Рефераты на украинском

В данном разделе находится сборник рефератов на украинском языке для студентов и учеников на все случаи жизни. Коллекция рефератов на украинском языке постоянно пополняется новыми работами. Вы можете присылать их на на email, указанный на странице с контактной информацией

• Видова структура мистецтва
  Багатоманітність видів мистецтва дає можливість естетично освоювати світ у всій його складності і багатстві. Нема головних і другорядних видів мистецтва, кожний з них має свої особливості та переваги. Зупинимось на короткій характеристиці деяких з них. Література. Назва походить від латинського слова "буква". Література - це вид мистецтва, який естетично освоює світ у художньому слові. Література має унікальні пізнавальні можливості, адже за допомогою слова дійсність досліджується комплексно, у всій багатогранності - не тільки чуттєво, але й через умовивід. Слово - ось матеріал літературного образу. Образність в самій основі мови, яка створюється людьми, вбирає їх досвід і стає формою мислення. Література існує у трьох видах художнього тексту: епос (дослівно - розповідь),
  

• Естетика Відродження
  Зовсім по-іншому тлумачила героїзм естетика романтизму. Орієнтувалась вона на самостійну індивідуальність. Романтики висунули ірраціоналістичну концепцію героїзму, згідно з якою героїчне є проявом надособистісного начала, яке визначається історією і зв'язує минуле з вічним. Таке розуміння формувалось головним чином у сфері естетики і мистецтва, зокрема у творах Новаліса, Тіна, Ваккендорера та ін. Звідси виник суб'єктивізм і волюнтаризм в розумінні героїчного та його місця в історії. На формування героїчного ідеалу романтиків вирішальний вплив справила епоха Середньовіччя з її лицарською міфологією та релігійною виключністю. Якщо просвітителі у вирішенні проблеми героїчного зверталися до героїчної історії демократичних Афін і республіканського Риму, то романтики оспівували подвиги
  

• Естетика Візантії та західноєвропейського середньовіччя
  Європейська естетична думка звернулася до категорії піднесеного лише у XVIII ст. В цей період трактат Псевдо-Лонгіна знову привернув увагу дослідників і став предметом вивчення і коментування. У Франції Сільвейн виступив з «Трактатом про піднесене» (1732 р.), суть якого зводиться до певної інтерпретації Лонгіна. В Англії поняття піднесеного почали широко використовувати Аддісон, Юм, Шефтсбері, Хатчесон. У 1747 р. Джон Бейлі опублікував спеціальну працю «Досвід про піднесене». І, нарешті, в 1757 р. з'явився найбільш узагальнюючий твір з цього питання – трактат англійського філософа Едмунда Бьорка «Філософські дослідження про походження наших ідей піднесеного і прекрасного». Саме у нову епоху, в період кризи бароко, коли Галілеєва фізика і астрономія зруйнували уявну кінечність Всесвіту,
  

• Естетика у системі гуманітарних наук
  Естетику можна розглядати як цілісну систему наукового знан­ня яка містить три основні розділи: _ про природу естетичного об'єкта та види естетичної цінності (продукти виробництва, явища природи, суспільства і мистецтва); – про природу естетичної свідомості та її форми (естетичне почуття, ідеали, смаки, теорії та ін.); – про природу естетичної діяльності та її види (художнє конструювання, або дизайн, художня творчість, естетичне вихо­вання та ін). Естетика як система має і свій категоріальний апарат: есте­тичні категорії, естетичні поняття та естетичні закони. Есте­тичні категорії – це вузлові пункти в історії освоєння люди­ною дійсності «за законами краси». В них збережені основні типи естетичних відносин «я» людини до навколишнього світу, узагальнені характерні естетичні
  

• Естетика як метатеорія мистецтва
  Мистецтвознавство — сукупність наук, які досліджують соціально-естетичну сутність, по­ходження, закономірності розпитку, особливості і зміст видової специфіки мистецтва. Проблема взаємодії естетики і мистецтвознавства досить складна і суперечлива. Вона відбиває неоднозначність оцінки місця і ролі мистецтва в предметі естетики. Властиве для певних історичних періодів розвитку естетичного знання розуміння предмета естетики як теорії мистецтва не тільки спрощувало предмет естетики, призводило до підміни однієї науки іншою, а й не відповідало на головне запитан­ня: чому, сформувавшись як самостійні науки, естетика і мистецтвознав­ство проіснували значний період людської історії, не заперечили од­на одну? Чи не означає це, що вони мають таку специфіку, яка зумовлює необхідність існування цих
  

