Реферат Історія розвитку господарського обліку

1. Становлення та розвиток бухгалтерського обліку

Важко назвати точну дату виникнення господарського обліку. Зрозуміло, що людство вже з давніх-давен ко­ристувалося певними методами обліку та контролю. Страх людей перед стихіями природи змушував їх уже тоді створювати необхідні запаси їжі, знаряддя для по­лювання та обробки добутих продуктів, а отже, якось обліковувати це все. Ясна річ, що облік за первіснооб­щинного ладу міг бути тільки дуже примітивним: якісь зарубки на паличках, вузлики, схематичні позначки на дощечках, пергаменті, папірусі тощо. До того ж, кори­стуючись сучасною термінологією, можна сказати, що ці дані мали суто оперативний, а часто і випадковий характер. Тільки з появою держави, розвитком писе­мності, відкриттям перших правил арифметики облік стає системою.

Розвиток матеріального виробництва, розподілу, обміну й невиробничого споживання суспільного про­дукту мав наслідком зростання продуктивних сил та вдосконалення виробничих відносин, що супрово­джувалось зміною однієї суспільно-економічної фор­мації іншою. Кожній формації відповідав свій рівень розвитку продуктивних сил та виробничих відносин, у безпосередній залежності від яких перебував і роз­виток господарського обліку: період прадавніх цивілі­зацій на сході в долинах рік Нілу, Тигру і Євфрату (Стародавній Єгипет, Вавилонія, Юдея, Персія); пері­од античного світу (Стародавня Греція, Рим); серед­ньовіччя; Відродження, в якому зароджувалась по­двійна бухгалтерія (XIII—XIV ст.); визнання подвій­ної бухгалтерії (XV—XVIII ст.); перетворення обліку на науку (XIX — початок XX ст.) тощо.

Кожна країна починала нову фазу свого розвитку по-своєму. Але те, що було вже винайдене, кожна країна впроваджувала в своє господарське життя. Не була винятком і система бухгалтерсь­кого обліку, яку, зрозуміло, скрізь пристосовували до умов і осо­бливостей конкретної держави, галузей виробництва та сфер гос­подарської діяльності. У зв'язку з цим періоди становлення й розвитку господарського обліку майже точно відповідають сус­пільно-економічним формаціям, а саме:

1) зародження господарського обліку в первіснообщинному ладі;

2) господарський облік за рабовласництва;

3) господарський облік доби феодалізму;

4) господарський облік капіталістичних країн;

5) облік у дореволюційній Росії;

6) соціалістичний облік;

7) формування нових засад бухгалтерського обліку в незалеж­ній Україні.

Проте щодо визначення конкретних етапів у межах цих великих періодів, учені одностайної думки і досі не мають. Починаючи з другої половини XIX і майже до кінця XX століття, розвиток госпо­дарського обліку, на думку різних науковців, охоплював від двох до семи етапів. Так, К. Родбертус (1870) виділяв лише два етапи об­ліку— докапіталістичний і капіталістичний; два етапи виділяв і О. П. Рудановський (1925) — статистичний і бухгалтерський; по чо­тири етапи називали Дж. Чербоні (1873) — стародавній світ, епоха комерційної арифметики, становлення подвійної бухгалтерії, вини­кнення та розвиток наукової бухгалтерії - - та Л. Сей (1883) - - до-письмовий, уніграфічний, діграфічний, логісмографічний.

Також чотири етапи виокремлював академік НАН України М. Г. Чумаченко(1997):

- з моменту виникнення товарно-грошових відносин до кінця XVIII ст.;

- кінець XVIII — кінець XIX ст.;

- кінець XIX — середина XX ст.; — з середини XX ст. до наших днів.

Відомі російські вчені А. І. Лозинський, В. М. Нікітін, В. А. Сі-дельников, А. К. Зибін, В. Г. Шишкін бачили шість етапів розвит­ку обліку:

— господарський облік первісного ладу;

— облік рабовласницького ладу;

— облік феодального ладу;

— облік домонополістичного та монополістичного капіталізму;

— розвиток соціалістичного обліку.

