Рефераты на украинском

В данном разделе находится сборник рефератов на украинском языке для студентов и учеников на все случаи жизни. Коллекция рефератов на украинском языке постоянно пополняется новыми работами. Вы можете присылать их на на email, указанный на странице с контактной информацией

• Берестейська церковна унія та її наслідки
  Католицька церква в ці часи намагалася утвердити католицизм в українських землях, її мета - приєднання православної національної церк­ви до католицької з обов'язковим визнанням верховенства римського папи і католицьких догматів єдино істинними. Йшлося не про об'єднання на рів­них засадах, як нині намагаються довести деякі історики, а про приєднання східної православної християнської церкви до католицької західної, Ватикан вирішив створити нову, уніатську церкву, за допомогою якої можна було б православних навернути до католицизму, зберігаючи обряди православ'я, але визнаючи верховенство Ватикану і приймаючи догмати католицизму про непогрішимість і божественність папи римського. Вже 1590 р. у Бельську відбулася нарада чотирьох єпископів:
  

• Боротьба старшинських угруповань за владу після смерті Б.Хмельницького. Гетьманування І. Виговського, Ю. Хмельницького
  По смерті Б.Хмельницького його син Юрій Хмельницький, обраний ге­тьманом, за рішенням старшинської ради був замінений 1 Виговським і по­сланий у Київ завершувати навчання. Тим самим династію Хмельницьких було відсторонено від влади. Порушення принципу спадкового гетьманст­ва породило серед старшини спокусу боротьби за владу. Багато вчених вважають цей факт однією з основних причин руйнації тодішньої українсь­кої державності. У внутрішній політиці І.Виговський спочатку виступив за пріоритетну роль шляхти, ігноруючи давні принципи соціальної організації України, за­сновані на традиціях козацтва. Серйозні зміни вніс він і у зовнішню політи­ку. Невдоволений втручанням російських чиновників у справи України, він починає мирні переговори з Польщею. На початку 1658 р. Виговський
  

• Визнання Української держави світовим співтовариством. Міжнародне співробітництво незалежної України. Взаємодія з членами СНД
  Державотворчі процеси в Україні після здобуття незалежності відбувалися, як вже зазначалося, за вкрай складних та несприятливих умов, пов'язаних насамперед з важким тягарем проблем, які вона отримала в спадщину від СРСР. Головною з них було те, що Україна, як і інші республіки колишньої радянської імперії, не мала скільки-небудь серйозного досвіду власного національного державотворення. Швидкий прорив до суверенітету та незалежності певною мірою несподівано заскочив українське суспільство. Природно, що це не могло не позначитися на формуванні зовнішньополітичних засад та інституцій нашої держави. З кінця 40-х і до середини 80-х років усунення УРСР від скільки-небудь серйозної участі у світовій політиці набуло ще більших масштабів. Фактично чи не єдиним міжнародним форумом, де УРСР
  

• Викриття культу особи Сталіна. Демократизація суспільно-політичного життя в Україні в другій половині 50-х на початку 60-х рр. та їх суперечливий характер
  Після смерті Й. Сталіна у 1953 р. почався частковий відхід від сталі­нізму. Однак він не змінив тоталітарної суті суспільного ладу в СРСР. Критика на адресу Сталіна була непослідовною. Разом з тим у керівництва партії визрі­вало розуміння того, що без певної демократизації суспільного життя немож­ливе оновлення країни, її економічний розвиток, підтримання високого рівня воєнної могутності. Три десятиліття після смерті Сталіна в історії України можна умовно поділити на два періоди - час «відлиги» М. Хрущова (друга половина 50-х - початок 60-х рр.) і час політичної та ідеологічної реакції часів Л. Брежнєва. Критика культу особи відкрила можливість оновлення і лібералізації суспільс­тва. Цей процес був складним і суперечливим, але в цілому сприяв громадському пробудженню,
  

• Відновлення козаччини на правобережній України в середині 80х рр. 17 ст. С.Палій
  Після поразки Української революції подальшу долю українських земель визначали сусідні держави - Поль­ща, Росія та Туреччина. Згідно з умовами Бахчисарайсь­кого договору (1681) територія між Дністром і Бугом 20 років мусила залишатися нейтральною і незаселеною. Це означало перетворення на пустелю тих земель, які були своєрідною базою національно-визвольного руху за часів Хмельниччини. «Від Корсуня і Білої Церкви, потім на Волинь і в князівство Руське, до Львова, Замостя, Бродів і далі подорожуючи, - писав козацький літописець Са-мійло Величко, - бачив я багато городів і замків безлюд­них, і пусті вали ., що стали пристанищем і житлом тіль­ки для диких звірів . Бачив я там . багато кісток люд­ських, сухих і нагих, що тільки небо за покрівлю собі мали». Проте, зважаючи
  

• Відновлення радянської влади в Україні в 1919р. Селянсько-повстанський рух
  1919 р. увійшов у історію України встановленням радянської форми державності. Першим кроком на цьому шляху стала відмова більшовиків від попередньої назви держави - Українська Народна Республіка. Згідно з декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду вона дістала назву «Українська Соціалістична Радянська Республіка» (УСРР), а сам уряд з пе­реїздом до Харкова зазнав значних змін (на чолі уряду, за рекомендацією В.Леніна, став Х.Раковський; український уряд, за російським шаблоном, став називатися Радою народних комісарів (РНК), а його підрозділи - на­родними комісаріатами; Тимчасовий уряд перетворився на постійний), Ради існували переважно в губернських містах, а на місцевому рівні діяли військово-революційні комітети (ревкоми), які були опорними пункта­ми більшовизму
  

• Відродження української національної свідомості у першій половині 19 ст. Історичне значення творчості Т.Г.Шевченка. Кирило-Мефодіївське братство
  Поряд із усвідомленням необхідності боротьби за соціальні та еконо­мічні права на західноукраїнських землях протягом перших десятиліть XIX ст. формується національний рух. Під впливом політики «освіченого абсо­лютизму», нових європейських течій, політичних, соціальних і культурних змін у Галичині з'являється перше покоління будителів, яке належало до майже виключно середовища греко-католицького духовенства. Центром першої хвилі національного відродження став Перемишль, де навколо пе­ремишльського владики - єпископа Михайла Левицького згуртувалося невелике коло представників національне свідомої інтелігенції - Шогильницький, Й.Левицький, Й.Лозинський, А.Добрянський, І.Лаврівський, І.Снігурський та ін. Вони виявляли великий інтерес до вітчизняної історії, життя народу, його мови
  

• Війна Росії з Польщею. Андрусівським договір 1667р. Територіальне розчленування України
  В Україні почало ширитися загальне невдоволення політикою І.Брюховецького і московськими порядками. Чашу терпіння українського суспільст­ва переповнили події, пов'язані з Андрусівським перемир'ям, укладеним на 13,5 років між Москвою і Польщею 9 лютого 1667 р. без участі українських представників, яке передбачало, що: • Україна поділялася по Дніпру на дві частини: Лівобережжя залишалося у складі Московії, Правобережжя, крім Києва, а також Білорусь переходили під владу Польщі; • Київ з око­лицями на 2 роки передавався Московії: • Запорізька Січ мала перебу­вати у спільному володінні обох держав; • Московії поверталися Смо­ленськ і Сіверщина. Отже, Андрусівське перемир'я фактично узаконювало поділ України між двома хижаками та створювало величезні перешкоди на шляху до збереження Української
  

• Військово-адміністративний устрій Запорозької Січі
  Характерною рисою заселення території України у XV ст. було те, що основна маса людності мешкала на здавна обжитих землях - Київщині, Галичині, Волині, Поліссі та Поділлі. А південні землі - Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя - мали значні природні багатства, але були незаселені. Саме тут і постає нове соціальне явище - козацтво. Серед причин, які зумовили появу козацтва, можна виділити: соціальні (посилення феодальної експлуатації, юридичне оформлення кріпосної залежності); економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель Дикого поля); політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози); національні (спротив політиці колонізації та покатоличення українського населення); стратегічні
  

• Гетьманський переворот. Павло Скоропадський. Гетьманський уряд та його політика
  В листопаді 1917 р., після того як держави Антанти навіть не відповіли на пропозицію про мирні переговори, Раднарком Росії розпочав їх з Німеччиною та її союзниками. Переговори проходили в Брест-Литовську. Німеччина запросила і представників Центральної Ради, делегацію якої очолив В. Голубович. Визнавши Україну самостійною державою, Німеччина 27 січня 1918 р. підписала з нею окрему угоду, обіцявши разом зі своїми союзниками сприяти примиренню Москви та Києва. Крім того, таємним договором з Австро-Угорщиною передбачався поділ Галичини на українську та польську частини. Україна, зі свого боку, зобов'язувалася до кінця літа 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 1 млн тонн хліба та іншої продукції. Для забезпечення необхідного порядку Німеччина та Австро-Угорщина обіцяли Україні
  

• Гетьманщина на початку 18 ст. Гетьман Іван Мазепа
  На кінець ХVІІ ст. Лівобережжя перетворилося на центр політичного і культурного життя в Україні. Цей край українці називали Гетьманщиною, а росіяни - Малоросією. Старшина фактично витиснула рядових козаків з вищих посад і відсторонила їх від участі в урядуванні, бажаючи домогтися у царя особливих привілеїв для себе. 26 липня 1687 р. козацькою радою на р. Коломак генеральний писар І. Мазепа обирається гетьманом. Тут же підписується нова угода з Москвою - Коломацькі статті: гетьман не мав права змінювати генеральну старшину без дозволу царя, у Батурині розміщувався полк московських стрільців, для захисту від татар на півдні будувалися міста-фортеці (запорожці сприйняли це як зазіхання на їхні привілеї). Разом із тим статті не дозволяли російським воєводам втручатися в українські справи.
  

• Діяльність князів Романа та Данила. Розквіт Галицько-Волинської держави
  II етап (1205-1238) - тимчасовий розпад єдиної дер­жави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були: - прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпре­цедентного порушення норм феодального права - оголо­шення князем боярина Володислава Кормильчича (1213- 1214); - безперервне втручання у внутрішні справи захід-норуських земель сусідніх держав - Угорщини та Поль­щі, проявом якого було проголошення «королем Гали­чини та Володимирі!'» п'ятирічного угорського короле­вича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною поль­ською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєн­на окупація тривала від 1214 р. до 1219 р.); - зростаюча монгольська загроза, що вперше заяви­ла про себе 1223 р.
  

• Загарбання турками і татарами Південної України і їх наслідки на інші українські землі (друга половина 15 ст.)
  Середина XIV ст. стала початком розпаду Золотої Орди. Нескінченні чвари та суперечки суттєво ослабили центральну владу, посилили відцен-іроеі тенденції в Орді, що спричинило відокремлення 1449 р. від Золотої Орди кримських татар і утворення ними своєї держави - Кримського хан­ства з правлячою династією Гіреїдів. Новостворена кримсько-татарська державність була слабкою і в полі-•пміону. і в економічному плані. Достатньо сказати, що навіть на початку Х\Л ст. кримські татари не знали осілого землеробства і вели кочовий спо-об -ття Вирішували свої внутрішні проблеми кримські хани шляхом зов­нішньої експансії. Маючи у своєму розпорядженні численну армію (на по­чатку XVI ст. вона налічувала 100 тис. озброєних вершників), Кримське ханство робило постійні набіги на сусідні землі.
  

• Заснування організації українських націоналістів ОУН. Розкол в ОУН. А.Мельник, С.Бандера
  Не здійснилися та й не могли здійснитись сподівання ОУН на допомогу гітлерівської Німеччини у відновленні української державності. Нацизм ні­кому не дав свободи, в тому числі і німцям, не міг він принести волю й Україні. Спроба українських патріотів з числа членів ОУН проголосити ЗО чер­вня 1941 р. у Львові українську державу через кілька днів була рішуче при­душена окупантами. Нововстановлений уряд на чолі з Я.Стецьком було розігнано, його членів заарештовано. На невдачу була приречена і спроба ОУН здобути вплив в окупаційній адміністрації на місцях. Восени 1941 р. у різні регіони України було напра­влено так звані похідні групи ОУН під проводом С.Бендери (ОУН-Б), які мали згуртовувати свідомих українців, сформувати з них органи управлін­ня, контролювати їх. У жовтні 1941 р.
  

• Звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Політичні наслідки Другої світової війни та українське питання
  Після взяття Києва війська 1-го Українського фронту, продовжуючи наступ на Коростень, Житомир і Фастів, створили на Правобережній Украї­ні Київський стратегічний плацдарм. Спроби німців у другій половині ли­стопада - в грудні 1943 р. перейти в контрнаступ і знову оволодіти Киє­вом не мали успіху. В цей час війська 2-го і 3-го Українських фронтів вели запеклі бої на півдні України. Вони визволили Запоріжжя й Дніпропетровськ і створили на Дніпрі другий великий стратегічний плацдарм, У січні 1944 р. після короткої перерви Червона Армія розпочала звіль­няти від ворога Правобережжя й Крим. Цьому сприяла важлива перемога під Корсунем-Шевченківським. Внаслідок наступальної операції, проведе­ної військами 1-го й 2-го Українських фронтів (24 січня
  

• Зовнішня політика та значення Галицько-Волинської держави
  По смерті Ярослава Мудрого з початком феодальної роздробленості Галицьке князівство відокремилося від Києва. Першими галицькими князями були нащадки онуків Ярослава Мудрого - Ростиславичі, а на Волині - Мстиславичі, які вели свій родовід від Володимира Мономаха. Особливістю політичного життя Галичини був значний вплив боярства, яке формувалося не з князівської дружини, як в інших землях, а з родоплемінної знаті. Саме Ростиславичі, прагнучи утвердити свою династію в Галичині, залучали до влади боярську верхівку, роздаючи їй посади та маєтки. До того ж значним джерелом збагачення галицького боярства була торгівля сіллю. Загалом політична ситуація протягом правління Ростиславичів забезпечувала панівне становище боярства, яке могло дозволити собі утримання навіть власних бойових дружин.
  

• Зовнішня політика УНР. Берестейській договір та його наслідки
  У зовнішній політиці Директорії вдалося розширити міжнародні зв'язки УНР - її визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Італія. Але налагодити зв'язки з радянською Росією не вдалося. Не визнали УНР країни Антанти й відроджена Польща, яка претендувала на Правобережну Україну. Появу Директорії Антанта зустріла вороже. Не визнавши гетьманської адміністрації, дипломати країн Антанти не збиралися визнавати й поновле­ну УНР. Проте більшовицька загроза дещо зблизила Антанту з Директорією. 22 січня 1919 р. УНР об'єдналася в соборну державу з Західноукраїн­ською Народною Республікою (ЗУНР), що утворилася на українських зем­лях, які перебували під владою Австро-Угорщини. 3. Радянська Росія ще за існування Української Держави визнала недійсним Берестейський договір і розгорнула
  

• Зх. Укр. землі в 1918 р. Утворення ЗУНР. Петрушевич
  . Унаслідок поразки у війні в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія почала розпадатися. Західні українці опинилися у становищі, подібному до того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході після нещодавнього падіння Російської імперії. 18-19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з'їзд політичних і громадських діячів українських земель Австро-Угорщини. Була створена Українська Національна Рада (УНР), головним чином із депутатів австрійського парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини. Вона ухвалила резолюцію про майбутнє утворення на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, Української держави. Йшлося, отже, про об'єднання всіх західноукраїнських земель. Група членів УНР 31 жовтня 1918 р. утворила військову організацію
  

• Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи на українських землях. Грецька колонія Північного Причорномор’я
  В І тис. до н.е. на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. До цього часу вона була заселена різною за походженням людністю. Тут жили, зокрема, пращури слов'ян - місцеві землеробські племена. Згодом на українські землі приходять кочовики. Першими з них були кіммерійці, які належали до іраномовних груп населення. Саме вони першими опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, ці завойовники були значною військовою потугою. Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об'єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем. Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців
  

• Кінець гетьманату, утворення уряду Директорії та його діяльність
  У самій Україні П.Скоропадський не мав підтримки ні білогвардійських сил, ні лідерів більшості українських політичних партій. Провідні держави світу замість реальної допомоги українській справі, як правило, обмежува­лися риторикою, Дедалі складнішою ставала внутрішня обстановка. Розколовся Союз хліборобів-власників: менша його частина вимагала забезпечення незале­жності України, більша ж - виступала за федерацію з Росією. Активно дія­ли русофільські партії. Наростало невдоволення залежністю гетьманського уряду від німців. Основна маса селянства не підтримувала владу. Мало кому подобалася орієнтація П.Скоропадського на білогвардійську Росію, на монархію. Все це підготувало грунт практично для загальнонаціонального невдоволення. Політичні опоненти гетьмана скористалися такою ситуацією.
  

• Кревська унія
  У XIV ст. українські землі, роздроблені на окремі князівства й ослабле­ні зопотоординським ігом, підпали під владу кількох феодальних держав. Після смерті 1340 р. галицько-волинського князя Юрія II Польща й Угор­щина напали на Галичину, яка внаслідок довгої та виснажливої боротьби остаточно перейшла 1387 р. до Польщі, Молдавське князівство захопило Буковину. Проте найбільшу частину українських земель було приєднано до Ли­товського князівства, що утворилося у XIII ст. За князя Гедиміна в першій половині XIV ст. литовці приєднали Берестейщину, а згодом і Пжщину. 1340 р. волинським князем став Любарт Гедимінович Він оволодів Холиською і Белзькою землями. У 1350-х роках за князювання Ольгерда Питва приєднала до своїх володінь чернігово-сіверські землі, 1362 р. -Наддніпрянщину разом
  

• Курс на перебудову: плани та реальності його здійснення в Україні
  Смерть Л.Брежнєва в 1982 р. поклала край його "ері", але не змінила загальної ситуації в країні. Наступником Брежнєва став тяжко хворий Ю.Андропов. У 1984р. він помирає. Ю. Андропова змінив тяжко хворий К. Черненко, який у березні 1985 р. приєднався до своїх попередників. Настав час тоді ще молодого і енергійного М. Горбачова. З його приходом до влади знову, як це вже бувало не раз, постала надія на краще. Новий керівник та його прихильники були першим поколінням радянських лідерів, які формувалися вже після смерті Сталіна. Незважаючи на шалений опір консервативної частини партійної номенклатури, М. Горбачов починає кампанію перебудови радянської системи й насамперед її застійної економіки. Щоб досягти своєї мети, він проголошує новий стиль керівництва,
  

• Наступ царизму на автономію України. Кінець гетьманщині та козацького устрою
  У 1710 р. залишки козацького війська обирають на гетьмана П. Орлика (1710- 1742 рр.) - колишнього генерального писаря при І. Мазепі. Намагаючись забезпечити собі підтримку, Орлик створює проект під назвою «Пакти і Конституція прав вольностей Запорізького Війська» - угоду між гетьманом, старшиною і запорожцями. Статті конституції передбачали встановлення національного суверенітету, забезпечення демократичних прав людини, єдності та взаємодії законодавчої, виконавчої і судової влади. У зовнішній політиці передбачалася спілка зі Швецією та кримським ханом. П. Орлик виступив за непорушність кордонів Війська Запорізького, визначених ще Зборівською угодою. У тодішніх історичних умовах проголошення прав мало суто декларативний характер. Орлик, підтриманий Карлом XII, вступає у спілку
  

• Національне питання в Радянській Україні в 60-х першій половині 80-х років. Дисидентський рух і його придушення
  Наростання негараздів у радянському суспільстві викликало незадо­волення різних верств населення, створюючи сприятливу атмосферу для діяльності дисидентів (дисидент - інакомислячий, не згідний з існуючим режимом). На зміну ув'язненим правозахисникам у суспільстві з'явилися нові представники дисидентського руху з числа української інтелігенції. Дисидентство складалося з трьох основних течій: > правозахисне, або демократичне, представлене у Росії академіком А. Сахаровим та письменником О. Соложеніциним, а в Україні - Петром Григоренком, Левком Лук'яненком, Олесем Бердником та іншими; > релігійне дисидентство мало на меті боротьбу за фактичне, а не де­кларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за відновлення Української греко-католицької
  

• Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні. Радянський партизанський рух і більшовицьке підпілля
  22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. У ході східної кампанії вермахту Україна стала першочерговим і найважли­вішим об'єктом німецької колоніальної експансії. Ще до війни Берлін розробив план її нещадної експлуатації, який став складовою частиною генерального плану «Ост». Згідно з ним передбачалося знищити та депортувати в Сибір 31 млн насе­лення Польщі та західної частини СРСР і переселити сюди 10 млн німців. На окупованих українських землях упроваджувались заходи для лікві­дації будь-яких ознак державності, насамперед територіальної єдності. Берлін розділив Україну на кілька окремих частин з відмінним окупаційним режи­мом. Львівська, Станіславська, Тернопільська та Дрогобицька області склали дистрикт «Галичина», який було приєднано до Краківського
  

• П.Орлик та його конституція 1710р.
  Після смерті І. Мазепи на загальній раді старшина та Військо Запорізь­ке під головуванням кошового отамана К. Гордієнка 5 квітня 1710 р, обра­ли гетьманом України (в еміграції) Пилипа Орлика. Він походив із чесько-польського роду. Закінчив Києво-Могилянську академію, працював спочат­ку в канцелярії київського митрополита, а згодом - у гетьманській канцеля­рії. Відомий як письменник і поет. Рада прийняла своєрідні статті - «Пакти і Конституцію прав і вольнос-тей Війська Запорізького», згодом названі «Конституцією Орлика», які були договором між гетьманом і Військом Запорізьким про державний уст­рій України після її визволення від московського панування. Цей документ ніколи, не був втілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій демократичного
  

• Перехід до нової економічної політики та її здійснення в Україні
  Період, про який ідеться, багато в чому був переломним, а то й трагічним для українського народу. На початку цього періоду боротьба за незалежність України завершилася поразкою. Сюди, на цей раз надовго, повернулася радянсько-більшовицька влада. Процес нищення української самобутності здійснювався тепер в основному «мирним шляхом» - протягом усього існування комуністично-тоталітарного режиму в радянській Росії, а потім в СРСР. Становище в Україні після завершення громадянської війни було надзвичайно важким. Кращі борці за волю України загинули. Господарство опинилося в стані глибокої кризи. Через нестатки й розруху сотні тисяч людей залишали міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилося виробництво товарів. Українські землі знову поділили радянська Росія, Польща, Румунія,
  

• Повоєнний сталінський режим в Україні, репресії 40-50 рр.
  Після завершення Другої світової війни Радянський Союз постав перед проблемою відбудови значною мірою зруйнованої економіки. Особливо постраждала Україна: зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, з яких 250 були спалені дощенту. Демографічні втрати становили майже чверть загальної чисельності населення. Близько 10 млн осіб залишилися без житла. Збитки, завдані війною, складали астрономічну в тодішніх підрахунках суму - 286 млрд крб. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства. Ставилося завдання довести валовий продукт промисловості в 1950 р. порівняно з 1940 р. до 113%. Особливо значні труднощі переживало сільське господарство. У цю сферу спрямовувалося всього близько 7% капітальних витрат.
  

• Політика Австрійської монархії на західноукраїнських землях в кінці 18 - першій половині 19ст.
  Наприкінці XVIII ст. внаслідок поділів Польщі західноукраїнські землі площею понад 60 тис, кв. км з населенням 2,5 млн. осіб (у тому числі 2 млн. українців) стали колонією Австрійської імперії, їхнє населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного визиску з боку феодально-аб­солютистської монархії. Вкрай незадовільним було й культурне становище українців. У Галичині тривав початий ще значно раніше процес полонізації, на Закарпатті - мадяризації, на Буковині - румунізації. Йдеться, отже, про подвійний, а то й потрійний національний та соціальний гніт. Східна Гали­чина разом з частиною польських земель входила до «королівства Галіції та Лодомерії» з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 19 округ. До Східної Галичини входили Золочівська. Терно­пільська,
  

• Політичне становище в Україні після повалення царського режиму. Організація і діяльність Центральної ради. Проголошення Української Народної Республіки
  Після повалення царизму в Росії в лютому 1917 р. в країні встановилося двовладдя: поряд з офіційним Тимчасовим урядом діяли Ради робітничих і солдатських депутатів. В Україні виникли громадські ради й комітети, які були місцевими органами Тимчасового уряду. 1 березня 1917 р. в Києві створено громадський комітет, до якого ввійшли представники практично всіх громадсько-політичних організацій, що діяли в місті. 4 березня постала Рада об'єднаних громадських організацій і відбувся 1-й Український національний конгрес, який передав політичну владу Центральній Раді. До її складу ввійшли провідні діячі Товариства українських поступовців, представники православного духовенства, українських соціал-демократичних, культурно-просвітницьких та інших організацій. Головою Центральної Ради став визнаний
  

• Політичне становище і соціально-економічний розвиток східноукраїнських земель у першій половині 19 ст. Колоніальна політика царизму щодо України
  Україна в російсько-турецькій віиш 1806-1812 рр. Як і в попередніх війнах Росії з Ту- реччиною, Україна була найближ-чим тилом російської армії. Укра­їнське селянство змушене було постачати для неї велику кількість транспортних засобів, фураж для кінноти, провіант для солдатів. Апробованою формою поповнення російського війська був набір ук­раїнців у земське ополчення, який проводили у Київській, Чернігівській, Полтавській, Харківській, Херсонській та . Катеринославській губерніях. У складі російських військ, які з 1806 р. вели військові зперації під проводом М. Кутузова і розгромили на Дунаї зсновні сили Туреччини, були українські ополченці та ко­заки. Внаслідок перемоги на Дунаї у 1812 р. було підписа­но Бухарестський мирний договір, за яким
  

• Політичний і суспільний устрій Русі-України
  Київська Русь - ранньофеодальна держава з монар­хічною формою правління. Протягом IX-XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлен­ня Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився при­мітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль вій­ська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воє­начальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружин­ників та вихідців зі старої племінної аристократії - бояри. У період
  

• Поява людини й первісні форми співжиття в Україні. Трипільська культура
  Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1,5 млн років тому. Вивчивши археологічні пам'ятники, пов'язані зі знаряддями праці, на основі матеріалу, з якого вони зроблені, виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками): кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий, залізний. Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт). Палеоліт тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями
  

• Причини та наслідки занепаду Київської Русі
  XII-XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Поза сумнівом, основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва. Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці. У процесі децентралізації виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське,
  

• Проведення реформи 1861р в російській Україні, її особливості і наслідки
  У середині XIX ст. розпад кріпосницько-феодальної системи господар­ства прискорився. Малопродуктивна кріпосна праця зумовлювала невисоку її продуктивність, стримувала впровадження у виробництво досягнень нау­ки і техніки, породила нестачу продовольства. Повсюдно множилися соці­альні конфлікти. Кримська війна 1853-1856 рр. продемонструвала економічну відста­лість, воєнну нездатність Російської імперії, виснажувала українські землі, що були основним джерелом постачання царської армії всім необхідним і поповнення її солдатами. Росія зазнала ганебної поразки, яка прискорила назрівання революційної ситуації. Новий російський цар Олександр II ЗО березня 1856 р. проголосив курс на проведення реформ. У кожній губернії було створено комітети з розробки проектів реформ, які мала
  

• Проведення сталінської політики воєнного-комуністичного штурму в Україні: результати, наслідки
  Протягом першої половини 1919р. війська Директорії були витіснені, і радянська влада встановилася на всій території України, крім Західної Украї­ни. Почався процес установлення контролю РРФСР над українським суспільс­твом і в першу чергу над українською економікою. Стару назву республіки (УНР) було відкинуто і встановлено нову - Українська Соціалістична Радян­ська Республіка (УСРР). Урядом стала Рада Народних Комісарів. Очолив її присланий з Москви Християн Раковський, болгарин за національністю. Укра­їнці в українському уряді становили незначну меншість. У 1919р. більшовики запроваджують нову політику, яка отримала назву «воєнний комунізм». В основі цієї політики лежав насильницький злам економіч­ної системи, яка досі Грунтувалася на товарно-грошових відносинах. У країні запроваджувався
  

• Проведення сталінської політики воєнного-комуністичного штурму в Україні: результати, наслідки
  У 20-ті рр. складовою частиною національно-культурних процесів в Україні була політика українізації, що проводилася в роки НЕПу. «Українізація» - політика, спрямована на під­ готовку партійно-державних кадрів української національності; облік національних факторів у формуванні партійного й державного апарату; організація та відкриття українських дитячих садків, шкіл, технікумів, закладів культури (бібліотек, музеїв, театрів тощо); випуск українських газет, журналів, книг і підручників; глибоке вивчення української мови, літератури, історії, географії, права; відродження й розвиток національ­них традицій культури. Політика «українізації» була складовою частиною політики «коренізацїі», яку запровадило партійне керівництво на підставі рішень XII з'їзду РКП(б) (квітень 1923
  

• Проголошення незалежності України. Розпад СРСР
  4.19.6. Прийняття Верховною Радою УРСР _Декларації про державний суверенітет України Криза союзних структур, політичне протиборство, погіршення економі­чної ситуації, зростання національної самосвідомості неухильно посилю­вали потяг до суверенності, відновлення незалежної української держави. Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет Украї­ни». Попри всі незгоди і дискусії більшість парламенту і опозиція були єди­ні в розумінні необхідності такого кроку, Сумніви багатьох депутатів щодо його доцільності були розвіяні проголошенням державного суверенітету Російської Федерації, яке відбулося напередодні у Москві. В цьому доку­менті вперше проголошувалось верховенство законів республіки
  

• Реформи в Російській імперії в 60 - 70-х рр. 19 ст. та впровадження на Україні
  У середині XIX ст. розпад кріпосницько-феодальної системи господар­ства прискорився. Малопродуктивна кріпосна праця зумовлювала невисоку її продуктивність, стримувала впровадження у виробництво досягнень нау­ки і техніки, породила нестачу продовольства. Повсюдно множилися соці­альні конфлікти. Кримська війна 1853-1856 рр. продемонструвала економічну відста­лість, воєнну нездатність Російської імперії, виснажувала українські землі, що були основним джерелом постачання царської армії всім необхідним і поповнення її солдатами. Росія зазнала ганебної поразки, яка прискорила назрівання революційної ситуації. Новий російський цар Олександр II ЗО березня 1856 р. проголосив курс на проведення реформ. У кожній губернії було створено комітети з розробки проектів реформ, які мала
  

• Розвиток економіки на правобережжі та західноукраїнських землях у 18 ст. Захоплення західноукраїнських земель Австрією
  Кінець XVIII ст. характеризується зростанням могутності Російської імперії, агресивності її зовнішньої політики. Вона загарбала більшу частину українських земель, перетворивши позбавлену автономних прав Україну на одну з своїх губерній. Чималу роль у реалізації загарбницьких намірів Росії щодо України ві­діграли поділи Польщі. Скориставшись нестабільністю внутрішньополітич­ної ситуації в цій країні, Росія разом з Австрією та Пруссією у 1772 р. під­писали акт про поділ польських земель. Від Польщі були відокремлені Помор'я, Куяви, частина Великопольщі, Малопольща і Галичина, Східна Білорусь. До Австрії відійшла частина Галичини, згодом була приєднана й Буковина. У 1774 р. Австрія захопила й Буковину. Тобто після першого по­ділу Польщі під владу Австрії
  

• Соц.-економ. розвиток в Україні в 2-ій половині 16- поч. 17 ст. Посилення феодальної експансії Польщі
  Захопивши у XIV-XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського. Але, окрім бажання Польщі, визрівали ще й об'єктивні умови для унії між Польським королівством і Литвою. Найважливішим внутрішнім чинником у цьому процесі була позиція української шляхти. На початку XIV ст. перед нею постав реальний вибір: або єдина, усталена Польща, або ослаблена Лівонською війною Литва. Польща для українських феодалів означала привілеї, обмеженість королівської влади, гарантовані політичні свободи. Не останнє місце тут посідала й проблема військової повинності - адже у Польщі домінувало наймане військо. Не можна було скидати з рахунків і зовнішній фактор. Війна Литви з Москвою, підтримуваною Данією
  

• Соціально-економічний розвиток Лівобережної та Слобідської України у 18 ст. Юридичне оформлення кріпосного права
  На Лівобережній та Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. па­нували феодально-кріпосницькі відносини. Основну роль відігравало сіль­ське господарство. Успішніше розвивалося рільництво на родючих чорно­земних фунтах у південній та степовій частинах України. Поглиблювалася спеціалізація окремих сільськогосподарських райо­нів. У деяких фільварках частка пшениці сягала 30% озимих. На Лівобе­режжі та Слобожанщині більше уваги приділяли вирощуванню жита, на півдні - пшениці, зокрема арнаутки, попит на яку за кордоном зростав із кожним роком. Почали вирощувати картоплю, кукурудзу, цукрові буряки й соняшник, а також технічні культури - тютюн, льон, коноплі. У Південній Україні та в Криму розвивалися садівництво й виноградарство. Окремі зе­млевласники освоювали багатопільну систему,
  

• Соціально-економічний розвиток українських земель в другій половині 19 - на початку 20 ст.
  У другій половині XIX ст. національно-визвольній рух в Україні активно розвивається, підноситься на якісно вищий рівень. Наприкінці 50-х років у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та ін­ших містах виникають напівлегальні суспільно-політичні організації - так звані громади, їхні ідеологи - В.Білозерський, М.Костомаров, Т.Шевченко -згуртовують навколо себе патріотично налаштовану інтелігенцію і студент­ську молодь. Громади розгортають культурно-просвітницьку роботу серед народу, пробуджуючи його національну свідомість. Перша така громада виникла в Київському університеті з таємного гуртка «хлопоманів», учасни­ки якого - В.Антонович, Б.Познанський, Ф.Панченко, Т.Рильський, А.Свид-ницький - «ходили в народ», поширюючи серед селян ідеї соціального й національного визволення.
  

• Сталінський терор проти укр. народу в 20-30 рр. ХХ ст.
  Період, про який ідеться, багато в чому був переломним, а то й трагічним для українського народу. На початку цього періоду боротьба за незалежність України завершилася поразкою. Сюди, на цей раз надовго, повернулася радянсько-більшовицька влада. Процес нищення української самобутності здійснювався тепер в основному «мирним шляхом» - протягом усього існування комуністично-тоталітарного режиму в радянській Росії, а потім в СРСР. Становище в Україні після завершення громадянської війни було надзвичайно важким. Кращі борці за волю України загинули. Господарство опинилося в стані глибокої кризи. Через нестатки й розруху сотні тисяч людей залишали міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилося виробництво товарів. Українські землі знову поділили радянська Росія, Польща, Румунія,
  

• Суперечності в політичному і соціально-економічному розвитку України в умовах незалежності
  Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово по-новому поставило питання державного, економічного та політичного розвитку України. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів. Народ України заявив, що будуватиме державу суверенну й самоврядну, незалежну та відкриту, демократичну і правову. Розв’язання цього завдання наштовхнулося на цілу низку дуже непростих питань. Процес державотворення в Україні на відміну від інших країн, котрі постали перед аналогічними проблемами в кінці 80-х - на початку 90-х років, проходив у специфічних умовах
  

• Суспільно-політичний рух в західноукраїнських землях в першій половині 19 ст. Гурток ,,Руська Трійця,,
  У 1830-1840-х роках центром національного руху став Львів, а його авангардом - громадсько-культурне об'єднання «Руська трійця». Заснов­ники об'єднання М.Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1866) та Я. Го-ловацький (1814-1888), на той час студенти Львівського університету і вод­ночас вихованці греко-католицької духовної семінарії, виступали за визво­лення поділеної на частини України. Вони започаткували новий етап у роз­витку національного руху на західноукраїнських землях у дусі романтизму. Учасники «Руської трійці» підтримували тісні стосунки з М.Максимо­вичем, О.Бодянським, І.Срезневським - відомими діячами української та російської культури. Суттєвий вплив на формування світогляду членів гур­тка мала творчість представників нової української літератури - І.Котля­ревського,
  

• Східні слов’яни: походження, розселення, соціально-економічний розвиток і культура. Початки державності
  Питання походження східних слов'ян і на сьогодні є недостатньо вивченим. Існує декілька версій відносно територій, де формувався східнослов'янський етнос, та часу, коли це відбувалось. Найбільш поширеною є та, згідно якої перший етап складання слов'янства, так званий передслов'янський, сягає другої половини II - I тис. до н.е. Саме тоді починається формування декількох археологічних культур, які пізніше стали характерними для слов'ян. Передслов'янський період пов'язаний з виникненням на правобережній лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури, яка, на думку більшості вчених, є спільною для всього слов'янства. У той період населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа було осілим, жило в основному з землеробства, ремесел і торгівлі. Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита,
  

• Техніка та виробництво 20-30 рр. ХХ століття
  У післявоєнний період (1919-1929 pp.) технічний розвиток диктували США, американська економіка була на піднесенні: США виробляли промислових товарів набагато більше, ніж Франція, Великобританія, Італія, Німеччина, Японія разом. Ця країна домоглася таких успіхів тому, що вона першою взяла курс на переобладнання основних засобів виробництва. Обновлялися основні галузі економіки: хімічна, електрична, приладобудівна, автомобільна, радіотехнічна. Стандартизація, тобто масовий випуск деталей, вузлів, став звичайним явищем у верстатобудівній, автомобільній та інших галузях. Система Тейлора, чи конвеєризація, дала змогу підприємцям наситити товарами національний і світовий ринки. Промислово-фінансові групи Рокфеллера, Дюпона, Меллона процвітали.
  

• Укр. землі в складі Речі Посполитої
  Захопивши у XIV-XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського. Але, окрім бажання Польщі, визрівали ще й об'єктивні умови для унії між Польським королівством і Литвою. Найважливішим внутрішнім чинником у цьому процесі була позиція української шляхти. На початку XIV ст. перед нею постав реальний вибір: або єдина, усталена Польща, або ослаблена Лівонською війною Литва. Польща для українських феодалів означала привілеї, обмеженість королівської влади, гарантовані політичні свободи. Не останнє місце тут посідала й проблема військової повинності - адже у Польщі домінувало наймане військо. Не можна було скидати з рахунків і зовнішній фактор. Війна Литви з Москвою, підтримуваною Данією
  

• Укр. Козацтво в 2ій половині 16 ст. у першій половині 17.ст.
  Колоніальна політика Польщі, посилення кріпацтва, покатоличення викликали активний протест українського населення і зумовили шерег потужних повстань, які мали антифеодальний та національно-визвольний характер. На кінець XVI ст. активізувалися походи козаків проти Туреччини, що помітно погіршило її стосунки з Польщею. У відповідь польський уряд категорично заборонив походи і стратив деяких їхніх організаторів. Але це не зупинило козаків. Поступово їхні виступи проти польських панів набувають дедалі більш організованих форм. У 1591 р. починається повстання реєстрових козаків під орудою К. Косинського. Приводом прислужилася, як це часто бувало, особиста образа Косинського на князя Острозького, який відібрав у нього маєток. Проте незабаром повстання, підтримане місцевими селянами, охопило
  

• Україна в роки І С.В.
  Війна почалася 1 серпня 1914 р. Вона стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій. Про катастрофічні наслідки цього конфлікту свідчать хоча б такі дані: країни, які раніше чи пізніше взяли участь у війні, мобілізували 65 млн солдатів, з яких 10 млн загинуло і 12 млн було поранено. Жертви серед цивільного населення були майже такими ж. Головною причиною Першої світової війни було прагнення імперіалістичних держав загарбницькими методами задовольнити свої інтереси. Проте для Німеччини, Османської та Австро-Угорської імперій, тобто так званих Центральних держав, а також Російської імперії, яка разом з Англією, Францією та Сполученими Штатами входила до Антанти, війна, зрештою, багато в чому стала шляхом до самознищення. Серед загарбницьких планів, плеканих
  

• Україна за часів руїни
  По смерті Б. Хмельницького його син Юрій Хмельницький, обраний гетьманом, за рішенням старшинської ради був замінений І. Виговським і посланий у Київ завершувати навчання. Тим самим династію Хмельницьких було відсторонено від влади. Порушення принципу спадкового гетьманства породило серед старшини спокусу боротьби за владу. Багато вчених вважають цей факт однією з основних причин руйнації тодішньої української державності. У внутрішній політиці І. Виговський спочатку виступив за пріоритетну роль шляхти, ігноруючи давні принципи соціальної організації України, засновані на традиціях козацтва. Серйозні зміни вніс він і у зовнішню політику. Невдоволений втручанням російських чиновників у справи України, він починає мирні переговори з Польщею. На початку 1658 р.
  

• Україна після 2 С.В.. Перехід до мирного будівництва
  Після завершення Другої світової війни Радянський Союз постав перед проблемою відбудови значною мірою зруйнованої економіки. Особливо постраждала Україна: зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, з яких 250 були спалені дощенту. Демографічні втрати становили майже чверть загальної чисельності населення. Близько 10 млн осіб залишилися без житла. Збитки, завдані війною, складали астрономічну в тодішніх підрахунках суму - 286 млрд крб. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства. Ставилося завдання довести валовий продукт промисловості в 1950 р. порівняно з 1940 р. до 113%. Особливо значні труднощі переживало сільське господарство. У цю сферу спрямовувалося всього близько 7% капітальних витрат.
  

• Українське питання в міжнародних стосунках напередодні Другої світової війни. Пакт Молотова-Ріббентропа і українські землі. Похід червоної армії в західну Україну
  Напередодні Другої світової війни роз'єднаність українських земель, їхнє перебування у складі чотирьох держав, що мали різний соціально-політичний устрій, були важливим дестабілізуючим чинником політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних супереч­ностей, а «українську карту» - серйозним козирем у дипломатичній грі. Українське питання у вузькому розумінні - це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому - це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української держав­ності. Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група - СРСР, По­льща, Румунія,
  

• Український соціально-політичний рух у другій половині 19 ст.
  У другій половині XIX ст. національно-визвольній рух в Україні активно розвивається, підноситься на якісно вищий рівень. Наприкінці 50-х років у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та ін­ших містах виникають напівлегальні суспільно-політичні організації - так звані громади, їхні ідеологи - В.БІлозерський, М.Костомаров, Т.Шевченко -згуртовують навколо себе патріотично налаштовану інтелігенцію і студент­ську молодь. Громади розгортають культурно-просвітницьку роботу серед народу, пробуджуючи його національну свідомість. Перша така громада виникла в Київському університеті з таємного гуртка «хлопоманів», учасни­ки якого - В.Антонович, Б. Познанський, Ф.Панченко, Т.Рильський, А.Свид-ницький - «ходили в народ», поширюючи серед селян ідеї соціального й національного визволення.
  

• Українські партії на початку 20 ст., їх програми, стратегія, тактика
  На противагу антинародній колонізаторській політиці російського цари­зму на поч XX ст. розгорнулася масова політична боротьба. У національ­но-визвольному русі зросла роль трудового населення. Продовжувала культурницьку діяльність українська інтелігенція. Вона намагалася легаль­не, з дозволу царських властей розвивати національну освіту й культуру. Активізація громадсько-політичного життя в Україні на поч. XX ст. створила ґрунт для переростання культурно-освітнього громадівського ру­ху в національно-визвольний. Велику роль у цьому відіграло створення українських політичних партій. Ще 1897 р. виникає Українська загальна ор­ганізація, до якої увійшло бл. 20 громад, значна кількість студентських гур­тків і окремих діячів. У 1900 р. з ініціативи групи харківських
  

• Українсько-московська державна угода 1654 р.
  Незабаром для Б.Хмельницького стає очевидним формальний харак­тер підтримки з боку Туреччини, і знову активізується проросійська спря­мованість зовнішньої політики козацької держави. Тут бік гетьмана взяла більшість старшини. Для неї визначальними були такі чинники, як спільна релігія, близькість мов і культур, спільність історичної пам'яті і, що істотно, військово-політична слабкість Росії порівняно з Туреччиною, що давало шанс більш повної самостійності майбутньої Української держави. На цей час і Москва, намагаючись розширити сферу свого впливу і ви­користати Україну в якості буфера проти Туреччини, вирішила взяти Війсь­ко Запорізьке «під свою руку». 1 жовтня 1653 р. Земський собор схвалює це рішення, і цар виряджає в Україну посольство на чолі з боярином В.Бутурліним.
  

• Утворення Київської Русі. Основні етапи її розвитку
  Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території Східної Європи. Найбільшими слов'янськими племенами були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни - на р. Десна, в'ятичі - на Оці, на заході від полян - дреговичі та древляни. По течії р. Західний Буг лежали землі волинян і дулібів. У цей час основною формою суспільного ладу були спілки племен, які часто переходили у більш складні об'єднання. На північному заході сусідами східних слов'ян були варяги (племена балтів і норманів), на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими у східних слов'ян часто виникали зіткнення за контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу. Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, які властиві перехідному
  

• Утворення СРСР. Статус України в складі Радянського союзу
  Курс на об'єдання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, під орудою Москви був невід'ємною складовою загального політичного курсу більшовиків. Для цього Москва застосовувала широкий набір засобів - від зброї до «політичної дипломатії» в усіх її формах. Ще влітку 1919 р. під приводом «спільної небезпеки», «спільних інтересів» та «зміцнення військово-політичного союзу» Москва добилася злиття найголовніших наркоматів РОСІЇ та національних республік. Після закінчення війни Центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені у ВЦВК. Шалений тиск справлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам. Практично будь-який самостійний крок українського керівництва викликав
  

• Формування Галицько-Волинського князівства. Суспільні відносини в державі
  Наприкінці XII - у першій половині XIII ст. князів­ства Середнього Подніпров'я - Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескін­ченні князівські усобиці, певну зміну світових торговель­них шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік насе­лення з південних районів тощо) економічно та політич­не занепадають. Монгольська навала посилила та погли­била руйнівні процеси в цьому регіоні. Іншою була ситуація в південно-західній частині Ру­сі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської дер­жави сприяла низка чинників: 1) вдале географічне положення (віддаленість від Киє­ва
  

• Шляхи та причини входження українських земель до Великого князівства Литовського, мовний та культурно-релігійний склад держави
  В 40-х роках ХІV ст. українські землі зазнали розчленування. Після війни 1351-1352 рр. між Польщею і Литвою Галичина залишилась під владою Польщі, а Берестейщина і Волинь перейшли до Литовської держави. Поставши в середині XIII ст., Литовська держава поступово посилює свій вплив і розширює територію. Так, за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) вона захоплює значну частину Білорусі, а його сини Ольгерд і Кейстут приєднують Чернігово-Сіверщину (1357-1358 рр.), Поділля (1363 р.), Київщину (1362 р.). Відтепер історія українських земель стає пов'язаною з історією феодальної Литви. Уся повнота влади у Великому князівстві Литовському була зосереджена у руках великого князя. На відміну від Київської Русі князівства у Литві не мали автономії, і поступово місцеві князі були замінені на литовських