• Естетика як самостійна наука
  В історії естетичної науки перша половина XVIII ст. посідає особливе місце: в 1750 р. вийшов друком перший том «Естетика», Баумгартена (1714—1762). Спираючись на грецькі поняття ейсетикосу, естесі, Баумгартен увів новий термін — естетика. Постала потреба виокремлення в самостійну науку певних уявлень, знань, ідей, пов'язаних з емоційним, чуттєвим, ціннісним ставленням людини до дійсності, природи, до суспільства, мистецтва. О. Баумгартен, як філософ, стверджував, що гносеологія має дві форми пізнання — естетику й логіку. Естетика пов'язана із розумінням смаку і пізнає прекрасне. О. Баумгартен широко використовував поняття прекрасного, однак предмет естетики він не визначив через ідею прекрасного (така тенденція виявилася пізніше, зокрема в позиціях Гегеля
  

• Естетична діяльність і мистецтво
  Серед форм естетичної діяльності особливе місце посідає мистецтво — професійне та народне, фольклор. Поява мистецтва як самостійної форми естетичної діяльності має свою історію і логіку. Матеріалістичний погляд на природу естетичної діяльності дає можливість визначити основні закономірності, що зумовили появу мистецтва та його розвиток. 1. Мистецтво виникло на основі розвинутих у межах безпосередньої практичної діяльності естетичних потреб та естетичних здібностей людини. Розвинуті естетичні здібності й потреби сприяли формуванню суспільної необхідності культивування естетичних переживань та перенесення в них центру ваги з практичної і магічної функцій у сферу формування з їх допомогою суспільних зв'язків і суспільних уявлень. Зв'язок мистецтва з матеріальним виробництвом
  

• Естетична культура та шляхи її формування. особливості та зміст естетичної культури особистості
  Ключові поняття і терміни: естетична культура, естетич­на культура особистості, естетична культура суспільства, естетичне виховання, самовиховання Найчастіше під естетичною культурою розуміють сукупність естетичних цінностей, засобів їх створення та вживання. Струк­тура естетичної культури багатомірна. Вона містить естетичну свідомість людей, що відтворюється в ідеалах, потребах, наста­новах, смаках, поглядах, концепціях; естетичні моменти різних видів діяльності (у праці, побуті, під час спілкування, у суспіль­ному житті, спорті тощо); естетичне виховання V різноманітті сфер та засобів свого прояву. Залежно від соціальної значущості розрізняють естетичну культуру особистості, естетичну культу­ру соціальної
  

• Естетичне виховання та його специфіка, методи та засоби
  Коли йдеться про виховання, то завжди передбачається дея­кий ідеал, бажана мета, до якої ми прагнемо та з якою співвідно­симо вибір шляхів та засобів педагогічних впливів. Мета естетичного виховання (в кінцевому рахунку і самоціль суспільного розвитку) – людина, яка розкрила повноту своєї сут­ності, універсальна гармонійна особистість. Ідеал універсальної особистості як мета виховання передбачає її особливе відношен­ня з універсумом (тобто зі світом як усім існуючим), внутрішню органічну причетність до нього. Така людина не відчуває себе зачиненим «Я», до якого зовнішній світ (природний та соціаль­ний) протистоїть як «не-Я». Навпаки, вона усвідомлює себе як природу, що досягла самопізнання,
  

• Естетичне почуття
  Почуття, що Випробовуються людиною і насолоди різноманітні по характеру, структурі і психологічному механізму. Одні з них дуже близькі твариною, інші ж є специфічно людськими і властиві тільки людям. Естетичне почуття належить якраз до останніх. Це один з найскладніших видів духовного переживання, саме, мабуть, найблагородніше з почуттів людини. Однак не можна не зазначити, що навіть йому, людині, естетичне почуття не дане від народження. Як показують наукові дослідження, воно зароджується у дитини порівняно пізно, або не зароджується зовсім, якщо дитина по яких-небудь обставинах зростала в середовищі тварин. Як вказував К. Маркс, естетичне почуття з'являється тільки там, де людина вільна від «грубої практичної потреби». І якщо тварина «проводить лише під владою безпосередньої фізичної
  

• Естетичний ідеал
  Активність естетичної практики і продуктивної творчої уяви формує особливу естетичну свідомість, відмінну своєрідністю естетичного відношення до дійсності, в якій ідеально поєднуються цілісність, творчість, творення. Це естетичний ідеал, формування якого є результат розвитку всіх форм естетичної діяльності і передусім мистецтва. У певному значенні естетичний ідеал є духовною метою естетичної практики, що усвідомлюється. Слово «ідеал» грецького походження (від «ідея», «поняття», «образ», «уявлення»). На відміну від ідеалів етичного, політичного або суспільного, які можуть існувати у вигляді відвернених понять, естетичний ідеал знаходить своє втілення в почуттєвих формах він тісно пов'язаний з емоційним, почуттєвим відношенням людини до миру. У цьому його специфіка. У естетиці
  

• Естетичний ідеал. Естетичний смак
  У філософії та естетиці від І. Канта існує традиція, у межах якої естетичний смак означає здатність людини естетично оці­нити дійсність і мистецтво. З цього приводу доцільно згадати латинське висловлювання: «У кожного свій смак». Але стародавні римляни додавали: «Про смак не сперечаються, якщо він є». У Стародавньому Римі існу­вав культ естетичного смаку навіть за часів правління кривавого Нерона. Але в цілому протягом усієї історії людства про смак спере­чаються, і досить жваво. Хоча слід відзначити що, дійсно, не дискутують про якість фізіологічного смаку: хтось віддає пере­вагу солодкій їжі, хтось – солоній, комусь подобається черво­ний колір, комусь – зелений тощо. Однак усі ці аспекти життє­діяльності
  

• Естетичний смак
  Естетичний смак звичайно розглядають як здатність людини до естетичної оцінки явищ дійсності і мистецтва. Ця традиція визначення закладена Кантом, що вважав, що смак це «здатність судити про красу». Питання, однак, здавна носить дискусійний характер. Всупереч латинському прислів'ю, яке було відома ще в Древньому Римі, а в XVIII в. знову «піднята на щит» англійським філософом Давидом Юмом про смаки не сперечаються про смаки сперечалися завжди і вельми жваво. У чому причина такої суперечності визнання права особистості на індивідуальний смак, з одного боку, і незгоди прийняти чужу естетичну оцінку, з іншою? Відразу обмовимося: в житті є одне виключення, де про смаки дійсно не сперечаються і сперечатися було б просто безрозсудно. Але це з області чисто фізіологічного смаку: що
  

• Загальна характеристика категорій естетики
  Серед багатьох понять, за допомогою яких естетика описує свій предмет, особливе місце займають естетичні категорії. Гармонія і міра, прекрасне і потворне, піднесене і низьке, трагічне і комічне тощо – це духовні моделі естетичної практики суспільства, яка створює не тільки світі багатство естетичних цінностей та потреб, а й систему понять і категорій, в яких закріплено досвід естетичного освоєння світу людиною. В цих логічних формах представлено весь історичний набуток людської естетичної діяльності, тобто різновиди діяльності закріплені в певних формах думки. Саме тому осягнення змісту основних естетичних категорій, проникнення в закономірність існування естетичних явищ є важливим завданням естетичної науки. Насамперед зауважимо, що категорії не є якимись нерухомими, незмінними
  

• Історичні закономірності розвитку мистецтва
  Мистецтво, як і кожне соціальне явище, має свою історію, що започатко­вана наскельними зображеннями тварин, ритуальними танцями і спі­вами, кам'яними ідолами тощо. Нині вже загальновідомо, що розуміння розвитку мистецтва як прогресу не є правомірним. Незаперечним є й те, що певні періоди його роз-вою не збігаються із загальним розвитком суспільства. Конкретно-історична форма суспільної практики, що ґрунтується насампе­ред на певному типі суспільного виробництва, породжує специфічний естетичний досвід, який детермінується певною сферою опанованого людиною буття. Позитивні зру шення в загальному соціально-економічному становищі суспільства розвиток науки зумовлюють можливість і потребу дедалі глибше до* сліджувати внутрішній світ людини, її' соціальні відносини. Такий взаємозв'язок усіх
  