Такий різнобій у поглядах наочно свідчить про те, що уніфіко­ваної, науково обґрунтованої періодизації розвитку такої складної системи, якою є бухгалтерський облік, наука ще не виробила.

Перші наукові праці з обліку з'явилися в Італії.

Перші історичні свідчення про бухгалтерію, яка велася методом подвійного запису, датовані 1340 р., — це були облікові книги генуезької комуни, які повніс­тю збереглися до наших днів.

Про існування подвійного обліку згадувалось ще в XIV ст., зокрема, в 1391 р. італійський історик Т. Зербі писав, що сума за кожною господарською операцією запи­сувалась двічі. Відтак у 1458 р. купець Б. Котрульї в книзі "Про торгівлю і досконалого купця" помістив розділ про подвійну бухгалтерію. Оскільки ця книга була опублікована тільки в 1573р., автором подвійної бухгалтерії вважається Лука Пачолі.

У 1494 р. виходить у світ перша друко­вана книга Луки Пачолі „Сума арифметики і геометрії, вчення про пропорції, відносини", один з розділів якої — „Трактат про рахунки і записи" був практи­чним посібником з вивчення бухгалтерії, яка базується на принципі подвійного запису. Послідовниками Л. Пачолі були Дж. К. Кардано, Д, Мангіні, А. Казанова, А. ді Пієтро, Л. Флорі.

Таким чином, облік був визнаний наприкінці XV ст. (1494 р.), а у 1994 р. світова громадськість, вчені-економісти з різних країн відзначали в Санкт-Петербурзі з ініціативи журналу "Бухгалтерський облік" історичну дату — 500 років як побачила світ книга Луки Пачолі "Трактат про рахунки і записи".

Отже, Лука Пачолі заклав основи науки про бухгал­терський облік.

"Трактат про рахунки і записи" був перекладений на російську мову в 1893 р. Е. Г. Вальденбергом активним учасником співдружності російських бухгалтерів, які об'єд­налися навколо журналу "Рахівництво".

Важливе місце в розвитку бухгалтерського обліку належить періоду після X століття. Розвиток матеріального виробництва значно пожвавив процеси розподілу та обміну суспільного про­дукту. Цей період характеризується поширенням і зміцненням торговельних відносин, активізацією діяльності купців. А тому не випадково вищезгаданий Л. Пачолі адресує свою працю голо­вним чином купцю; майже всі приклади побудовано на ситуаціях та процесах, пов'язаних із відкриттям рахунків та здійсненням записів торговельного характеру. Кожному, хто бажав вдало тор­гувати, Л. Пачолі рекомендував дотримуватись трьох умов:

1) постійно мати готівку та різні інші цінності;

2) уміти правильно та швидко лічити;

3) тримати свої розрахунки в належному порядку, щоб можна було без затримки знайти потрібні дані щодо боржників і влас­них зобов'язань.

У згаданому «Трактаті» Л. Пачолі зауважує, що кожна освіче­на людина може використати його принципи в будь-якій справі. При цьому він рекомендує послідовно, розділ за розділом, способи складання різних ділових паперів, дотримуючись венеціансь­кого способу, тобто старої італійської форми, яка ґрунтується на застосуванні подвійного запису.

Розширення торговельних зв'язків сприяло розвитку теорії та практики бухгалтерського обліку, але все більше ускладнювало розрахунки між покупцями та продавцями. Л. Пачолі зробив першу спробу класифікації форм розрахунків. Вона цікава тим, що Л. Пачолі вже розумів усю важливість визначення джерел по­криття заборгованості за куплені товари, з-поміж яких він виок­ремлює: 1) готівку; 2) кредит; 3) товари; 4) погашення кредитор­ської заборгованості дебіторською і т. ін.

