Реферат Естетика як метатеорія мистецтва

Мистецтвознавство — сукупність наук, які досліджують соціально-естетичну сутність, по­ходження, закономірності розпитку, особливості і зміст видової специфіки мистецтва. Проблема взаємодії естетики і мистецтвознавства досить складна і суперечлива. Вона відбиває неоднозначність оцінки місця і ролі мистецтва в предметі естетики. Властиве для певних історичних періодів розвитку естетичного знання розуміння предмета естетики як теорії мистецтва не тільки спрощувало предмет естетики, призводило до підміни однієї науки іншою, а й не відповідало на головне запитан­ня: чому, сформувавшись як самостійні науки, естетика і мистецтвознав­ство проіснували значний період людської історії, не заперечили од­на одну? Чи не означає це, що вони мають таку специфіку, яка зумовлює необхідність існування цих двох наук і підміна їх непра­вомірна. Уже грецька міфологія зафіксувала мистецтво як специфічну діяльність людини. Широко відомий міф про Аполлона, якому були підпорядковані музи: Мельпомена — трагедії, Евтерпа — лірич­ної поезії, Ерато — любовної лірики, Терпсихора — танців, Калліопа — епічної поезії, Талія — комедії, Кліо — історії. Людина вперше усвідомлює себе у міфах і використовує міф як розповідь про Всесвіт, явища природи, про традиції та звичаї людей. Історичні події. Міфи Стародавньої Греції систематизувалися, допи­сувалися різними поетами або використовувалися ними у професійній творчості. Відомо, що ГЕСІОД саме на основі міфів написав «Тео­гонію» — поему про походження богів. Важливу роль для європейсько­го читача відіграли «Метаморфози» відомого римського письмен­ника ОВІДІЯ — виклад стародавніх міфів. Поетичні образи стародавніх міфів не лише залишилися в історії світової культури, а й вплинули на долю мистецтва, викликали чис­ленні інтерпретації з творчості більшості видатних митців. До грецької міфології зверталися Дайте і Шекспір, Боттічеллі і Леонардо да Вінчі, Рубенс і Рембрандт, Шіллер і Гете, Сковорода і Шевченко, Франко І Леся Українка. Практика звернення до міфопоетичних символів збереглася і з XX ст. Звертаючись до творчої спадщини Д. Джойса, Б. Брехта, А. Франса, А. Камю, М. Булгакова та інших, ми бачимо, яке велике значення мали міфи не лише в образній структурі цих творів, а й у формуванні філософської концепції, в обгрунтуванні морально-психологічної позиції конкретних героїв. Проблема співвідношення естетики і мистецтвознавства приверну­ла увагу і німецького естетика МАКСА ДЕССУАРА (1867 — 1947). Він чітко і послідовно відокремлював загальноестетичну пробле­матику від мистецтвознавства. Як у теоретичних дослідженнях — «Ес­тетика і загальне мистецтвознавство» (1906), «Систематика і історія мистецтв» (1914), так і в організаційній діяльності щодо об'єд­нання європейських естетиків у теоретичній школі «Естетика за­гальне мистецтвознавство», Дессуар виходив з тези про підпоряд­кованість сфери художнього сфері естетичного (як більш об'ємній). Іс­нуючи самостійно, мистецтвознавство — сфера художнього — має вра­ховувати можливості естетики — сфери естетичного. Водночас Дессуар намагався відокремити мистецтвознавство від філософії мистецтва, адже філософія мистецтва руйнує «теоретичну чистоту» наук про мистецтво. У працях Дессуара присутнє поняття «естетично-мистецтвознавчий» (підхід, аналіз тощо), але ставлення до філософії як основи естетики загалом негативне, адже філософія «принижує» естетику. Роз­мірковуючи над проблемою місця естетики в структурі міжпредметних зв'язків, Дессуар орієнтував естетику на пошук зв'язків з етнологією, історією, психологією. Спробами знайти нові шляхи зближення естетики і мистецтво­знавства позначена позиція найвпливовішого французького естетика XX ст. ЕТЬЄНА СУРЙО (1892—1979). Ще у 30-50-ті роки в роботах «Майбутнє естетики» (1929), «Співвідношення мис­тецтв. Елементи порівняльної естетики» (1947) Сурйо нама­гався розглядати твір мистецтва як становлення нової реальності, а види мистецтва він визначав через специфіку чуттєво-смислових елемен­тів — квалій (від лат. qualia — якість). Саме через засоби оформ­лення квалій, а ними є звук, колір, світло, слово, рух, може виникати самобутній «космос» — художній твір, позначений оригінальністю, неповторністю, авторським баченням світу. Проблему співвідношення естетики і мистецтвознавства досить активно розробляли представники російської естетики — Ю. Борев, А. Єремєєв, А. Зісь.

Ваше имя:
Сообщение:
Код: