Самчук Улас

УЛАС САМЧУК
(1905—1987)
      Літературні псевдоніми — В.Данильчук і В. Перебендя, псевдоніми, якими письменник користувався в публіцистиці1930—40-х років,— Іван Влодко, Ольга Волинянка, Кай, Ф. Грак; криптоніми, якимиписьменник користувався в публіцистиці 1930—40-х років — УС, М.П., П.Б., Б.П.,В.Р., М.К., Ф.Н.
      Також цілком офіційномитець мав впродовж життя два прізвища — Самчук і Данильчук (метричний запис пронародження у церковній книзі зроблений на прізвище Самчук, а паспорт громадянинаКанади 1975р. виписаний наДанильчука).
      Улас Самчук народився 20лютого 1905 р. у с. Дермань на Волині теперішньої Рівненської області у порівнянозаможній селянській сім'ї. Село відоме православним монастирем, збудованим князямиОстрозькими. З ним пов'язана діяльність Івана Федорова, Даміана Наливайка, МелетіяСмотрицького.
      Батько Уласа — ОлексійАнтонович Самчук — мав від двох шлюбів п'ятеро дітей. Улас був серед нихсередульшим.
      У 1913р. сім'я у пошукахземлі переїхала в Тилявці Кременецького повіту, де хлопець розпочав своє навчання.Цікаво, що ані цієї початкової школи, ані початкової у Дермані, ані українськоїгімназії в Крем'янці, ані вищих шкіл — Бреславльського та Українського вільного вПразі університетів — він уповні так і не скінчив: у перших двох випадках завадилиПерша світова війна й польська окупація, потім — арешт і мобілізація до польськоговійська, згодом — літературнадіяльність.
      Навчаючись у Кременецькійгімназії, Самчук редагував рукописні журнали «Юнацтво» і «Хвиля». Він був головоюлітературного гуртка «Юнацтво», яке видавало однойменний журнал. Тут Улас почавписати малі оповідання, три романи, вірші та публіцистичні твори. У 1922р. ужурналі «Юнацтво» Самчук помістив вірш «Не любити не можу свою я країну...». У1923 р. він вступив до кременецької організації «Просвіта». Наступного 'рокузробив спробу переходу польсько-радянського кордону, яка скінчилась ув'язненням допольської в'язниці (причина нелегального подолання кордону пояснювалась дужепросто: Упас хотів «стати письменником», а це, на думку 19-річного Самчука, моглозреалізуватись тільки в Києві). У 1926 pp. у с Дермані Самчук організував школу«українського національного танку», кваліфікацію для чого отримав перед тим накурсах митця народного танцю В.Авраменка.
      У 1926 р. у варшавськомужурналі'«Наша бесіда» Улас Самчук опублікував перше оповідання «На старихстежках». За політичними мотивами він залишив Польщу Г переїхав доНімеччини.
      Але в передвоєнній Німеччиніважко було знайти цілісне українське середовище, тому згодом він; переїжджає до?Праги. Прага привела Самчука у велику літературу і велику політику; Протягом-Г929—193Г pp. Самчук навчався в Бреславському університеті та в Українськомувільному університеті в Празі.
      У 1931—1935pp. у нелегальних революційио-пропагандист-ських журналах УВО-ОУН «Сурма» і«Український націоналіст» Самчук помістив 25 політичних «фейлетонів», частина якихбула у 1932р. видана пропагандистським відділом УВО (українська військоваорганізація) окремою книжкою під псевдонімом Ольга Волинянка (ОУН — організаціяукраїнських націоналістів, політична партія, яка виникла у Відні 1929р.УВОфактично стала її бойовимпідрозділом).
      У 1932 р. написаний роман«Кулак»-, перша частина трилогії' «Волинь» («Куди тече та річка»), наступного рокуповість «Марія» — твір, що висвітлює події страшного голодомору в Україні в11932—1933 роках. У 1936 р. Самчук видає збірку ранніх оповідань «Віднайдений рай»і роман «Тори- говорять», що був присвячений боротьбі закарпатських українців занезалежність.
      1937 р. була створенаКультурна референтура Проводу українських націоналістів на чолі з О. Ольжичем.Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секціямитців, письменників і журналістів, де головував: Самчук. У 1938—-1939 pp.письменник їздив Закарпаттям, агітуючи за проголошення незалежності КарпатськоїУкраїни, посідав місце референта пропаганди УНО (українське національнеоб'єднання) в Хусті, будучи одночасно «звітодавце» командування Карпатської Січі»до нью-йоркської «Свободи» і паризького «Українського слова». В Чехії, Німеччині,Польщі об'їздив протягом 1940 — 1941 pp. з виступами десятки українських міст,містечок, селищ, сіл, громад іорганізацій.
      У 1941 —1942 pp. У. Самчукредагував газету «Волинь», згодом працював у Німецькому пресовому бюро. У березні1942 р. його заарештувала німецька влада за звинуваченням у тому, що він надавредагованій ним газеті небажаного для окупантів самостійницького характеру. Протенезабаром Самчука випустили.
      У 1943 р.письменник повертається до Львова, але наступного року знову опиняється вНімеччині, рятуючись від радянської влади. Тут включається в роботу, присвяченузгуртуванню письменницьких сил, яким належало творити на еміграції «великулітературу». Саме так називалася і доповідь Уласа Самчука на відкритті першогоз'їзду МУРу, головою правління якого він був обраний 22 грудня1945р.
      1944 —1987рр. — період«другої-еміграції» письменника. У 1946 р. під час перебування Самчука в таборахдля переміщених осіб виходить друком його повість «Юність Василя Шеремета». У1948р. він переїздить до Торонто(Канада).
      Після переїзду основна частинатворчих зусиль Самчука припадає на написання спогадів: «На білому коні» (1955),«Чого не гоїть огонь» (1959), «На коні вороному» (1975), «Плянеіа Ді-Пі» (1979).-У1980р. — вийшов останній з розпочатих! вивершених за океаном романів Самчука«Слідами піонерів», присвячений життю заокеанської українськоїеміграції.
      Роман «Втеча від себе» (останнячастина трилогії «Ост»), у якому Іван Мороз знаходить свою другу домівку —канадську, виходить у 1982 р.
      Письменникпомер у Торонто 9 липня 1987р.
      Про свійрід і своє життя Улас Самчук розповів у книгах спогадів «На білому коні» та «Наконі вороному», як і в інших книгах мемуарного характеру — «П'ять по дванадцятій»(1954), «Планета Ді-Пі» та романі-хроніці «Чого не тоїть огонь». Цими книгами УласСамчук здобув собі в літературі тривке місце талановитого письменника-мемуариста.Окрім названих творів, письменник написав роман «Юність Василя Шеремети» і докінця життя працював над проблемним романом «Ost». Перша книга трилогії «Морозівхутір» (1948) написана талановито, по-мис-тецьки вражаюче. Дещо поступаються ухудожньому відношенні наступні книги «Темнота» (1957) і «Втеча від себе». Роман«Ost» був висунутий співробітниками російського емігрантського журналу«Современник», з яким активно співпрацював У. Самчук, на Нобелівську премію.Одержати цюпремію він не міг, оскільки положенням про премію вимагається, щобписьменник жив аі своїм народом, на рідній землі, у своїй державі. Одним знайкращих творів Самчука по праву вважають повість «Марія» — про воістину страшніметаморфози людського <5уття вумовах
      більшовицького геноциду, середсили-силенної гріхів якого був і чи не найбільший — Голодомор. Жах цієї трагедіїподається крізь призму образу Марії, яка на сімдесятому році життя зазнає разом зрештою українців страшного геноциду. З огляду на похилий вік головної героїні, цятрагедія, може, і не виглядала б такою вражаючою, якби читач з кожною сторінкоютвору усе чіткіш не усвідомлював, що у цій старій жінці уособлена сама Україна.Несхитна в моральних своїх навичках та переконаннях, але беззахисна передзлом.
      Найвідомішим твором письменника єтрилогія «Волинь». «...Я ставив і зараз ставлю,— писав Самчук,— собі досить, як написьменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі,яку сам бачу, чую, переживаю». Чи не найповніше конкретизує це завдання саме«Волинь» — розлоге епічне полотно, що унаочнює шлях сільського хлопченяти, а потімюнака Володьки Довбенка (в образі якого яскраво простежуються автобіографічнімотиви) крізь війни, революції до себе самого. Але попри все це особисті образиповісті розширюються до загальнонаціональних і загальнолюдських масштабів.Україна, якою та постає зі сторінок «Волині», безперечно ж, не нагадує приналежнірізним державам клапті етносу, який, за твердим переконанням Самчука, уже побачивсебе в дзеркалах різноспря-мованого (імперіалізм—комунізм) прогресу і рано чипізно, але почне — зобов'язаний почати! — пошук порятунку власним, так би мовити,духовним ресурсам. Рівнозначним остаточній смерті був би для нього впокоренийпослух порядкові, котрий робить розбій соціальною нормою, як то бачимо в епізоді,де за-блукалий чужинець забирає у селянина найцінніше — йогоконя:
      «— Дєд! Давай лошадь! Выпрягай,раз-два.
      Матвій зупиняється. Випростався.Глянув. Володько ще тримає в руках чепіги. Большевик обриває посторонки, рвелошицю, скидає з неї шлею.
      — Стій! —крикнув Матвій. — Ти куди? Твоє? — Большевик висмикнув з кобури нагана. — А вот!..Не хочеш в лоб? — Очі його, мов шротини.
      —Падайді только, кулацкая морда! Ето тебе не старийре-жім...».
      Без останньої фрази грабіжникаепізод мало чим відрізнявся б від здавна усталених стосунків вандала та йогожертви, однак тепер вандалізм одержує ідейне виправдання, яким усе ставиться з нігна голову: людська праця, право на її результат. Так утверджувався світоустрій, дехліборобська душа не має умов для повноцінного самовияву і де слово «хазяїн» єлише синонімом або владно сполітизованої, або напханої грішми сили. Зміст трилогіїцим далеко не вичерпується, про що свідчать назви окремих її частин: «Куди тече тарічка» (1928—1933), «Війна і революція» (1929—1938), «Батько і син» (1935—1937),кожну з яких можна вважати своєрідною сходинкою до остаточної і художньо доказовоїпереконаності автора в спромозі українського селянина закласти своєю працею іДухом фундамент рідноїдержави.
      
      ОСНОВНІТВОРИ:
      Повість-хроніка «Марія», роман«Юність Василя Шеремета», трилогії «Волинь» і«Ост».
      ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
      1. Історія української літератури XXстоліття: У 2 кн./ За ред. В.Г. Дончика. — К.,1993, 1998.
      2. Усе для школи. Українська література:програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 11 кл. — К., Львів,2001.
      3. Волинські дороги Уласа Самчука.Збірник.— Рівне, 1993.


По деятелю Самчук Улас найдены еще материалы:
Життєпис Самчук Улас