Рефераты на украинском

В данном разделе находится сборник рефератов на украинском языке для студентов и учеников на все случаи жизни. Коллекция рефератов на украинском языке постоянно пополняется новыми работами. Вы можете присылать их на на email, указанный на странице с контактной информацией

• Великі «песимісти» ( Шопенгауер. Ніцше)
  Шопенгауер підкреслює, що Христос, також, як і Будда, вчить, що людина вступає до життя грішною, і вона являє собою плід двох сліпих пристрастей. Іісус - людина, яка розуміє свою долю і тому добровільно жертвує тілом. Він, посуті, приглушує в собі волю до життя, щоб дух зречення і жертви увійшов в цей світ. На думку німецького філософа, католіцизм виявився більш вірним духу Євангілєя, ніж протистантизм. Католіцизм приборкує волю шляхом целібату, обітниць, постів, милостині. Шопенгауер вважає, що християнство виявляє свою істиність в усіх версіях, що вона запозичує з арійського Сходу. Справжня і безсмертна сутність релігії Іісуса і Будди полягає у вченні про жертвування власної волі. Етична програма Шопенгауера на свій лад досить послідовна. Так як Світова воля являє собою джерело
  

• Головні соціальні функції моралі
  Головні соціальні функції моралі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармонізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світоглядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо. Сутність, специфіка моралі, її місце і призначення у су­спільстві визначаються її соціальними функціями. Головними серед них є такі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармо­нізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світо­глядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо. Функція моральної соціалізації (чи гуманізуюча функція моралі) передбачає, перш за все, олюднення індивідів через моральну практику: і стихійну, і свідомо організовану, спря­мовану. У цій функції відбивається моральна детермінація людського розвитку, що стає чинником, засадою свободи
  

• Добро - провідна ідея моральної свідомості
  Як зазначалося, вищою цінністю моральної свідо­мості є ідея Добра. Сутність цього осердя моральності здавна привертала до себе увагу філософів, духовних діячів, моралістів. Від розуміння добра залежало, як правило, принципове спрямування всієї системи відпо­відних етичних поглядів. Що ж являє собою добро як моральна ідея? Благо і добро Передусім звернімо увагу на зв'язок ідеї добра з іще поза­етичним, загальнофілософським за своєю суттю понят­тям блага. Зв'язок цей у деяких мовах зафіксований і етимологічне. В латині, німецькій, англійській мовах тощо обидва ці поняття позначаються єдиним термі­ном. І це не випадково: від того, як ми розумітимемо сенс поняття «благо», великою мірою залежить, який смисл ми будемо вкладати і в наші уявлення про добро. В повсякденному слововжитку
  

• Добро і зло як висхідні поняття моральної свідомості
  «Добро» є одним із найзагальніших понять моралі й категорією етики. Розуміння, спосіб тлумачення, аргументації природи й сутності добра і зла істотно впливають на визначення інших категорій етики і на всю етичну концепцію, оскільки ці категорії основні фундаментальні. У них найповніше виявляється спе­цифіка моралі, бо саме за допомогою категорій «доб­ро» і «зло» виділяється, окреслюється моральний фе­номен, тобто моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей, їх ставлення до природи. Зміст категорії «добро» іноді ототожнюють із сутніс­тю моралі взагалі, хоча більшість учених розглядали доб­ро як морально-позитивне начало, зло — як морально-негативне, а саму етику — як учення про добро і зло. Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність
  

• Етика бізнесу
  Етика бізнесу - одна з наймолодших областей науки. Курси по цій дисципліні читаються на Заході не тільки в школах бізнесу, але й у солідних університетах, ставши невід'ємною частиною підготовки економістів, менеджерів, фахівців в області керування громадськими організаціями і державною службою. Етика бізнесу є однієї з різновидів професійної етики.Етика бізнесу являє собою вивчення відповідності моральних норм людини діяльності і цілям ділової організації. Вона не є простим набором визначених моральних стандартів, а являє собою інструмент аналізу і рішення проблем, що встають перед моральною людиною, що займається бізнесом. Для більшості людей стає очевидною, з одного боку, необхідність певної кодифікації етичних принципів сучасного світового бізнесу, а з іншого — неможливість
  

• Етика науки
  В останню чверть ХХ століття предметне коло етики науки визначилося як осмислення тих норм, які мають спрямовувати не лише стосунки вчених в межах наукового співтовариства або визначати вищі пізнавальні цінності науки, а й таких, що дозволяють або забороняють певне втручання науки в природу і людину. Якщо говорити про становлення і утвердження статусу проблем етики науки в структурі філософії науки, то треба означити 70-ті роки як той час, коли проблеми етичного смислу наукових досліджень в певних галузях природознавства привернули увагу світової наукової спільноти. Це було пов"язано з розвитком молекулярної біології і генної інженерії. Етичні проблеми, які виникли в зв"язку з названими галузями біології, було визначено як "виклик біології по відношенню до філософії".
  

• Етика ненасильства
  Життя людини постійно зв'язанe з насильством. Спосіб вирішення державних, міжособистісних, національних проблем з позиції сили, можна сказати, став традиційним. Звично звучать слова: "правий той, хто сильніший”, "переможця не судять". Сильна воля, сильна влада, сильна рука - сила завжди має в нашій свідомості позитивне забарвлення: сильний - значить гідний поваги. Отже, сила - це гарна якість, це добро, це благо. Інша справа насильство. Насилувати, примушувати, неволити - "дія образлива, незаконна, свавільна" (В.Даль), тобто дія, що примушує робити щось усупереч своїй волі, бажанню, потребі. Провести границю між "ненасильницьким" застосуванням сили і власне насильством не представляється можливим. Існування насильства як засобу придбання і збереження
  

• Етика Нового часу: відправні точки та корінні проблеми
  Культура Нового часу (XVII—XIX ст.) і, відповідно, новоєвропейська етична думка формуються за умов розвитку буржуазного засобу виробництва і раціоналістичного типу свідомості. Етичні системи Західної Європи XVII ст., епохи зародження раціоналізму, характеризуються складною і суперечливою взаємодією християнського вчення про розумність створеного Богом світу і думкою гуманістичною, яка життєстверджує домінанти свідомості, перейняті вірою у можливість розумної перебудови світу та його удосконалення; розумово-прагматичним характером самої раціональності з орієнтацією на підприємницький успіх, ділову ініціативу і «здоровий глузд». Мислителями того часу, Томасом Гоббсом (1588—1682 pp.), Кокком (16Ъ2—1704 pp.), Бенедиктом Спінозою (1632—1677 рр.) та іншими, створювалася одна з найзначні-ших
  

• Етика поведінки державного службовця
  ПЛАН Вступ 1. Поняття службового етикету 2. Основні принципи службового етикету 3. Етичні кодекси державних службовців 4. Етика державних службовців. Світова практика Висновок Список використаної літератури Вступ Кожна професія має свою власну мораль. Особливе місце в системі професійної етики посідає етика державного службовця, оскільки вона значною мірою характеризує взаємовідносини держави і громадянина. Моральність, переважно, розуміється як особиста чесність, порядність, а в адміністративній поведінці — як майже універсальна норма, згідно з якою службова посада не повинна використовуватися для досягнення особистих корисливих
  

• Етика середньовіччя: провідні ідеї
  Середньовічна європейська етика безпосередньо пов'язана з християнською релігією. Центральне місце у ній приділялося темі Бога і людини. Усі морально-етичні повчання цієї епохи зводяться, насамперед, до того, щоб вказати шляхи, які ведуть у царство Небесне. В основі будь-яких філософсько-моральних роздумів лежить тлумачення текстів священного писання — Біблії. Моральна концепція християнства виходить із розуміння того, що Бог — єдина творча сила. Він — найвище Благо і моральний Абсолют. Людина, на відміну від усіх інших істот, схожа з Творцем, тому їй надані дух і свобода волі. Але у своєму реальному існуванні людина не така, яка повинна бути за призначенням. Подолання цієї подвійності, слідування своїй «істинній» сутності і є змістом моральних зусиль людини. Це, за християнським
  

• Етика, мораль, моральність – походження термінів
  Етимологія терміна «етика», тобто його походження і споріднені зв'язки з іншими словами тієї самої чи інших мов, сягає глибокої давнини. Слово «етика» виникло з давньогрецького — , яке у різні часи мало різні значення. Спочатку воно означало місцеперебування, спільне житло, потім — звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а також усталену природу якогось явища. Пізніше видатний мислитель античності Аристотель (384-322 рр. до н. е.) узявши за основу значення етосу як характеру, темпераменту, утворив прикметник — «етичний» для позначення особливої групи людських чеснот — мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо — відрізняючи їх від доброчинностей розуму. Науку про етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав етика. Так у IV ст. до
  

• Етичні вчення античної епохи
  Першим філософським вченням Давньої Греції, в якому започаткувалася моральна проблематика, була натурфілософія, яка вийшла з грецької міфології, але на відміну від неї ставила запитання не про те, хто народив усе сущє, а з чого це сушє вийшло, при цьому майже не розглядався моральний бік існування людини. Представниками натурфілософії були: мілетці (Фалес, Анаксімен, Анаксімандр — VI ст. до н. є.), Геракліт, елєати, піфагорійці, софісти, Емпедокл, Анаксагор і Демокріт. У рамках натурфілософії були висунуті перші космологічні моделі світу (мілетська школа), в яких Космос вважався живим, мав розум і душу і розвивався за своїми законами, головним з яких був Логос (закон), а Земля зображалася здебільшого у вигляді диска, оточеного повітрям або водою. Космос був своєрідним абсолютним
  

• Завдання науки етики
  Вище ми вже згадували характерний вислів: «не читайте мені мораль!» Викладання етики — не читання моралі й не має на меті спонукати когось до добра та порядності. Хоча в коло його завдань безперечно вхо­дить формування певних засад моральної культури, котрі могли б допомогти тому, хто справді прагне добра, краще усвідомлювати проблеми, які в цьому зв'язку виникають. Проте передусім етика є наукою, і завдання, які вона розв'язує, варто осмислювати, виходячи саме з цього. Відомо, що в структурі наукового знання звичайно виділяють два рівні — емпіричний і теоретичний, яким відповідають специфічні форми пізнавальних завдань та діяльності. Емпіричне дослідження спрямоване без­посередньо
  

• Історія походження терміна «етика», «мораль», «моральність»
  Етимологія терміна «етика», тобто його походження і споріднені зв'язки з іншими словами тієї самої чи інших мов, сягає глибокої давнини. Слово «етика» виникло з давньогрецького — , яке у різні часи мало різні значення. Спочатку воно означало місцеперебування, спільне житло, потім — звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а також усталену природу якогось явища. Пізніше видатний мислитель античності Аристотель (384-322 рр. до н. е.) узявши за основу значення етосу як характеру, темпераменту, утворив прикметник — «етичний» для позначення особливої групи людських чеснот — мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо — відрізняючи їх від доброчинностей розуму. Науку про етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав етика. Так у IV ст. до
  

• Культура спілкування й етикет
  Власне, будь-який прояв людської культури, як і культура загалом, може бути розглянутий як культура спілкування, оскільки за самою своєю сутністю культу­ра є інтерсуб'єктивною. Водночас про культуру спілку­вання нерідко говорять і в особливому значенні – так само як про культуру праці, культуру дозвілля, культуру побуту тощо. В такому випадку під культурою спілку­вання розуміють передусім наявні в суспільстві і в люд­ському житті форми плекання спілкування як такого*, форми його структурування й ціннісно-смислової органі­зації, а також їхню реалізацію безпосередньо в стосунках між людьми. Моральний аспект культури спілкування при цьому охоплює, природно, такі форми останньої, * Нагадаємо, що слово «культура» походить від лат. соїеге, що саме 358 й означає «плекати»,
  

• Культурно-моральні та етичні аспекти забезпечення особистої безпеки працівників податкової міліції
  Професійні аспекти культури праці співробітників податкової міліції – основа захисту особистості. Сукупність службово-професійних і морально-етичних якостей, адекватних вимогам до органів державної податкової міліції, складає культуру праці співробітника податкової міліції. Здатність як сукупність знань, умінь і навичок складає те, що прийнято називати майстерністю. Об’єктивні фактори ставлення до праці: функціональний зміст праці, складна система умов праці (від психологічного клімату в колективі до рівня організації праці та її матеріально-технічного забезпечення). Суб’єктивні фактори ставлення до праці: широта, об’єм, глибина оволодіння своєю професією, рівень майстерності та безпеки. Сутність якостей культури праці фахівця податкової міліції. Мораль та культура
  

• Моральні мотиви й ціннісні орієнтації. цінність i святиня
  Моральні мотиви Відомо, однак, що людина може бути цілком обізнана з існую­чими моральними нормами, навіть мати найпрекрасні-ші принципи, як гоголівський Манілов, — і водночас пальцем не ворухнути для практичного втілення їх у життя. Для реалізації вимог моралі потрібні реальні рушійні сили, які сполучали б ці вимоги зі світом конкретних людських дій і вчинків. Такі рушійні сили — внутрішні, суб'єктивно значущі спонуки до дії — в етиці розглядаються як мотиви останньої (від лат. moveo — зрушую, приводжу в дію, штовхаю). Мотив виражає заінтересованість суб'єкта в певній дії і є відповіддю на запитання, чому, власне, він її вчинив. Істотна проблема, пов'язана із сутністю мотивації, полягає
  

• Моральні програми провідних релігій світу
  Конфуціанство. Конфуціанство, засноване Кун-Фу-цзі (551—479 рр. до н. є.) (латинізована версія імені -— Конфуцій) і поширене його учнями, було китайською державною програмою. її можна охарактеризувати як нормативну програму достойного життя окремої людини та узгодженого життя всіх у суспільстві. Головне місце в етиці Конфуція займає поняття «жень» («гуманність») -— моральний принцип, який потребує покори підлеглих, турботи про суспільні інтереси, повагу до батьків і старших за віком. Існували п'ять великих і незмінних доброчинностей: мудрість, гуманність, вірність, повага до старших, мркність, дотримання яких було одночасно нормою для всіх і, з іншого боку, слугувало соціально-політичній верхівці. Це сприяло запобіганню соціальним вибухам, утримувало у слухняності підлеглих.
  

• Найважливіші етичні концепції
  1. Етика ненасильства Життя людини постійно зв'язанe з насильством. Спосіб вирішення державних, міжособистісних, національних проблем з позиції сили, можна сказати, став традиційним. Звично звучать слова: "правий той, хто сильніший”, "переможця не судять". Сильна воля, сильна влада, сильна рука - сила завжди має в нашій свідомості позитивне забарвлення: сильний - значить гідний поваги. Отже, сила - це гарна якість, це добро, це благо. Інша справа насильство. Насилувати, примушувати, неволити - "дія образлива, незаконна, свавільна" (В.Даль), тобто дія, що примушує робити щось усупереч своїй волі, бажанню, потребі. Провести границю між "ненасильницьким" застосуванням сили і власне насильством не представляється можливим. Існування
  

• Основні завдання етики у сучасних умовах
  Завдання етики в сучасному суспільстві полягають в адаптації людини протягом її життя до швидких і кардинальних змін цивілізації, що виражається у трьох напрямках: 1. звільнити свідомість від лишніх забобонів, пережитків і непотрібних обмежень; 2. виокремити, обґрунтувати і закріпити моральні цінності необхідні для нормального існування і розвитку людства. 3. створити шляхи впровадження в життя вищезазначених цінностей. Зміст предмета етики, як свідчить історичний досвід, відображений в історії етичної думки, залежить від філософської світоглядної системи, на якій базується етичне знання, від соціокультурного фону конкретно-історичного етапу розвитку суспільства, рівня розробки самого етичного знання, — тобто теоретичної рефлексії моральної свідомості про саму себе і
  

• Повсякденна та святкова сервіровка столу
  Повсякденна сервіровка столу Існує помилкова думка, що красиво накривати на стіл випливає тільки для гостей. Спрощені умови прийому їжі припустимі під час пікніків, подорожей і походів, але їх не потрібно практикувати в домашніх умовах. Для повсякденних обідів найкраще
  

• Предмет і завдання етики. Етика як філософська наука про мораль
  Етимологія терміна «етика», тобто його походження і споріднені зв'язки з іншими словами тієї самої чи інших мов, сягає глибокої давнини. Слово «етика» виникло з давньогрецького «ethos», яке у різні часи мало різні значення. Спочатку воно означало місцезнаходження, спільне житло, потім — звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а також усталену природу якогось явища. Пізніше видатний мислитель античності Аристотель (384—322 рр. до н. є.) узявши за основу значення етосу як характеру, темпераменту, утворив прикметник «ethicos» — «етичний» для позначення особливої групи людських чеснот — мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо — відрізняючи їх від доброчинностей розуму. Науку про етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав «ethice»
  

• Проблеми походження моралі
  Мораль – система поглядів і уявлень, норм та оцінок, які регулюють моральну поведінку людей. Це особлива форма суспільної свідомості та вид суспільних відносин, який виявляється в сукупності особливих цінностей і способів нормативного регулювання життєдіяльності людей у суспільстві. Мораль не з’являється раптом одразу ж у “готовому”, сучасному вигляді. Вона пройшла доволі довгий, складний шлях розвитку від найпримітивніших норм та уявлень до найвищих спрямувань сучасних проповідників святості, непорочності. Простежити шлях розвитку моралі є досить важливим для розуміння її сутності. Але, як з’ясовується, при розв’язанні проблеми походження моралі дослідники зіштовхуються з великими труднощами. Це не є випадковим, тому що в даному випадку неминучий вихід на проблему сутності, вірніше, Таємниці,
  

• Сенс життя як фундаментальна особливість людського існування
  Поняття «сенс життя» та «щастя» органічно пов’язані між собою і належать до етичних категорій, що відображають моральну самосвідомість особи. В них синтезується увесь духовний досвід особистості у його смисложиттєвому вимірі. Моральною результативністю його є або чисте сумління або, навпаки, відчуження від світу, відчуття самостійності і випадковості існування. Кожна людина зокрема і людство загалом бачить щастя остаточною метою людських зусиль. Правда, розуміння сенсу життя не завжди повязується із щастям. Релігійне, зокрема християнське його розуміння, не передбачає щастя в цьому світі, а переносить його можливість у «потойбічне» життя. Земне життя лише ставить перед людиною певні моральні зобов’язання: збереження душі для вічного блаженства в іншому «житті». Щастя, згідно з прийнятим
  

• Совість і сором як контрольно-імперативні механізми моральної свідомості особистості
  Совість - внутрішній сторож Совість — особливий морально-психологічний механізм, що діє зсередини нашої власної душі, причепливо перевіряючи, чи виконується обов'язок. Головна функція совісті - самоконтроль. Совість нагадує людині про її моральні обов'язки, про відпові­дальність, яку вона несе перед іншими і перед самою собою. Со­вісна людина — це людина з гострим почуттям морального обо­в'язку, що пред'являє до себе високі моральні вимоги. Совісний ніколи не ставиться до себе поблажливо, запитує із самого себе зі всією строгістю, не шукаючи виправдань. Тихий, але наполегли­вий голос совісті - наймогутніше знаряддя моральності, він зву­чить у людині тоді, коли ніякого зовнішнього контролю немає, і суб'єкт, наданий самому собі, здавалося б, міг діяти без усяких обмежень.
  

• Структура етики
  Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які прагнуть пояснити природу, закономірності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості. Етика як наука виникла і розвивалася у межах філософії і розглядалася як практична філософія, або моральна філософія. Структура етики як науки, чи структура етичного знання, включає шість змістовних блоків. 1. Емпірична, або описова етика, яка описує, констатує та аналізує вдачу, звичаї, моральні
  

• Структура моралі: моральна свідомість
  Моральна свідомість — складний, суперечливий феномен духовної культури, що має свої рівні, форми, структуру. Вона функціонує на двох рівнях — емоційно-почуттєвому та раціо­нально-теоретичному, які існують у взаємодії, єдності, допов­нюючи один одного. За походженням і змістом моральні почуття є соціальни­ми, вони формуються і розвиваються тільки в суспільстві у процесі взаємодії соціальних індивідів за допомогою вихован­ня і самовиховання. Культура моральних почуттів є виражен­ням міри моральної розвинутості особистості, її здатності до морального резонансу (милосердя, співчуття, співпереживан­ня) і виявляється у вчинках, культурі поведінки. Почуття, пе­реживання є основою мотивів, ідеалів, оціночних уявлень, ціннісних орієнтацій. Цей рівень пов'язаний з реакціями осо­бистості на
  

• Честь та гідність як проекція моральної цінності особи
  Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об'єк­тивну цінність особистості, її соціальну значимість як відпо­відну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для су­спільства незалежно від її соціального стану, професії, націо­нальності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною се­бе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину. Почуття гідності успішно
  

• Щастя та шляхи його осмислення в етиці
  Проблема щастя постійно фігурує в буденному спіл­куванні людей. Актуальна вона у філософії, мистецтві. Деякі мислителі вважали її найголовнішою, а всі інші проблеми — похідними щодо неї. Вона насправді досить актуальна, оскільки уявлен­ня про щастя, розуміння його сутності істотно вплива­ють (принаймні можуть впливати) на життєдіяльність особистості. Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно витлу­мачити це поняття. Часто це пов'язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щас­тя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); «щастя» як по­няття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу. Поняття «щастя»,