Розглядає він також і випадки, коли операція здійснюється за рахунок кількох джерел одночасно. Зрозуміло, що запропонована ним класифікація не є вичерпною, бо за її межами залишилися такі форми, як безпосередній обмін товару на товар, купівля то­вару в кредит; співвідношення готівкових і кредитних грошей; переведення заборгованості фірми на іншу фірму чи особу тощо, однак сам підхід Л. Пачолі до таких операцій і нині дивує глиби­ною проникнення автора в суть справи. На жаль, це зрозумів і оцінив тільки А. Дюпон у своїй праці (Париж, 1925), присвяченій історії виникнення подвійної бухгалтерії. Комбінації Л. Пачолі А. Дюпон назвав моделями, підхід-моделюванням і порівняв його метод з методом Р. Декарта.

Обґрунтуванню подвійного запису належить в трактаті Л. Па­чолі значне місце. Він роз'яснює, що за кожною статтею Журна­лу треба робити два записи в Головній книзі: один — в розділі «Віддати», інший — в розділі «Мати». Запис операцій з боржни­ком завжди починається словом «на», а з кредитором - - «від», причому все, що стосується боржника, розміщується з лівого, а кредитора (довірителя) — з правого боку сторінки. Пізніше лівий і правий боки сторінки почали називати (називають і досі) «дебет» і «кредит».

Статті Головної книги, підкреслює Л. Пачолі, абсолютно вза­ємозалежні. У Головній книзі ніщо не може бути занесено у роз­діл «Віддати», якщо його немає в розділі «Мати»; так само не можна розмістити в «Мати» суму, яку не занесено у «Віддати». Відтак у «Віддати» має бути такий самий підсумок, як і в «Ма­ти», тобто утворюється так званий бухгалтерський баланс. Якщо підсумки будуть різні, треба шукати якогось помилкового запису. З цього випливає, що Л. Пачолі трактує баланс як наслідок по­двійного запису, що є цілком справедливим.

Л. Пачолі не тільки рекомендує подвійний запис, але вказує і на способи виправлення помилок у веденні обліку, від яких ніхто не застрахований. Цікаво, що ці способи не дуже відрізняються від сучасних.

У «Трактаті» розглянуто також головні вимоги до діловодст­ва, оформлення первинних документів, їх зберігання, тобто прак­тично весь комплекс операцій з бухгалтерського обліку.

Заслуги Л. Пачолі-бухгалтера перед людством неоціненні. Йо­го цілком заслужено називають «батьком бухгалтерії», оскільки він уперше:

— теоретично обгрунтував подвійний запис та визначив суть понять «дебет» і «кредит», хоч сам він цими термінами не корис­тувався;

— створив персоналізовану модель обліку і тим самим забез­печив можливість його правового забезпечення;

— сформулював головні засади бухгалтерського обліку як са­мостійної галузі науки;

— поширив систему бухгалтерського обліку на все господар­ське життя, не обмежуючись, як його попередники, діяльністю окремого підприємства;

— запровадив у бухгалтерський облік головні принципи мо­делювання;

— об'єднав у одне ціле подвійний запис і окремі поточні ра­хунки.

На жаль, заслуги Л. Пачолі були надовго забуті. Про них зга­дали тільки наприкінці XIX століття, коли в 1878 р. з рішення ви­конавчого комітету общини містечка Сан-Сеполькро, де він був похований, Пачолі спорудили пам'ятник з таким написом: «Луці Пачолі, який був другом і радником Леонардо да Вінчі та Леона Баттісти Альберті, який першим дав алгебрі мову і структуру на­уки, який застосовував своє велике відкриття до геометрії, ви­найшов подвійну бухгалтерію і визначив у математичних працях засади та незмінні норми для наступних досліджень .»

Проте заслуги Л. Пачолі визнавались як за його життя, так і пі­сля смерті далеко не всіма. Йому закидали передовсім елементар­ність практичних пропозицій. Треба визнати, що ці закиди, особ­ливо з боку італійських бухгалтерів — сучасників Л. Пачолі, ве­ликих знавців свого діла — були слушними. Сам. Л. Пачолі, буду­чи математиком, а не професіональним бухгалтером, не відобразив у своєму «Трактаті», крім торгівлі, обліку в інших галузях госпо­дарства. Нарешті, суттєвим недоліком концепції Л. Пачолі було ототожнення власного майна купця з майном його фірми.

