Вороний Марко

Марко ВОРОНИЙ
  Вороний Марко Миколайович (псевдонім Антіох) народився 5березня 1904 року в сім'ї поета М.К.Вороного. Писати почав у 16 літ, навчаючись уЧернігівській гімназії. Був студентом Київського музично-драматичного інститутуімені М. Лисенка та Київського інституту народної освіти.
  Друкуватися вжурналах почав у 20-х роках. Автор збірок віршів для дітей "Будівельники","Коники", "Носоріг", "Ставок", "Червоні краватки" (1930), збірки поезій "Форвард"(1932).
  Успішно виступав у жанрі сонета, мріяв видати книжку-сонетарій.Філософська лірика поета, особливо на релігійні теми, вражає своєю глибиною йпрозірливістю. Кращі вірші цієї тематики ("Молитва", "Церкви і янголи", "Різдвянаелегія", "Отчизна") ввійшли до "Хрестоматії української релігійної літератури"(Мюнхен-Лондон, 1988).
  Працював на кінофабриці, а також виконувавлітературну роботу на договірній основі. У рукописному, відділі Інститутулітератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР зберігаються довідки про безробіття,видані М. Вороному 1927 року Спілкою працівників освіти (Харків) та Спілкоюробітників поліграфічного виробництва (Київ).
  Восени 1933 року, колипосилилися репресії проти українських письменників. М. Вороний змушений буввиїхати до Москви, де майже рік працював у редакції журналу "Наши достижения".
  Арештований 19 березня 1935 року в Києві органами НКВС УРСР. Згідно зпротоколом трусу, у нього вилучено рукописи та особисте листування у трьох теках,а також книги М.Грушевського ("Історія української літератури", "Украинский народв прошлом и настоящем"), С.Єфремова ("Історія українського письменства"),історичні праці М.Костомарова, "Твори" Т.Шевченка за редакцією С.Єфремова та ін.Нічого з цього на клопотання матері поета органи НКВС не повернули.
  Слідство велося по груповій справі, в якій, крім М.Вороного, фігурувалиМ.Зеров, А.Лебідь, Л.Митькевич, Пилипенко і П.Филипович. Усіх їх звинувачували вналежності до контрреволюційної націоналістичної групи, що готувала поваленняРадянської влади на Україні, а також терористичні акти проти радянських іпартійних керівників.
  З цієї групи до реабілітації дожив лише Л.Митькевич,який 1957 року заявив прокуророві, що слідство у їхній справі велося з грубимипорушеннями соціалістичної законності.
  Як з'ясовано перевіркою військовоїпрокуратури, колишній співробітник НКВС УРСР Овчинников, який брав участь урозслідуванні цієї групової справи, за порушення соціалістичної законності бувзасуджений, а його колега Літман звільнений з органів державної безпеки зафальсифікацію матеріалів слідства.
  Тому зрозуміло, яким чином у слідчомутомі М. Вороного з'явилася така заява, датована 14 квітня 1935 року (подаємо мовоюоригіналу): "Заявляю о том, что со дня моего ареста 19 марта 1935г. в течение 20суток, уже находясь в стенах НКВД, я вел себя как предатель, как классовый враг,ни одного слова правду не говорил, но с 8 апреля я решил еше раз навсегда порватьс моим националистическим прошлым, и начал говорить искренне, ничего о себе неутаивая, отдавал всего себя, какой я есть, на руки пролетарского правосудия. И суказанного времени ни одного слова лжи мной не было сказано".
  Зломивши волюМ.Вороного, слідчі надиктували йому зізнання, які втягували в той чорний вир понаддва десятки літераторів і журналістів, з якими він спілкувався (крім арештованих успільній справі, М.Бажан, М.Рильський, Ю.Яновський, М.Жук, Ю.Меженко та ін.).
  10 квітня 1935р., коли М.Вороний уже "начал говорить искренне", він визнав,що належав до контрреволюційної організації, мета якої "повалення Радянської владиі створення самостійної буржуазно-націоналістичної України".
  Військовийтрибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого1936 року засудив Вороного М. М. на 8 років позбавлення волі у виправно-трудовомутаборі.
  Відбував покарання на Соловках, де працював в основному насільськогосподарських роботах.
  Як видно із архівно-слідчої справиМ.Вороного, він, перебуваючи в ув'язненні, звертався з заявою в органи НКВС, вякій відмовлявся від зізнань, даних на попередньому слідстві та в суді, і просивпереглянути його справу.
  9 жовтня 1937р. трійкою, НКВС по Ленінградськійобласті Вороного М.М. засуджено до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937р.
  У липні 1956 року 76-літня мати поета Віра Миколаївна звернулася довійськової прокуратури з проханням з'ясувати долю сина, про якого від вересня1937-го нічого не знала, хоч неодноразово зверталася в різні інстанції, аж на ім'яСталіна.
  Ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР від 23 січня 1958року обидва вироки стосовно Вороного М.М. скасовано, а справу припинено завідсутністю складу злочину.
Іван Ільєнко

ЛУ 25(4434)20.06.1991