.чол.

Відповідно до функціональних особливостей міських зон, земельні ді­лянки у складі міських територій можуть використовуватися для різних ці­лей: розміщення житлових, адміністративних, торговельних, промислових будівель і споруд, проїздів, вулиць, майданів, парків, залізничних шляхів, організації сільськогосподарського виробництва тощо.

При всій різноманітності використання міських територій загальним для них є обслуговування потреб міста. Водночас відмінності у характері вико­ристання земельних ділянок, які входять у склад міських земель, накладають

відбиток на їх правовий режим, а отже, й на зміст містобудівного кадастру. Відповідно до особливостей правового режиму міських земель виділяють їх різновидності.

Землі, які фактично забудовані або призначені під забудову згідно з пла­ном розвитку міста і використання його земель, надаються в користування (оренду) підприємствам, організаціям, відомствам, кооперативам і громадя­нам для громадського, індивідуального будівництва. Ці землі складають най­важливішу частину міських земель. На них, по суті, розміщується саме міс­то, тобто житлові, адміністративні, промислові та інші будівлі і споруди.

Сфера містобудівної діяльності

Перехід до ринкової економіки, різноманітних форм власності на землю та платного характеру її використання різко підвищує значення містобудів­них документів як однієї з найважливіших ланок у механізмі регулювання земельних відносин у місті, узгодження приватних і громадських інтересів.

Необхідність формування міської території як системи з великою кількі­стю ділянок і споруд на відносно обмеженому просторі завжди супроводжу­ється виникненням найрізноманітніших ситуацій, на розв'язання яких спря­мована містобудівна діяльність. Загальна сутність проблемних ситуацій - схрещення інтересів різних землекористувачів, їх містобудівне вирішення - це або узгодження інтересів за рахунок створення інтегрованих плануваль­них структур, або вибір взасмовиключних можливостей використання тери­торії, тобто створення монофункціональних планувальних структур.

Таким чином, містобудівне регулювання земельних відносин - це, перш за все, дотримання раціональної планувальної організації території та узго­дженого взаємного розміщення виробничих комплексів, житлових районів, громадських центрів, зон масового відпочинку та інших об'єктів.

Шляхом раціональної планувальної організації території, узгодженого взаємного розміщення об'єктів будівництва формуються умови для праці, побуту й відпочинку населення, організації виробництва, збереження і поліп­шення навколишнього середовища. Містобудівні методи регулювання діють у всьому світі, незалежно від суспільного ладу, природних, соціальних та економічних процесів/?

^Завдання містобудування - це планувальна організація території. Тому містобудування часто називають ще плануванням населених пунктів, чи районним і міським плануванням.

Першим законом, що підсумував загальні положення планування і забудови міст, був англійський закон 1909 року, який увінчав собою всю систему європейських законодавчих актів, що були введені в дію починаючи з 40-х років XIX століття. Відповідно до цього закону, складання генеральні« планів міст зосереджувалося в міських радах і ставилося під контроль міністерства внутрішніх справ. Водночас закон надавав можливість організаціям і приватним особам спостерігати за виконанням проектів планування.

Особливо важливим положенням закону було право примусової купівлі землі для реконструкції та розширення міст. Муніципальна влада одержала можливість виконувати планування на всій території міста, незалежно від майнових прав на землю, а якщо проект передбачав розширення міста, то включати і сільськогосподарські угіддя, розташовані за міською межею. Не підлягали відчуженню тільки землі загального користування (вулиці, площі, сади, місця розташування пам'яток архітектури та мистецтва, а також коро­лівські парки).

Законом було встановлено порядок оцінки землі і вжито заходів проти спекуляції земельними ділянками; території, що передбачалися під проїзд, місто одержувало тепер у приватних землевласників безкоштовно. Для реа­лізації проектів планування місту дозволялося випускати позики на термін до 80 років.

Таким чином, закон 1909 року запровадив у містобудуванні надійну економічну та правову платформу.

Подібні закони були прийняті майже в усіх країнах світу.

Головним документом, що регламентує містобудівну діяльність в нашій країні, є Закон України "Про основи містобудування", прийнятий Верхов­ною Радою у листопаді 1992 року.

Містобудівна діяльність містить значні за обсягом розділи теоретичних обґрунтувань, ЩО зріднює її за характером з науковою діяльністю. Як галузь наукового знання, містобудування досліджує закономірності формування та функціонування територіальних систем різного ієрархічного рівня, розроб­ляє принципи і критерії прийняття проектних рішень у вигляді:

- правил і норм проектування;

- стереотипних елементів містобудівних рішень;

- технологій (процедур) і методичних розробок окремих проектних за­вдань;

- моделей-концепцій перспективного розвитку територіальних систем.

Головними напрямками містобудівної діяльності є:

1) розробка і реалізація містобудівної документації;

2) визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для містобудівних потреб;

3) розміщення будівництва житлово-цивільних, виробничих та інших об'єктів, формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, зон відпочинку та оздоровлення населення;

4) створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури те­риторії та населених пунктів;

5) захист життєвого та природного середовища від шкідливого впливу техногенних і соціально-побутових чинників, небезпечних природних явищ;

6) збереження пам'яток архітектури і містобудування, історичного сере­довища, природного ландшафту.

Таким чином, у системі управління розвитком міста за прийняття і здій­снення містобудівних рішень відповідальні три сфери:

а) прогнозування, в якій готується народногосподарська концепція розвитку міста;

б) проектування, завдання якої полягає у визначенні конструктивного шляху розвитку і засобів його реалізації;

в) будівництва, в якій здійснюється реалізація містобудівних рішень.

Оперативне керівництво містобудівною діяльністю покладається на міс­цеві органи влади, в яких створюється відповідна служба головного архітек­тора міста. Ця служба координує весь містобудівний процес:

- організацію і здійснення містобудівних проектів;

- готує рішення про відведення земельних ділянок для будівництва;

- здійснює контроль за будівництвом та здачею об'єктів в експлуатацію.

Таким чином, зміст містобудівного проектування розкривається через систему дій щодо підготовки, прийняття та реалізації проектних рішень, які спрямовані на одержання комплексу ефектів:

- соціального, який досягається за рахунок раціонального розміщення виробничих сил і розселення;

- екологічного, спрямованого на поліпшення і збереження природних ландшафтів, раціональне використання ресурсів, оздоровлення середовища;

- естетичного, що виникає завдяки поліпшенню архітектурно-художньої виразності міста та його окремих ансамблів.

Містобудівні аспекти регулювання ринку землі

За останні роки помітно зріс інтерес до регулювання земельних відно­син у містах, де активно відбувається процес приватизації землі, за рахунок чого місцеві бюджети поповнюються коштами від плати за землю. При цьо­му слід підкреслити, що надходження до місцевих і державного бюджетів від плати за землі населених пунктів удвічі більші, ніж від земель сільсь­когосподарського призначення, які займають майже у вісім разів більшу площу в земельному фонді країни.

До земель міст нині спрямована особлива увага й тому, що тут проживає більша частина населення країни, яке в ході приватизаційних процесів стає щораз більше причетним до землі. Тому з боку міських земельних органів нині спостерігається посилений інтерес до складання планів земельно-гос­подарського устрою території населених пунктів.

Особливу увагу необхідно приділяти проблемам оптимізації і раціональ­ного використання природних ресурсів у місцях проживання людей - в на­селених пунктах. Адже на порівняно невеликій площі, всього 6918 тисяч гектарів, або 11,9 відсотка від земельного фонду країни, зосереджене все на­селення нашої держави, а також розміщена основна маса капіталовкладень (виробничі, адміністративні, культурно-побутові підприємства, організації й установи).

Особливістю цільового призначення цих земель є забезпечення різнома­нітних потреб суб'єктів земельних відносин населених пунктів. Багатогран­ність земель населених пунктів вимагає й належного правового режиму ре­гулювання земельних відносин, особливо в період їх реформування та вве­дення різних форм власності на землю. Сьогодні відсутня нормативна база щодо визначення оптимального співвідношення розвитку промислової і комунальної галузей, садибної і багатоповерхової забудови при максимально­му збереженні земель, придатних для сільськогосподарського використання, зокрема сільськогосподарських угідь. Адже курс на садибний тип забудови, особливо в містах обласного підпорядкування та промислових центрах, ви­магає великої кількості земель, а також коштів на відповідне впорядкування території і будівництво інженерних мереж. Використання земельних ресур­сів населених пунктів вимагає детального вивчення й аналізу їх наявності з метою створення умов для найбільш повного задоволення потреб населен­ня, яке там проживає.