Але це все не применшує заслуг Л. Пачолі — творця системи по­двійної бухгалтерії. Поступово ця система завойовувала всю Європу. Збільшувалась кількість праць, автори яких популяризували ідеї по­двійної бухгалтерії (подвійного запису). Широкою популярністю ко­ристувався, зокрема, курс практика і знавця обліку Доменіко Манчі-ні, який дав першу чітку класифікацію рахунків. Праця Д. Манчіні у Венеції витримала аж сім видань (1534,1540,1554,1564,1565,1573,1574).

Наступним великим бухгалтером став також математик Джі-роламо Кардано, який убачав у бухгалтерії науку, що безпосеред­ньо перетиналася з математикою. У своєму дослідженні з мате­матики, виданому 1539 року, два розділи він спеціально присвя­тив бухгалтерському обліку.

Нарешті в 1549 р. Вольфганг Швайкер чітко сформулював мету бухгалтерського обліку; звернув увагу на подвійний запис як метод такого обліку і запропонував спосіб визначення прибут­ку за допомогою подвійного запису. Він також запровадив пра­вило, що за ним записи в бухгалтерському обліку можна робити тільки на підставі документів, та упорядкував кореспонденцію рахунків, що стало початком формування плану рахунків.

У XVII ст. ідеї Л. Пачолі почали впроваджуватись і в інші га­лузі господарства. Великий математик Сімон ван Стевін (1608) поширив подвійний запис на всі операції державного рахівницт­ва, визнавши облік окремою наукою. У 1633 р. філософ, юрист і теолог Людовіко Флорі вперше опрацював схему регістру, який пізніше отримав назву «Журнал-Головна».

Майже одночасно в опублікованих працях висвітлюються пи­тання постійної інвентаризації, синтетичного та аналітичного облі­ку, принципи оцінки та методи калькуляції (Жак Саврі, 1675), опи­суються французька форма обліку, правила подвійного запису і де­тально розроблена класифікація рахунків (Матьє де ла Порт, 1685).

Стара італійська форма постійно вдосконалювалась. 1688 року Ф. Гаратті запропонував принципи нової італійської форми ра­хівництва.

XV століття ознаменувалося відкриттям нових земель та бурхливим розвит­ком торгівлі. Бухгалтерський облік із розвитком торгівлі використовувався як система обліку в окремих купецьких підприємствах.

Розвивався бухгалтерський облік як наука і в інших державах: Голландії, Франції, Німеччині, Іспанії, англомовних країнах.

1600 року в Англії створена Англо-Вестіндська компанія, що займалася торгі­влею. З 1615 року в ній працював Томас Мани, праці якого з проблем зовнішньої торгівлі увійшли до золотого фонду економічної літератури. В 1794 р. видана пра­ця англійця Е. Т. Джонса „Англійська система рахівництва", де автор критикував бухгалтерію, що базується на принципі подвійного запису, як засіб, що сприяє фа­льсифікації справ на підприємстві. У ХVII-ХVIII століттях промислова революція в Англії дала новий поштовх розвиткові обліку. Відтоді розпочато збір даних про затрати на виготовлення одиниці продукції, почали обліковувати капітал, знос, відносини з акціонерами, прибуток. Ці питання відображено у працях тогочасних авторів. Спроби застосування подвійного запису в промисловому обліку відносять­ся до середини XVII століття. Зокрема Дж. Додсон у 1750 р. описав техніку бухга­лтерського і натурально-вартісного обліку виробництва, Р. Гамільтон у 1788 р. об­ґрунтував необхідність визначення результатів за кожним циклом виробництва. Основними досягненнями англійської школи є розробка ідей амортизації, форм об­ліку, теорії рахунків та запровадження інституту незалежних присяжних аудиторів. У 1773 році в Единбурзі (Великобританія) з'явилися перші професійні бухгалтери.

