Підмогильний Валер'ян

ВАЛЕР'ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ
(1901 —1937)
      Валер'ян Підмогильний народився 2лютого 1901 р. у великому степовому селі Чаплі Новомосковського повіту підКатеринославом у пересічній селянськійродині.
      У 1910р. після початковоїсільської школи Підмогильного віддають до Катеринославського реального училища, девін під псевдонімом Лорд Лістер друкує в шкільному журналі авантюрні оповідання. У1917р. було написане оповідання «Важкепитання».
      Реальне училище В. Підмогильнийу 1918 р. закінчує з «відзнакою» і вступає на математичний факультетКатеринославського університету (згодом навчається на правничому). У 1919 р. черезскрутне матеріальне становище він залишає навчання, працює вчителем, пишеоповідання «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк», «На селі», друкує оповідання«Ваня», «Старець» у катеринославському збірнику«Січ».
      У 1920р. з'являються «Твори. Том1»: «Собака», «Смерть», «В епідемічному бараці», «Остап Шаптала», «Повстанці»,«Комуніст», «Минуле», «За день», «Колисанка», «Кохання». Цього ж року письменниквирушає до Києва.
      З 1921 р. він працюєбібліографом Книжкової палати в Києві, виїжджає до містечка Ворзеля, тамодружується з донькою місцевого священика Катериною Червінською, актрисою Театруюного глядача. У 1922 р. виходить книжка оповідань «В епідемічному бараці».Наступного року в журналі «Нова Україна» (Прага), з'являються новели з циклу«Повстанці», оповідання «Іван Босий» (цей журнал, що його видавав у ПразіВолодимир Винниченко, пізніше фігурував у справі Підмогильного як речовий доказйого контрреволюційної діяльності). Митець повертається до Києва, працюєредактором «Книгоспілки», зближується з «академістами»(неокласиками).
      У 1923-1924 pp. гуртуєтьсяі розпадається АСПИС (Асоціація письменників) до якої входили ЛюдмилаСтарицька-Черняхівська, Наталя Романович-Ткаченко, Микола Зеров, Максим Рильський,Павло Филипович, Михайло Івченко, Дмитро Загул, Григорій Косинка, Валер'янПідмогильний, Борис Антоненко-Давидович таін.
      У 1924р. виходить книжка «Військовийлітун», за участю Підмогильного (він придумує назву) утворюється група «Ланка»:Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Тодось Осьмачка,Михайло Івченко, Яків Качура, Марія Галич, БорисТенета.
      24 травня 1925р. В. Підмогильний увеликій залі Всенародної бібліотеки виступив перед представникамилітературно-громадських організацій, вузівською молоддю, міською інтелігенцією надиспуті «Шляхи розвитку сучасної літератури»: «Коли б який-небудь товариш«спробував» написати сонату і сказав би, що це гарна соната, бо в неї гарнаідеологія, то ніхто не завагався б йому відповісти, що це музична нісенітниця, ініхто б тієї сонати не слухав... У нас всякий твір, коли він абсолютно ікатегорично не відповідає вимогам офіційної ідеології, засуджують незалежно відтого, чи гарний він, чи дійсний і чипотрібний».
      У 1926 р. з'являється окремевидання повісті «Третя революція». Цього ж року В. Підмогильний бере участь устворенні МАРСу (Майстерні революційногослова).
      Разом з Є. Плужником у 1926 — 1927pp. він підготував два видання словника «Фразеологія ділової мови», працював надсценарієм фільму «Коломба» (не плутати з серіалом «Коломбо»!) за романом ПроспераМеріме.
      У 1927 р. виходять збіркаоповідань «Проблема хліба» та роман «Таїс» А. Франса у перекладі В.Підмогильного.
      У Харкові у 1928р. виходитьдруком роман «Місто». Письменник іде до Чехословаччини «для налагодження творчихзв'язків», редагує журнал «Життя й революція». Наступного 1929р. В. Підмогильнийповертається до Харкова.
      У 1930 р. уМоскві в перекладі російською мовою виходить його роман«Місто».
      На початку 30-х pp. В.Підмогильний стає визнаним авторитетом перекладацької школи в Україні,консультантом з іноземної літератури при видавництві«Рух».
      Але попри це письменника викидаютьз редакції журналу «Життя й революція», а його твори — з журналів івидавництв.
      Протягом 1930—1934 рр. В.Підмогильний організовує та редагує видання творів А. Франса (у 25 т.) та О.Бальзака (у 15 т.), перекладає романи Г. Мопасана, твори Д. Дідро таінших.
      У 1933 р. у «Літературній газеті»друкується новела «3 життя будинку», де яскраво звучить трагічне передчуття: «...Класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада,яку хтось та повинен займати...».
      8 грудня1934 р. письменник був безпідставно заарештований у харківському будинку «Слово» усправі вбивства Кірова. Пройшов крізь закритий суд, вирок без оскарження, засланнядо концтабору.
      З листопада 1937 р. В.Підмогильного розстріляно на Соловках. Є відомості, що в ув'язненні він написавкілька оповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929», але ці твори очевидно,втрачені.
      Посмертно реабілітований В.Підмогильний у 1956 р.
      Джерела таланту В.Підмогильного — в рідному краї. Його внутрішній світ і світовідчуття формувалисяпід впливом матері — сільської жінки, яка усе життя працювала на землі. Від першихюнацьких спроб він поволі, але неухильно виходив на шлях психологічного реалізму(через символістські та імпресіоністичні уподобання), який розвивали впередреволюційній українській прозі М. Коцюбинський, В. Стефаник, В. Винниченко.Проза В. Підмогильного тематично розмаїта: через усю творчість письменника 20-хроків проходить чи не найпоширеніша в тогочасній літературі тема: революція ілюдина. Тільки В. Підмогильний сприймав її по-іншому: людина і революція,наголошуючи саме на першому слові. А відповіді на запитання, котрі поставали передукраїнською культурою, нацією загалом, пов'язував, передусім, із проблемою міста йсела, їхніх взаємин, зображуваних у минулому й сучасному, в соціальному танаціональному аспектах, у контексті життя всього народу. Проблема взаємин міста йсела цікавила В. Підмогильного від самого початку його творчості. Про те, якпрагнула селянська молодь сама «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку,і як розуміла свою місію у відвоюванні зрусифікованого царизмом міста, письменникрозповів у своєму найвидатнішому творі — романі «Місто». Розповідь подана черезісторію душі Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить доКиєва, вступає до технічного вузу й сподівається повернутися з новими знаннями насело. Вперше Київ відкривається йому з Дніпра як край світу і пуп землі. Романпочинається реченням: «Здавалось, далі пливти нема куди». Під Степановими ногами —ще жодного ґрунту, тільки хистка й непевна вода. Але не забуваймо: апостол Андрійтакож прийшов на київські гори цим шляхом. Завоювання потребує часу, який можемовиміряти в сторінках, рядках чи словах або підрахувати за тривалістю романноїрозповіді. Відповідно до перебігу часу розгортається й просторова експансія:зійшовши на берег. Степан оселяється в передмісті, де життя мало чим:відрізняється від сільського. Йому сусідять хазяйські корови. Згодом вінпересувається все ближче до центру, винаймає окреме помешкання, а в самому фінал ітвору нарешті споглядає місто «згори» поглядом, володаря: «Воно покірно лежаловнизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому зпітьми горбів гострі кам'яні пальці». Спочатку Київ був для Степана лише мрією,великою, але майже невизначеною «Київ! Це те велике місто, куди він іде учитись іжити. Це те нове, що він мусить у нього ввійти, щоб осягнути свою здавнавикохувану мрію». Місто чуже й вороже. Степан намагається вирватися на Дніпро, аленавіть, вода тут слизька і відразна. Його тішить однак, кволість міських мешканціві його класна непричетність до них: «От вони, ці горожані. Все це — старий порох,що треба стерти. І він до нього покликаний». Проте... Саме тут місто йде в наступ:«Він озирнувся — і вперше побачив місто вночі. Він навіть спинився. Блискучівогні, гуркіт і дзвінки трамваїв, що схрещувались тут і розбігались, хрипке виттяавтобусів, що легко котились громіздкими тушами, пронизливі викрики дрібних авто йгукання візників разом з глухим гомоном, людської хвилі... на цій широкій вулиці;він здибався з містом віч-на-віч». Одне слово імпресіонізм — із фрагментів речей,людей і звуків автор складає портрет міста, в міру освоєння Степана в Києвізмінюється і його сприйняття. Місто-бачиться зсередини, хоча не перестає лякати, адалі — все ясніше, чіткіше вимальовуються його риси. Пересування у пролетарі містасупроводжується також перевдяганнями На печатку твору секретар лекторського бюрорадить Радченкові змінити: одяг: «Bсі лиха українців в тім, що вони кепськаодягаються». Перед крамницею з модним і дорогим одягом Степана не полишаєпереконання у що варто йому лише змінити свій вигляд — і він; зможе створити» щосьнадзвичайне. Переселяючись до нового помешкання, Степан спалює своє старе вбранняі викидає на смітник чоботи. Протягом, твору ми спостерігаємо, як Степанпіднімається щаблями міського життя. Саме в Києві юнака захоплює література, вінпочинає писати, стає відомим письменником і залишає навчання. Він був певен, щовирушає «завойовувати» місто, що місту потрібна «свіжа кров села», яка змінить«його вигляд і істоту. А він — один із цієї зміни, якій за долею: призначеноперемогти». Але, вгрузаючи поступово в нове життя, стає його апологетом, і думкипро повернення остаточно зникають. Підмогильний не ставить собі, за ціль зробитидокументальний опис письменницького середовища, він показує народження Автора,його, успіхи і невдачі, його мандри різними світами роману. Степан переходятьчерез світ студентства, так і не закінчивши вищої освіти, зазирає до робітничогосередовища друкарні. Солідний шматок часу довелося йому витратити на життя у світіміської богеми — театральної публіки, тих, хто вечорами виходить на прогулянки таблукає вулицями й вуличками міста, переважно тільки тому, що насправді не маєвласного затишного куточка. Письменник показує «засідателів» видавництв, гральнихзалів та дешевих підвальчиків. Нарешті, він заводить свого героя й читача у щеодин світ — помешкання типової міської сім'ї, зразкових міщан Бориса Вікторовича(колишнього доброго знайомого) та Надії Семенівни (першого Степанового кохання).Наприкінці роману Підмогильний «змушує» Степана Радченка ще раз обійти знайомійому місця: щось залишилося незмінним, щось стало зовсім іншим, можливо, самечерез Степанове втручання. Але, відбувши такі «оглядини», Степан остаточнопереконується, що все це для нього чуже, далеке або й ненависне. Якщо він і любитьсвоє минуле, то не за те, що воно було, а саме за те, що воно минуло. Такимзалишається Степан Радченко — складним, суперечливим, неоднозначним. Але можемобути впевнені в одному: ця людина напише книгу, Підмогильний розповів про першеСтепанове оповідання «Бритва», про піднесення і занепади творчості, про довгі йважкі пошуки тем і натхнення. Він показав, як народився Автор — і навіть отримавнове хрещення, обравши псевдонім. Той, хто був Степаном, став Стефаном. Письменникзалишає свого героя тоді, коли той сідає писати твір власного життя. Останнєречення роману закінчується там, де має розпочатися повість Степана Радченка:«Тоді, в тиші лампи над столам, писав свою повість про людей». Зрозуміло, що цейроман передусім — психологічний твір. Образ Степана Радченка далеко неоднозначний, як його часто трактували. Письменник зобразив людину, в якій постійноборються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна пітинавіть на злочин, не страждатиме й від людських жертв, і разом — це неординарнаособистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавленавміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ. У цьомуромані В. Підмогильний постає як найкращий продовжувач традицій європейськоїлітератури, зокрема творів «Батько Горіо» Бальзака, «Любий друг» Мопассана,«Кандід» Вольтера, які він саме тоді й перекладав. Роман «Місто» переконав критикув тому, що письменник «цікавиться не людством, а людиною». Ця, на сьогодні цілкомприйнятна характеристика, звучала далеко не позитивне в той час, коли в літературівироблявся курс на уславлення колективізму, а психологізм зневажався як традиція«дрібнобуржуазна», як вияв ворожоїідеології.
      «Місто», хоча й широкочиталося, зокрема молоддю, упереджено викривалося й паплюжилося в пресі.Починалося з того, що автор «дивиться на світ крізь вузькі щілинки рафінованогоінтелігентського світогляду», а доходило до висновків, що «книжка антирадянська»,бо в ній не показано «змички робітників і селян», а головний герой — «безмежнийіндивідуаліст, обиватель-міщанин з куркульською ідеологією». Та все було навпаки:індивідуалізм, конформізм, взагалі, міщанство з'являлися у творах В. Підмогильногоне від авторської «інтелігентщини» чи «дрібнобуржуазного естетства», а від того,що письменник, доскіпливо вивчаючи реальне життя, чуттям художника розпізнававотруйні метастази в душах людей і намагався застерегти від них незміцнілийсуспільний організм.
      Отже, роман Валер'янаПідмогильного «Місто» став не тільки помітним, але й надзвичайно важливим явищем вукраїнському мистецтві. Насамперед — це перший справді урбаністичний роман вукраїнській літературі. Не менш важливим у його творчій спадщині був роман«Невеличка драма», закінчений у 1929 р. Цей твір органічно доповнив бібліотекуукраїнського інтелектуального роману, на той час уже репрезентованого«Вальдшнепами» М. Хвильового, «Майстром корабля» І.О. Яновського, «Робітнимисилами» М. Івченка. Та боротьба з «попутниками» набрала таких масштабів і форм, щоновий роман В. Підмогильного встиг з'явитися лише в журнальній публікації («Життяі революція».— 1930.— № 3-6) і відразу ж був підданий жорстокому шельмуванню.Загальна атмосфера ставала дедалі гнітючішою. Примусова колективізація, голод1932—1933 pp. впали чорним крилом не лише на українське село, а й на весь народ.Починалися масові репресії, політичні процеси, розправа над інтелігенцією,передусім письменниками. Не в багатьох письменників вистачало мужності йти ранішеобраним шляхом. Проте В. Підмогильний сповідував свої принципи докінця.
      
      ОСНОВНІТВОРИ:
      Романи «Місто», «Невеличка драма»,повісті «Остап Шаптала», «Повість без назви», оповідання «Добрий Бог», «Син»,«Історія паніЇвги».
      
      ДОДАТКОВАЛІТЕРАТУРА:
      1. Усе для школи: Українськалітература. 10 клас.випуск 11.
      2. Історіяукраїнської літератури XX ст.: Кн.перша/ за ред. В. Дон -чика.—К.: Либідь,1998.
      3. Шерех Ю. Людина і люди («Місто»Валеріана Підмогильного) // Ю.Шерех. Не для дітей.—Нью-Йорк, 1964.
      4. Мовчан Р. Проза Валер'янаПідмогильного. Доля. Людина. Стиль. // Дивослово.—2000.—№1.



По деятелю Підмогильний Валер'ян найдены еще материалы:
Біографія Підмогильний Валер'ян