Епік Григорій

Григорій ЕПІК
  ЕПІК Григорій Данилович народився 17 січня 1901 року в селіКам'янка під Катеринославом у і сім'ї робітника. Закінчив сільську школу. З 1916року працював у залізничних майстернях конторником на складі. За участь вантигетьманському повстанні був вигнаний з роботи. 1919 року став добровольцемПершого Ново-Московського повстанчого полку, брав участь у революційних подіях.
  На початку 1920 року вступив до більшовицької партії і став працювати вревкомі Кам'янки. Згодом переїхав до Полтави, був інструктором політпросвіти,секретарем та головою повітового виконкому. З 1922 року - в культвідділі окружкомуКП(б)У, а потім у губкомі комсомолу, У 1924-1926 роках Г. Епік - головний редакторвидавництва "Червоний шлях" та ДВУ в Харкові. Завчався в інститутімарксизму-ленінізму. З серпня 1933 року - на творчій роботі.
  Григорій Епікбрав участь у діяльності культурно-просвітницьких товариств, входив до Спілкиселянських письменників "Плуг", згодом пристав до групи Хвильового ВАПЛІТЕ. Учервні 1934 року під час партійної чистки Епіка виключили з КП(б)У з такимформулюванням: "Протягом довгих років і до останнього часу опирався лінії партії влітературі, підтримував націоналістичні елементи в їхній боротьбі проти партії".
  Основні творчі здобутки письменника - кілька повістей і романів, щозасвідчують його духовну еволюцію. Найпомітніші з них - повість "Восени", девиведено тип комуніста-переродженця, який безкарно владарює у житловомукооперативі, та роман "Без грунту". В ньому письменник гостро таврувавпристосуванців - "папероїдів", які виробили системі свого існування: цілковитапокора дужчим і нещадне знущання, над слабшими. В романі "Перша весна" (1931) Епікзумів правдиво показати відчайдушний опір селянства насильницькій колективізації.А 1932 року видав прокомсомольський роман "Петро Ромен", де оспівував зростаннярадянської технічної інтелігенції.
  Заарештований 5 грудня 1934 року нібитоза приналежність до контрреволюційної націоналістичної організації, що планувалатерористичні акти проти керівників Компартії та уряду. Виключення з партії, арештодразу ж після вбивства Кірова духовно надломили письменника. На противагузаарештованим одночасно і ним у Харкові В.Підмогильному, М.Кулішеві, котрітривалий час відкидали надумані звинувачення, Г.Епік без спротиву визнав своюприналежність до міфічної терористичної організації, до якої нібито входилиМ.Куліш, В.Поліщук, В.Підмогильний, Є.Плужник, В.Вражливий.
  На початку 1935року багатьох письменників вразив лист Епіка на ім'я наркома В.Балицького, в якомуписьменник розкаювався за злочинні наміри всієї групи і визнавав, що їх усіх вартопостріляти, "як скажених псів". Цього листа на пленумі правління Спілкиписьменників України зачитав секретар ЦК КП(б)У Постишев. Як засвідчуютьдокументи, засуджений до 10-річного ув'язнення спільним вироком на 17 осіб, Г.Епікбув відправлений для відбування покарання на Соловки.
  Листи письменника зконцтабору до дружини переповнені фальшивим пафосом, довжелезними спискамикласичної літератури, яку він буцімто читає в години дозвілля, а також розповідямипро те, що він натхненно працює над книжкою новел "Соловецкие рассказы", котра, найого думку, "принесла б дуже багато користі й мала б надзвичайний успіх". Рукописцієї книжки Епік згодом надіслав до Москви на ім'я наркома внутрішніх справ та щей з проханням ознайомити з нею "ще й старших."
  Проте ніякі запобігання неполегшили долі письменника. В цьому незабаром переконався й сам Епік. У книжці"Українська інтелігенція на Соловках" С.Підгайний згадує, як бадьорий письменникраптом "перестав бути ударником, спалив новели й роман, писані "во славу Чека",відмовився від роботи, посилаючись на біль у нозі..."
  У жовтні 1937 рокусправу Г.Епіка, як і інших українських письменників і митців, несподіванопереглянула трійка УНКВС Ленінградської області й винесла новий вирок - розстріл.Вирок був виконаний 3 листопада того ж року.
  Реабілітований Григорій Епікпосмертно, в 1956 році "за відсутністю складу злочину" постановою Військовоїколегії Верховного суду СРСР
ЛУ 31(4440) 1.08.1991