У Франції Ж. Б. Кольбером 1673 року було розроблено і видано торговель­ний статут „Ордоннанс", де поряд з іншими було висвітлено питання організації і ведення бухгалтерського обліку. Цс зумовило формування облікового законодав­ства, яким встановлено єдині правила ведення рахівництва, регламентовано об­лік торговельних підприємств, обмінних контор і банків, започаткована практика подання публічної фінансової звітності інвесторам. Слід відмітити і працю Е. Де-гранжа (1795 р.), в якій автор розробив основні положення теорії бухгалтерії, згідно з якими головним чинником всієї господарської діяльності вважався влас­ник, з точки зору якого розглядався весь бізнес.

В Іспанії ведення бухгалтерського обліку регламентувалось в законодавчо­му порядку. З 1522 року було встановлено, що банки, купці та ін. зобов'язані вести бухгалтерію (книгу для інвесторів і баланс, Журнал, Головну книгу, книги для листів тощо), здійснювати записи в Касовій книзі та Щоденнику, застосову­вати поділ рахунків на дебет і кредит.

В Німеччині 1512 року вийшла перша друкована праця Г. Грамматеуса з обліку. У XVI столітті були відкриті спеціальні школи для викладання рахівниц­тва, а у XVIII столітті — облікові кафедри в університетах. В 1774 р. Ф. Гельвіг видав наукову працю, де описав самостійну форму обліку, що відома як німець­ка. Значний внесок в розвиток бухгалтерського обліку зробили також В. Швай-нер, Г. В. Лейбніц, І. Готліб.

Після доби активних експериментів і нових пропозицій (XIV— XVII ст.) наступає період своєрідного «застою». У XVIII—XIX ст. натрапляємо тільки на опис нових форм рахівництва: німецької (Гельвіг — 1774), американської (Дегранж — 1795), англійської (Джонс — 1796). На початку XIX ст. (1803—1820) почали з'яв­лятись публікації, що пропагували змішані форми рахівництва, удосконалення аналітичного обліку, у зв'язку з чим було запро­поновано нові регістри й картки для обліку реалізації продукції, наявності та руху майна.

У Франції 1896 року розроблена десяткова система класифікації рахунків. В 1903 р. Е. Леоте запропонував План рахунків, що в 1909 році був запровадже­ний у бухгалтерську практику.

Відомий німецький вчений І. Ф. Шер розробив „балансову теорію Шера", Під впливом дедуктивного методу І. Ф. Шера бухгалтерія 20-х років XX століття поступово трансформувалась у балансовий облік.

У США 1887 року створено першу американську професійну організацію бухгалтерів.

Найбільшого розвитку бухгалтерський облік як наука набув у XX столітті.

Поштовхом до розробки бухгалтерских стандартів як загальноприйнятих норм для всіх бухгалтерів став виступ на початку 20-х років американського вче­ного А.Ріплі, в якому він говорив про загадковість бухгалтерського обліку і майже повну практичну непридатність бухгалтерських звітів, оскільки було незрозуміло, яка методика покладена в основу обчислення відображених у звіті чисел.

Перші стандарти бухгалтерського обліку опублікувала Американська асо­ціація бухгалтерів ще в 1936 р., але вони не мали наукового характеру і не набу­ли поширення.

2. Міжнародні бухгалтерські організації

У 1911 році у Брюсселі вперше створена Міжнародна асоціація

бухгалтерів, що діяла до Першої світової війни.

У 1949 році виникла перша регіональна організація бухгалтерів

Європи, Азії, Африки та Америки — Міжамериканська асоціація бух­галтерів, що здійснювала теоретичні дослідження обліку, розробку стандартів обліку в державному секторі, підготовку бухгалтерів, видавничу діяльність.

У 1973 році асоціаціями професійних бухгалтерів декількох країн створено Комітет з міжнародних стандартів обліку. В перші роки його існування зовсім небагато представників головних світових фінансових ринків формально визна­ли міжнародні правила обліку. 1987 року Комітет започаткував новий проект, спрямований на суворе регулювання міжнародних правил обліку. У 1993 році Комітет опублікував 10 нових стандартів, змінивши ставлення до національних правил. До того передбачалося, що країни-учасниці будуть розробляти національні правила, сумісні з міжнародними. Тепер Комітет прямує до розробки міжнарод­них правил, які могли б замінити національні. Основними завданнями діяльності Комітету є розробка бухгалтерських стандартів для потреб суспільства, яких не­обхідно дотримуватись, укладаючи фінансові звіти, поширення стандартів на весь світ — удосконалення та гармонізація бухгалтерського обліку.

У 1977 році створено Міжнародну федерацію бухгалтерів. Основною метою Федерації є розвиток бухгалтерської професії та підвищення її престижу, вирі­шення проблем уніфікації обліку на світовому рівні, розробка і публікація між­народних стандартів аудиту. У складі Федерації діють Комітет з міжнародної прак­тики аудиту і Комітет з професійної підготовки та етики. Вони займаються розробкою міжнародних вимог до проведення аудиту , ведення управлінського обліку, освіти та професійної етики.

Нині у світі діють такі регіональні міжнародні організації бухгалтерів: Конфедерація бухгалтерів країн Азії і Тихого океану (1976), Федерація бухгалте­рів країн-членів ASEAN (1977), Організація бухгалтерів Західної Африки та Африканська Рада з обліку, Арабська спілка аудиторів (1984), Федерація євро­пейських бухгалтерів (1986), Асоціація бухгалтерів й аудиторів Співдружності незалежних держав (1995).

1982 року при ООН створено Міжурядову робочу групу експертів з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності, яка займається проблемами обліку та звітності транснаціональних корпорацій, надає допомогу в розробці національних та регіональних стандартів обліку, допомагає в організації бухгалтерського обліку краї­нам, які розвиваються. До цієї робочої групи входять і представники України.

3. Розвиток обліку на українських землях

На українських землях в усі часи питанням бухгалтерського обліку приділялась значна увага.

За часів Ярослава Мудрого власність князя і держави ототожнювалась. Ведення обліку безпосередньо підпорядковувалося печатнику, який був начальником княжої канцелярії, укладав княжі грамоти, мав на збереженні княжу печатку.

Із поширенням християнства при монастирях створювалися школи, видавали­ся книги, розвивалася наука, зокрема математика — основа обліку. Облік в мона­стирях був організований за принципом камеральної форми, вівся несистематично, в записах переважала проста бухгалтерія, подвійний запис майже не застосовував­ся; в окремих касових журналах реєструвались прибуткові та видаткові операції.

В економічному розвитку країни значну роль відіграло козацтво, яке виникло в XV столітті. Облік майна, доходів і витрат у Запорізькій Січі вів скарбник січо­вого скарбу (шафар) та його підлеглі: два шафари, два підшафарії та кантаржей (хранитель мір і ваг). Доходи і видатки у спеціальних книгах обліковував скарбник та його підлеглі. Окремо велася книга обліку касових операцій та матеріальних цінностей. В ужинних та обмолотних книгах відображання збір врожаю, в „столо­вій книзі" - списання продуктів. Наприкінції року складали звіт, який подавався кошовому отаманові та Козацькій Раді. З початку XVI і до середини XVII століття в Україні панували ідеї італійської бухгалтерської школи, зокрема, добре відомі були праці Л.Пачолі та В.Петрулі, які широко використовувалися в практиці.

Під час колоніального панування в Західній Україні Австро-Угорської імперії та на сході Російської імперії значним був вплив німецької бухгалтерської школи.

У 1800 році у Росії був затверджений Банкрутський статут, що регламенту­вав систему бухгалтерського обліку. Згідно з цим статутом обов'язковими для використання були товарна, касова та розрахункова книги.

У XX столітті розвиток бухгалтерського обліку в Україні тісно переплітався з його розвитком у державах, до складу яких входили українські землі. Вагомий внесок в розвиток бухгалтерського обліку на українських землях належить това­риству „Просвіта", яке пропагувало, зокрема, впровадження української мови у діловодство та застосування різних видів документів.