Активний процес формування земель населених пунктів, особливо міст, пов'язаний з приватизацією землі, справлянням плати за землю, зумовив по­требу у глибокому вивченні землевпорядниками закономірностей розвитку міст, містобудівних обмежень, планування та будівництва муніципальних об'єктів. У результаті цього виникла потреба складання плану земельно-гос­подарського устрою населеного пункту, хоч, на нашу думку, цей вид земле­впорядних робіт необхідно розглядати як проект землевпорядкування населеного пункту. По-перше, за своїм змістом ця розробка є проектом і базується на матеріалах генерального плану населеного пункту. По-друге, в населеному пункті, особливо в місті, немає господарств, а є власники землі і землекористувачі, тому впорядкуванню підлягає територія міста. По-третє, устрій (в тому числі земельний) - це фактичний стан організації території. В даному випадку мова йде про впорядкування території.

Землі, які прибудуть у приватну власність, використовуватимуться най­більш ефективно. Необхідно забезпечити стабільність і гарантований захист прав на землю, а також можливість її передачі іншим особам та використан­ня відповідно до законодавства.

Раціонального використання та регульованого продажу й оренди, крім земель приватної власності, потребують землі державної і комунальної влас­ності, де необхідно враховувати державні та громадські інтереси.

Придбати вільну від забудови землю для підприємницької діяльності надзвичайно складно, практично неможливо - лише після купівлі об'єкта нерухомості можна приватизувати земельну ділянку. В Україні ще відсутня чітка система реєстрації прав на нерухомість, у тому числі й на землю, а та­кож немає чітких прозорих правил і гарантій щодо землекористування. Не сформовані ринкові основи визначення вартості земель, а також порядок за­стави земель під кредити банків, не визначені правові засади здійснення трансакцій із землею.

Під час приватизації земель головне завдання полягає в тому, щоб була досягнута гармонія щодо забезпечення їх раціонального використання, за­хисту прав власників, урахування державних і суспільних інтересів. Форму­вання та державне регулювання ринку землі в населених пунктах передба­чає:

- аналіз та оцінку правового середовища приватизації та купівлі-продажу землі в населених пунктах;

- вивчення існуючих механізмів набуття і реалізації прав власності на землю, узагальнення досвіду приватизації та купівлі-продажу земельних ді­лянок за останні роки;

- визначення ролі держави та місцевого самоврядування у формуванні та регулюванні ринку землі;

- врахування світового досвіду державного регулювання ринку землі.

На цій підставі передбачається визначити основні проблеми формуван­ня ринку землі в населених пунктах і головні напрямки державної політики Щодо:

- гарантування прав власників землі;

- узгодження державних і приватних інтересів при здійсненні земель­них відносин;

- нормативно-правового та економічного регулювання ринку землі;

- формування земельно-ринкової інфраструктури;

організації фінансового механізму функціонування ринку землі;

- забезпечення соціальних пріоритетів у сфері міського землекористу­вання.

На сьогодні місцеві правила затверджено у місті Чернігові, триває їхня розробка у Києві, Одесі, Черкасах, Полтаві. Впровадження цього механізму в умовах ринкової економіки забезпечить більш сприятливі умови для фор­мування ринку землі та нерухомості.

Законодавче забезпечення регулювання ринку землі, удосконалення нор­мативної бази у сфері містобудування на державному та місцевому рівнях створять умови для ефективного використання земель, стимулювання під­приємницької діяльності, заохочення інвестицій у розбудову та благоустрій міст і сіл у ринкових умовах.

Використана література

М.Г.Ступень, І.М. Добрянський, О.Я. Микула, Н.Р.Шпік. Містобудівний кадастр. Львів 2003 р.

Ваше имя:
Сообщение:
Код: