Вовчок Марко

МАРКО ВОВЧОК
(1833—1907)
      Справжнєім'я — Марія ОлександрівнаВілінська.
      Марія Олександрівна Вілінськанародилася 22 грудня 1833 р. в селі Єкатерининське Єлецького повіту Орловськоїгубернії в родині збіднілого дворянина.
      У1839р. помер її батько, мати вдруге одружилась з лютим кріпосником, який знущавсяі з кріпаків, і з своєї родини (побачене в дитинстві пізніше стало матеріалом длятворів Марка Вовчка). У 1845—1846 pp. Марія навчалась у жіночому пансіоні вХаркові. Протягом 1847—1850 pp. виховувала дітей тітки К. Мардовіної в Орлі, бралаучасть у літературних вечорах, зустріла майбутнього чоловіка, фольклориста таетнографа Опанаса Марковича, який був засланий в Орел за участь уКирило-Мефодіївському братстві.
      У 1851 р.Марія одружилась з О. Марковичем, разом з чоловіком виїхала в Україну, займаласьфольклористикою та етнографією, вивчила українськумову.
      У 1856р. Марія Олександрівнарозпочала літературну діяльність, взяла псевдонім Марко Вовчок. Наступного року вПетербурзі П. Куліш видав «Народні оповідання» — першу книгу Марка Вовчка. У1859р. Марія тяжко захворіла і виїхала на лікування доНімеччини.
      У 1860р. у журналі«Отечественные записки» з'явилась повість Марка Вовчка «Інститутка» з присвятоюТ.Г. Шевченку в перекладі І.Тургенева.
      Протягом 1860—1867 pp.письменниця перебувала за кордоном (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія).Зустрічалась з провідними письменниками, ученими, культурнимидіячами.
      У 1861 —1862 pp. булиопублікувані повість «Три долі», другий том «Народних оповідань». У 1867р. МаркоВовчок повернулась і жила в Петербурзі, писала російською мовою («Живая душа»,«Записки причетника», «Сельская идиллия»), багатоперекладала.
      Після погіршення стануздоров'я, в зв'язку з посиленням переслідувань царської цензури разом з другимчоловіком Михайлом Лобачем-Жученком (О. Маркович помер) у 1878р. письменницяназавжди виїхала з Петербурга, багато переїжджала, поки не оселилась наБогуславщині, де прожила майже сімроків.
      28 липня 1907р. Марко Вовчокпомерла в Нальчику на Кавказі, там іпохована.
      Спадщина Марка Вовчка налічуєдві книги «Народних оповідань», романи й повісті: «Інститутка», «Кармелюк»(казка), «Три долі», «Маруся», «Гайдамаки», художні нариси «Листи з Парижа», твориросійською мовою, переклади творів французької, німецької, англійської, польськоїлітератур, критична стаття «Мрачные картины». За тематикою творчість письменницірізноманітна, але провідною темою є життяселян.
      Повість «Інститутка» — найвидатнішедосягнення Марка Вовчка першого періоду творчості. Вперше надрукована вросійському перекладі в «Отечественных записках» (I860), а мовою оригіналу — в«Основі» (1862), повість стала відомою ще в рукописі. Спочатку твір мав назву«Панночка». «Цими днями,— ділився новиною у лютому 1859р. І. Тургенев, який іздійснив російський переклад твору,— мені прочитали її досить велику повість підназвою «Інститутка», від якої я прийшов у цілковите захоплення: такої свіжості йсили ще, здається, не було». Високо цінив цей твір і Т.Шевченко.
      «Інститутка» — перша вукраїнській літературі соціально-побутова повість, в якій порівняно зоповіданнями, письменниця мала можливість ширше змалювати життя, глибше розкритиобрази. І нестримно-запальний Назар, f мужній, урівноважений Прокіп, і волелюбнаКатря, і терпляча душевна бабуся, і епізодичний образ москаля-кухаря — усе цетипові характери селян, що розкриваються в типових обставинах через діалоги тавчинки, через влучні оцінки наділеної великим оптимістичним відчуттям оповідачки знароду Устини. (Типовий образ — це яскравий персонаж, індивідуальні властивостіякого поєднані з найхарактернішими рисами людей певної групи. Образ вважаєтьсятиповим, коли він відповідає історичним обставинам певного часу.) Також типовим єі образ панночки, яка постає головною героїнею твору (про це свідчить назва).Письменниця робить наголос не стільки на тому, що поміщики пригнічують селян,скільки на тому, що вони втратили людську подобу, дійшли такої межі виродження,далі якої іти нікуди, адже ними втрачено все людське. Ось хоча б такий епізод.Готуючись до заміжжя, панночка повідомляє майбутнього чоловіка про приємну для неїновину: стара поміщиця зважила на настійливі благання і уступила молодим хутірДубці. Для нареченого Дубці — це чарівна природа, місце, де він покохав своюнаречену. Про це він і нагадує панночці, але вона одразу ж розхолоджує поетичніспогади так, що навіть його щось ніби «злякало, у серце вжалило». «Садокзелененький, садок квітчастий... — передражнює вона нареченого. — Ти згадай,серце, які Дубці дохідні!» Також не може не привернути уваги постійне ставленняпанночки до свого обранця. «Любила вона його, та якось чудно любила, непо-людськи»,— таку оцінку дає оповідачка Устина. А як же інакше можна назватиставлення до коханого, яке зводиться до безперервного приниження на очахоточуючих, до незліченних примх і вередування. Це тільки один штрих страхітливогопортрета, але й він надто промовистий, щоб не обуритися всім серцем противершителів кріпацької долі.
      На жаль,інститутка — лише одна аморальних потвор. Невипадково ні панночці, ні її,чоловікові, ні старій поміщиці письменниця навіть не дала імен. Тут вонадотримувалася принципу, засвідченого ще в «Народних оповіданнях»,— поміщикибезіменні, вони у неї — не люди. Пан, образ якого в окремих епізодах викликаєспівчуття і бажання назвати його добрим, виявляє свою справжню суть, коли вкульмінаційній сцені стає на захист дружини, караючи ні в чому не виннихселян.
      Зовсім інший світ — образи селян,кріпаків. Безправні, принижені, змучені працею і знущанням, вони наділені могутнімдуховним здоров'ям, непереборним жаданням волі. «Любо на^ волі дихнути!» — цядумка проймає всю повість. Втечею рятується від поміщицької розправи Назар;місяцями блукатиме цей протестант без притулку й шматка хліба, напевне знаючи, щоневдовзі його спіймають, однак доки те станеться — він вільний. Можливо, назавждирозпрощалася зі своїм Прокопом Устина, кров'ю обкипає кожна зароблена нею в тяжкихнаймах копійка, але й вона почуває себе вільною: принаймні сама може обирати собімісце роботи, може перемінити остогидлу службу. Досить цікавим і промовистим єпринцип розподілу персонажів однієї соціальної групи — кріпаків — на дві частини:старше покоління (бабуся служниця), яка є втіленням християнських засад життя,змирилася зі своїм становищем, готова терпіти й скорятися, оскільки їй випала вжитті така доля; друга група це представники молодшого покоління кріпаків, які незбираються терпіти приниження і свавілля поміщиків. Вони готові боротися вбудь-який спосіб, аби тільки отримати довгоочікувану свободу: Прокопа пан,розлютившись на непокору, віддає в москалі, Устина слідує за ним і стає наймичкою,Катря божеволіє і накладає на себе
      руки, аНазар втікає. Ми не бачимо в творі, щоб у когось з цих кріпаків доля склаласьщасливо. Але в цьому й полягає глибинний підтекст, закладений авторкою: кріпацтвонастільки жахливе, що навіть важке життя наймички здається Устині щасливим, бовона тепер може самостійно обирати хазяїв, яким буде прислуговувати, Назар, втікшивід панів, змушений буде постійно переховуватись, боятись кожну хвилину бутиспійманим, але хоча б якийсь час поживе на волі, божевільна Катря вдається доодного з найстрашніших християнських гріхів — до самогубства, але порівняно зкріпацтвом і це їй здається щастям.
      Длярозкриття ідейного змісту твору багато важать прикінцеві роздуми Устини. «Він менез пекла, з кормиги визволив (...). Він чоловік мій і добродій мій». Прокіп змігвизволити Устину од кріпацтва тільки тому, що не побоявся виступити протиоскаженілої панночки. Проголошуючи: «Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душахристиянська всяку догану, всяку кривду терпіла і не озвалась!» — Марко Вовчоквизнавала природною народну боротьбу заволю.
      Одна з «найкращих перлин нашоїлітератури», за висловом І. Франка, «Інститутка» прозвучала як суворий вироккріпосництву, як пересторога гнобителям. Висока оцінка однаковою мірою стосуєтьсяі змісту, і художньої довершеності повісті. Вражає, зокрема, щільнасконденсованість твору — на 40 сторінках розмістилося 47 розділів, думки багатьохз яких могли б розростися і в окремітвори.
      Одним із виявів майстерності МаркаВовчка можуть служити вдало дібрані іронічні порівняння. Висловлені оповідачкоюабо героями-протестантами, здебільшого1-у формі реплік, вони завжди містятьглибокі соціальні узагальнення, додають істотні штрихи до правдивої картинидійсності. «Докучає, було, та робота,— каже, наприклад, оповідачка. — Докучає, ажпече, та що врадиш? Спасибі хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як-от поінших чуємо». Або: «...Таке наше діло: хоч панам добре ведеться, хоч їм горейметься, а нам певно одно: кому, каже, весілля, а курці — смерть». Або: «Кріпакухоч як щаститься, усе добро на лихо стане» і т.д. Помітно пішла вперед МаркоВовчок у мовній індивідуалізації персонажів: пересипана прислів'ями й приказкамимова Назара; лагідно-покірлива мова бабусі; виважено-рішу-чі висловлюванняПрокопа; істерична лексика панночки.
      Отже,жанр повісті дав можливість письменниці ширше, ніж в оповіданнях, показати життятогочасного суспільства, виявивши найстрашнішу його проблему — кріпацтво. І цяповість, і вся творчість Марка Вовчка займає важливе місце в розвитку українськоїпрози. Велике значення мала виробленаписьменницею
      стильова манера, зокремаформа розповіді від першої особи. Не буде перебільшенням зазначити, що повз впливцієї манери не пройшов жоден із прозаїків другої половини XIX ст. Марко Вовчокзбагатила нашу літературу новими темами й образами, а в галузі дитячої прози сталаосновоположницею. У школі її художньої прози письменники вчилися дослуховуватисяголосу народної правди, постійно удосконалювати художню майстерність, естетичноосвоювати фольклорні скарби та збагачувати мову. Для багатьохписьменників-наступників оповідання Марка Вовчка набували значення високогоідейно-естетичного орієнтира. Але водночас вплив письменниці на дальший розвитокпрози виявився і далеко за національними межами. Уже наприкінці 50-х — у 60-х pp.XIX ст. її твори стають відомими російському, польському, чеському, сербському,болгарському, хорватському, німецькому, французькому читачеві, а у 70-х pp.перекладаються майже всіма найвідомішими європейськими мовами. Серед перекладачівбули видатні письменники. Твори Марка Вовчка перекладав російською І. Тургенев,болгарською — Л. Каравелов, французькою. —' П. Меріме, естонською — Л. Койдула. Невипадково історична повість Марка Вовчка «Маруся» десятки разів перевидавалась уФранції і була нагороджена премією АкадеміїФранції.
      
      ОСНОВНІТВОРИ:
      «Народні оповідання» («Козачка»,«Максим Гримач», «Три долі», «Два сини», «Ледащиця»), повісті «Інститутка»,«Маруся».
      
      ДОДАТКОВАЛІТЕРАТУРА: 1. Бондар М. Особливості втілення художнього конфлікту в оповіданняхМарка Вовчка // Марко Вовчок. Статті і дослідження. — К.,1985.
      2. Брандіс Є. Марко Вовчок. Повість.— К., 1975.
      3. Гончар О. Марко Вовчок //Історія української літератури XIX століття: У 3 кн. — К., 1996. — Кн. 2.
      4. Єфремов С Марко Вовчок: Школа МаркаВовчка // Єфремов С Історія українського письменства. — К., 1995.
      5. Клочек Г. Анатомія добра і зла:Повість Марка Вовчка «Інститутка» // Українська мова та література. — 1998. — №19.



По деятелю Вовчок Марко найдены еще материалы:
Біографія Вовчок Марко