Наукові дослідження у 20-х роках XX ст. стосувалися історії бухгалтерсько­го обліку, облікової політики, стандартів та загальних питань звітності, методо­логії наукових досліджень. В 1932 році створено Центральне управління народно­господарського обліку СРСР - ЦУНГО, що було єдиним органом управління соціалістичним обліком.

В 1961 році в Українському Раднаргоспі організовано Методологічну раду з бухгалтерського обліку, ціллю якої було удосконалення форм і методів обліку.

З набуттям Україною незалежності почалися серйозні перетворення в еконо­міці держави, що відобразилися на реформуванні бухгалтерського обліку. Поста­новою КМУ від 20.10.1998 року затверджено Програму реформування системи бухгалтерського обліку. Основним завданням реформування бухгалтерського об­ліку було приведення його у відповідність до вимог ринкової економіки та міжна­родних стандартів бухгалтерського обліку.

Реформування системи бухгалтерського обліку — це його пе­ребудова за такими напрямами:

- створення нормативної бази, тобто відповідних положень (стандартів) на базі законодавче закріплених принципів ведення бухгалтерського обліку;

— затвердження національного плану рахунків та інструкції щодо його застосування;

методичного забезпечення необхідними інструкціями, вка­зівками, коментарями;

— кадрового забезпечення (підготовка, перепідготовка, під­вищення кваліфікації фахівців з бухгалтерського обліку);

— розробки нових форм і методів обліку, перегляду первин­них документів відповідно до нових положень (стандартів);

— активного співробітництва з міжнародними спеціалізова­ними професійними організаціями.

16 липня 1999 року прийнято Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Ця дата неофіційно вважається професійним свя­том бухгалтерів — Днем бухгалтера.

У контексті цього Закону наказами Мінфіну затверджено 27 положень (стан­дартів) бухгалтерського обліку, склад фінансової звітності з примітками до неї, План рахунків та реєстри бухгалтерського обліку, спрощену фінансову звітність і План рахунків для суб'єктів малого підприємництва.

Положення (стандарти) бухгалтерського обліку П(С)БО — це нормативно-пра­вові акти, що регулюють ведення обліку окремих його об'єктів, зокрема: основних засобів, запасів, нематеріальних активів, витрат, доходів, зобов'язань, дебіторської заборгованості, фінансових інвестицій, формування фінансової звітності тощо. В Національних П(С)БО дотримано вимоги міжнародних стандартів з урахуван­ням економічних, правових, податкових особливостей та традицій нашої держави.

Наказами міністерств та центральних органів виконавчої влади затверджені методичні матеріали з обліку господарської діяльності з урахуванням особливос­тей різних галузей економіки. Міністерством праці разом з Мінфіном переглянуті Кваліфікаційні вимоги до працівників бухгалтерських служб підприємств, орга­нізацій та установ.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 р. затверджено перелік заходів щодо реалізації пріоритетних напрямків розвитку корпоративно­го управління в акціонерних товариствах, зокрема, акціонерні товариства пови­нні перейти на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та аудиту. Цим Роз­порядженням передбачається також підготовка та сертифікація бухгалтерів акціонерних товариств відповідно до міжнародних стандартів.

Література:

1. Т.А. Бутинець, Л.В. Чижовська, С.Л Береза «Бухгалтерський облік» Житомир ПП «Рута» 2000.

2. О.В. Лишиленко «Бухгалтерський облік»: підручник Київ: в-во «Центр навчальної літератури 2004. -632с.

3. «Бухгалтерський облік в Україні навч. пос. За ред. Р.Л. Хомяка. Львів Національний інститут «Львівська Політехніка»

4. Усач Б.Ф., Шурпенкова Р.К. «Теорія бухгалтерського обліку»: навч.пос. – К.: Знання, 2004. 301с.

5. Партин Г.О. «Бухгалтерський облік: основи теорії та практики»: Навч.пос. – К.: «Знання» КОО, 2000. 245с.

6. Кужельний М.В., Лінник В.Г. «Теорія бухгалтерського обліку» посібник – К.: КНЕУ, 2001. -334с.

Ваше имя:
Сообщение:
Код: