Влизько Олекса

Олекса Влизько (1908-1934)
Влизько Олекса Федорович народився 17 лютого 1908року на станції Боровйонка Крестецького повіту Новгородської губернії, де йогобатько служив дяком, псаломщиком. Там і почав навчання, а продовжив його набатьківщині діда - в с. Сингаївка на Звенигородщині. У 13 років важко перехворівна скарлатину і втратив слух. Ця травма компенсувалася вольовим розвитком пам'яті,начитаністю: книжка стала для нього одним із основних джерел формування художньоїта соціальної свідомості. Він закінчив мовно-літературний факультет Київськогоінституту народної освіти. 1928 року подорожував по Німеччині, згодом - понагір'ях Паміру. В літературу його ввів Борис Антоненко-Давидович, надрукувавши вКиївському журналі "Глобус" (1925, ч. 22) вірш "Серце на норд". З того часу віршіВлизька починають систематично друкуватися у різних журналах і газетах УРСР.Найчастіше - у футуристичному органі Михайла Семенка "Нова Генерація". Влизьконалежав до літературної організації "Молодняк" і УСПП.
У першому номері органуВУСППу "Літературній газеті" були надруковані напутні рядки вірша О. Влизька"Поетові". "Не лицемір, поете, серцем, і не роби із нього шарж, - замало глянутикрізь скельця, на бунт, виспівуючи марш" (1927).
Книжка "За всіх скажу"сприймається як відповідь на гострі питання, поставлені дискусією 1925-1928 років,про шляхи розвитку української літератури. Тогочасні критики дали напрочуд високуоцінку поетичному дебютові молодого автора. Визнання перспективного талантузасвідчила і третя премія Наркомосу УРСР, присуджена поетові за збірку "За всіхскажу".
1927 р. у пресі з'явилося повідомлення про загибель Влизька в хвиляхДніпра. Вістка справила приголомшливе враження. Провідний радянський критикВолодимир Коряк у некролозі, вміщеному в харківській центральній газеті, навітьоплакував смерть юного поета, говорячи про загибель на самому старті "українськогоПушкіна" (В.Коряк "Олекса Влизько" // Комуніст. - 2 серпня 1927р.). Однакінформація виявилася неточною, а сам Влизько спростував некрологи весело-іронічноюзаявою в пресі та новими книжками: "Живу, працюю!" (1930), "Книга балад" (1930),"Рейс" (1930), "Моє ударне" (1931), "П'яний корабель" (1933), "Мій друг Дон-Жуан"(1934).
Однак рання смерть таки була долею Влизька. Як і всі представникидемократично мислячої інтелігенції потрапляє за грати, адже бачив в УРСР не щоінше, як "рай за дротами". Москві не сподобалось його розуміння індустріалізації -оновлення, модернізація, визволення. Його оголошено "ворогом народу". Виїзноюсесією військової колегії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні 14 грудня1934 року, в числі 28-ми інших, О.Влизьку було винесено смертний вирок, який тогож дня було виконано.
Ю.Лавріненко у книзі "Розстріляне відродження" зазначає,що "Влизько-поет - це тільки обірваний початок. Або, як він сам про себе писав упередмові до "Живу, працюю!", - "тільки етап і шукання нових форм... Досинтетичної рівноваги ще далеко..." З його жадібністю, темпераментом, естетичнимполіморфізмом не легко дійти "синтетичної рівноваги" за кілька даних йому долеюліт. А все ж елементи власної синтези в ньому вже починали проявлятися. ЯківСавченко писав з приводу Влизькової "Дев'ятої симфонії": "Я не знаю нічого кращогов українській поезії останнього десятиліття щодо такої шляхетності думок, такогоміцного й суцільно-пафосного піднесення і, нарешті, такої широти й людяностімислення. Це тим паче вражає, що Влизькові всього 19 років". Коротенькийвосьмирічний літературний шлях Влизька позначений динамічними шуканнями,різнорідністю форм, жанрів, тем. Класицизм, футуризм, "виробнича поезія" й агітка,а над усім і, передусім, активний вітаїстичний романтизм.
Твори: "Вибраніпоезії" - К.,1963; "Вогонь любові" - К.:1968.
Критика: Новиченко Л. Поетнедоспіваної пісні // Влизько О. Вибрані поезії.