• Категорії естетики
  Естетика (від грецького – відчуваючий, чуттєвий), філософська наука, яка вивчає сферу естетичного як специфічні прояви цілісного відношення між людиною і світом і область художньої діяльності людей. Як особлива дисципліна вичленяється в 18 ст. у А.Баумгартена, який ввів термін “естетика” для позначення “науки про чуттєвих знань”. Категорії (від грецького – виловлювання, прикмета) – найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають, загальні властивості і відношення явищ дійсності і пізнання. Основними естетичними категоріями виступають прекрасне і потворне, визвишене і низьке, драматизм, трагічне і комічне, героїчне тощо. Категорії естетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожній з областей суспільного
  

• Категорії „прекрасне” і „потворне”
  Серед найвищих цінностей людства, якими є істина, добро і краса, остання займає особливе місце в житті людини. Вона здавна була предметом дискусій, зіткнення різних думок і уявлень. Важко визначити, коли у мові з'явилось поняття прекрасне, однак відомо, що історичні уявлення про красу нерідко суперечать одне одному. Від чого ж залежить уявлення про красу, яким є її вимір, які відтінки властиві їй? У російській поезії красиву дівчину порівнюють з ласкавим сонцем — «красна девица» (від кольору і тепла Сонця). А от для країн Сходу таке порівняння традиційно неприйнятне. Навпаки, тут поети порівнюють дівчину з Місяцем. У якому ж випадку порівняння вдаліше? Ска­жемо так: кожне з них чудове й істинне для свого місця. В обох діє одна й та сама закономірність, але дає різні наслідки.
  

• Категорії «гармонія» і «міра»
  Серед багатьох понять, за допомогою яких естетика описує свій предмет, особливе місце займають естетичні категорії: гармонія і міра, прекрасне і потворне, піднесене і низьке, трагічне і комічне тощо - це духовні моделі естетичної практики суспільства, яка створює не тільки світ і багатство естетичних цінностей та потреб, а й систему понять і категорій, в яких закріплено досвід естетичного освоєння світу людиною. В цих логічних формах представлено весь історичний набуток людської естетичної діяльності, тобто різновиди діяльності закріп­лені в певних формах думки. В пошуках найдавніших уявлень про гармонію (з гр,— злагода, лад) звернемося до античної міфології. З відомого античного міфа про Гармонію, дочку бога війни Ареса та богині кохання І краси Афродіти, ми довідуємося, що Зевс
  

• Категорії «трагічне» і «комічне»
  Звернувшись до людини, до її моральних та соціаль­них проблем, мистецтво стимулювало виникнення особли­вого його виду — драми у двох різновидах: трагедії і комедії, з якими пов'язане становлення ще двох естетич­них категорій — трагічного і комічного. Аристотель, аналізуючи сутність поетичного пізнання людського світу, до якого відносить і драму, так визначає його значущість. Поезія, пише він, філософічніша і серйозніша за історію, бо говорить більше про загальне, тоді як історія — лише про одиничне. Саме ця властивість пов'язувала драму, наприклад, з тим, що вона не просто відтворює реальні події життя, історії чи людських вчинків, а й досліджує, шукає їхні причини. Розвиток драматичного пов'язаний з пізнанням закономірностей і рушійних сил людської поведінки. Найважливішим досягненням
  

• Категорія "естетичне"
  То є найбільш загальна категорія естетики, яка характеризує специфіку всіх форм естетичної діяльності, що й відрізняє їх від усіх форм людської діяльності. Відразу ж наголосимо, що категорія естетичне сформувалася пізніше, ніж усі інші, про які вже йшлося. Ми знаємо, що прекрасне – найдавніша естетична категорія, і довгий час саме вона визначала сутність естетичних явищ. Та починаючи із середини XVIII ст., коли німецький філософ Баумгартен увів термін «естетика» як загальний, що об'єднує сферу прекрасного та засобів його пізнання і творення, розвиток науки дав можливість теоретично обгрунтувати й визначити межі естетичних явищ; вони виявилися значно ширшими за сферу прекрасного. Сутність естетичних явищ, про що говорилось у попередніх розділах, вдалося з'ясувати лише на грунті
  

• Культура поведінки майбутнього фахівця
  Ключові слова та терміни: етикет, культура поведінки, ма­нери поведінки, моральні якості – ввічливість, тактовність, скромність, точність, простота, правила та норми етикету. Культура поведінки та етикет. Головні правила етикету Культура поведінки – складова частина культури людини, вона виступає зовнішнім проявом духовного багатства особистості та її внутрішнього світу; це сукупність форм повсякденної поведінки людини (у прані, побуті, спілкуванні з іншими), в яких знаходять зовнішнє відображення моральні та естетичні норми поведінки. Якшо моральні норми визначають зміст вчинків, мотиви поведін­ки, то культура поведінки розкриває, як саме здійснюються у по­ведінці вимоги моральності, яке «обличчя» поведінки людини, на­скільки органічно, природно і невимушене такі норми
  

• Основні критерії та поняття естетики: прекрасне та потворне, піднесене та низьке, трагічне та комічне.
  Якщо спробувати порівняти ці два типи людського ставлен­ня до буття за деякими критеріями, дійдемо висновків: – за часом виникнення пізнавальна потреба сформувалася набагато пізніше, ніж ціннісне ставлення: слід було пройти яко­мусь довгому проміжку часу, щоб усвідомити відмінності між об'єктом та суб'єктом діяльності, тобто у людини мала сформу­ватися здатність до абстрагування та самоабстрагування; – з боку наявності впливу особистості треба зазначити, що ціннісне ставлення містить максимум суб'єктивності, коли у пізнавальному відношенні людина прагне до того, щоб якнай­менше впливати на якості предмета; – логічно випливає і те, що у пізнавальному відношенні ви­являються властивості самого об'єкта,
  

• Піднесене, героїчне, низьке
  До загальних категорій естетики належить категорія піднесеного, яка має давню історію і по-різному тлумачиться естетичною наукою. Піднесене розглядається і як самостійна естетична категорія, що має специфічний естетичний зміст, і як модифікація категорії прекрасне. У свою чергу, модифікацією піднесеного є категорія героїчне, а її протилежністю – категорія низьке. Саме тому розглядати ці категорії слід лише в системі інших естетичних категорій, до того ж розуміючи їх діалектичний взаємозв'язок та взаємоперехід. Варто відразу зауважити: якщо категорії піднесеного і низького мають найширшу сферу прояву, бо характеризують естетичну якість явищ природи, суспільства і мистецтва, то героїчне відбиває лише спосіб людської діяльності, а тому пов'язане тільки зі сферами суспільства і мистецтва.
  

• Поняття технічної естетики. дизайн як проектна культура. Специфіка естетичної діяльності
  Різноманітність естетичних відношень людство відтворило як естетичні категорії. Водночас усвідомлювався процес формуван­ня власне естетичного відношення, що започаткувало, крім інших, і категорію естетичної діяльності як специфічної здатності осо­бистості та людства в цілому перетворювати дійсність за зако­нами краси. Ця діяльність пов'язана з усіма проявами людської діяльності, проте має ряд особливостей. У будь-якій утилітарній діяльності (як індивідуальній, так і колективній) є хоча 6 елементи загальнолюдського значення, змісту, сенсу, які відтворюють загальнолюдську цінність даної діяльності. З цим загальнолюдським началом пов'язано естетич­не забарвлення або естетичний зміст людської
  

• Предмет естетики
  Слово «естетика» ( ) – грецького походження, у перекладі означає – той, що має відношення до чуттєвого сприйняття. Термін «естетика» увійшов до науки в середині XVIII ст. Вперше його застосував німецький філософ А. Баумгартен для позначення нового розділу в філософії. А. Баумгартен увів у філософію розділ «Теорія чуттєвого сприйняття» і запропонував назвати його терміном «естетика». Він міцно укоренився у філософській термінології, і вже з XVIII ст. ес­тетику почали розуміти як науку, що вивчає лише «філосо­фію прекрасного», або філософію мистецтва. У естетиків з'я­вився самостійний предмет вивчення. Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності з її різноманітними напрямами: природою, суспіль­ством, людиною та її діяльністю в усіх життєвих сферах, навіть у виробничій.
  

• Предмет мистецтва, художній образ, зміст та форма
  Мистецтво - це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образній формі. Особливості впливу мистецтва на людину: 1. за його допомогою людина здатна сприймати оточуючий її світ у цілісності; 2. воно може проникати в найпотаємніші куточки людської душі, хвилювати і роботи людину величною; 3. безпосередньо контактує з емоційною сферою особистості, найбільш рухливою і пластичною сферою людської психіки; 4. за допомогою мистецтва ідея втілюється в такій формі, яка збуджує емоції, активізує уяву, викликає особливі переживання, які називають естетичними, або художніми. Художні емоції виникають лише при зустрічі з соціально-історичним, вагомим, важливим для багатьох. Вони є наслідком не механічного,
  

• Специфіка і структура естетичної свідомості
  У процесі історичної практики відбувалося усвідомлення люд­ством механізмів, які формують спроможність особистості есте­тично ставитися до дійсності, тобто здатність сприймати і пере­живати у почуттєвих формах власне буття, знаходити та оцінюва­ти загальнолюдські цінності та перетворювати цю дійсність у співвідношенні зі своїми уявленнями. Розуміння специфіки цьо­го механізму привело до уособлення двох основних понять, пов'я­заних з відображенням процесу формування естетичного став­лення: естетичної свідомості та естетичної діяльності. Специфіка естетичної свідомості, у. порівнянні з іншими фор­мами духовного життя людства, полягає у таких критеріях: – естетична свідомість у бутті людини та суспільства являє собою комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей; – власне, поняття
  

• Становлення естетики як науки
  З XVII ст. починають укладатися нормативні естетичні сис­теми, що беруть свій початок ще з поетик епохи Відродження. Першою такою системою була естетика стилю бароко, що укладається в Центральній Європі у XVI–ХУП ст. І хоча есте­тика бароко не зафіксована в спеціальних теоретичних тракта­тах, базові її принципи можна узагальнити на основі вивчення культури цієї епохи. Бароко – стилістичний напрямок у мистецтві кінця XVII – середини XVIII ст., пов'язаний з дворянською культурою епохи розквіту абсолютизму, боротьби в європейських державах за на­ціональну єдність і зміцнення впливу католицької церкви. У XVI – XVII ст. слово «бароко» (з португ. – раковина)
  

• Становлення естетичних уявлень у давній Греції
  Становлення перших естетичних уявлень, співвідносне з тими зна­ченнями, яких взагалі давньогрець­ка філософія надавала людським почуттям. Аналіз почуттів, спроби їх класифікації, виявлення протилежних чуттєвих сил є важливим складником філософських поглядів Піфа-гора, Алкмеона, Емпедокла, Феофраста. З їхніх роздумів щодо природи почуттів виокремились визначення почуття прекрасного та потвор­ного, трагічного та комічного. Визначившись у надрах загальнофіло-софської традиції, естетика «вибудовувала» власний предмет, відби­ваючи як надбання, так і прорахунки давньогрецької філософії. Перші спроби використання почуттів як основи для осмис­лення певних естетичних явищ пов'язані з піфагорійцями – філософською школою, заснованою Піфагором у VI ст. до н. е. ПІФАГОР (бл. 580–500
  

• Технічна естетика. Предмет, завдання та зміст курсу
  Розвиток технічної естетики. Технічна естетика – наукова дисципліна, яка вивчає закономірності формування та розвитку гармонійного середовища (предметного), предметних умов діяльності людини у всіх сферах життя. Виникла та розвинулася на стику таких наук, як: соціології, соціальної психології, фізіології людини, ергономіки, економіки, технології виробництва тощо. Вирішує такі завдання: розробка принципів організації та формоутворення оптимального і гармонійного предметного середовища у відповідності з вимогами та потребами всіх людей і з врахуванням вимог ергономіки й технології виробництва; створення методики художнього конструювання виробів та їх комплексів, які відповідають всім вимогам технічної естетики, соціальній корисливості, функціонального та ергономічного вдосконалення.