Андієвська Емма
АНДІЄВСЬКА ЕММА
Народилася Емма Андієвська у м. Сталіне 19 березня1931 року. Під час війни разом з родиною емігрувала на Захід. Про цей фактписьменниця писала:
«Мама взяла нас, дітей, за руку і в переддень того, радянські війська зайняли Київ (це був кінець 1943 року), подалася на Захід. Мамане була певна, що нас не винищать — коротко перед тим знищили батька. Вія не бувпартійним, він був хіміком-винахідником, тому його, між іншим, і прибрали — абийого винаходи не дістались німцям. Мама — учитель-біолог, з українськогокозацького роду , але зросійщена. Так от мама па мигах упросила німецького солдатаі той дозволив нам в останньому німецькому ешелоні з кіньми покинути Київ. І такми поволі добралися на Захід, жили, вчилися...»
Спочатку Емма Андієвськамешкала в Німеччині, згодом у Франції, а потім в Америці. Пізніше повернуласязнову до Німеччини і там живе у місті Мюнхені. Вона авторка поетичних книг, атакож збірок прозових творів (оповідань, романів). Наша землячка знана у західномусвіті і як художниця.
Емма Андієвська належить до найвідоміших поетівукраїнської діаспори. Незвичайним був її дебют на початку 50-х років, колиз'явилася перша збірка віршів. Тогочасні.
Критики поставили поетесу нарівень раннього Тичини й Артюра Рембо (французький поет), відзначили єдністьпоетичного стилю з малярськими роботами, якими вона ілюструє свої книги.
Е. Андієвська не стала на шлях продовження тих реалістичних традицій, за якимидійсність відображувалась у формах самої дійсності. Відхід від традиційзасвідчують інтерпретатори віршів Андієвської. Так, один з них, Т. Возняк, пише:
«Поезія Андієвської для української мови є креативною (такою, що творитьнові слова — прим. О. В.). А тому я б не обмежував її поезію до «передаваннястанів душі», «відзеркалення... реальності» — причому байдуже, як сама авторкаінтерпретує свої тексти, її поезії живуть поза нею з того часу, як вона завершилатвір... щось її вирізнює з довгого шерегу поетичних текстів. Щонайперше це невибрик, а її органіка. Ламаючи логіку сущого, вона, власне, й пробує з ньоговирватись».
А ось думка літературного критика: «Творчість поета од Боганеможливо осягнути одразу і цілком, то є процес постійного відкриття й відчуваннянароджуваного ним слова. Надто творчість такого складного поета, яким є ЕммаАндієвська, котра пропонує читачеві прийняти правила її поетичної «гри»:спробувати вийти за рамки стандартизованої буденщини, перевтілитися, подивитисьдовкола себе за своєрідними «законами» її світобачення, яке, синтезуючи українськуфольклорну магію та західний модернізм, робить прорив у вимірифантастичні. Естетичним підґрунтям її творчості є сюрреалізм,несподівані, багатозначні асоціації апелюють до емоційної сфери, до її уяви,абстрактні образи конкретизуються, часто набирають барокових форм, вони синтетичнеускладнені, алогічні. Поетеса вдається до цих засобів, щоб якомога повнішевідтворити дійсність, якомога більше вражень «втиснути» в слово, «видобути» зцього більший пучок асоціативних «іскр» (Л. Тарнашинська).
Як бачимо зцих характеристик, поетичне слово Андієвської незвичайне, не таке, яке ми всізвикли читати в програмних творах. Та не треба лякатись різноманіття складних імалозрозумілих слів критиків- Треба читати саме Еммине слово. Але спочаткуознайомтесь, як вона сама його бачить: «Мені цікаво писати до такої публіки, як ясама, — зізнавалася поетеса в інтерв'ю для «Літературної України», — мені хочетьсясказати якісь несказані речі, витянути їх з небуття. Але ж людина до всього муситьспершу призвичаїтися. Те нове, що несе у світ поет, загалом творча особи-ніс Пі,зрештою сприймається і ширшими верствами людей. А для цього потрібен час, бо людине люблять нового..
- Мені ніхто не диктує, що і як писати, це тільки явирішую, який мій світ, і я в цьому світі порядкую. Але не так порядкую, якнамагаюся вирвати з того невимовного небуття осмислене вже неосмислення. І це,властиво, мета поезії».
Тож спробуйте знайти у віршах, уміщених в ційкнизі, оті поєднання несумісного, спробуйте проникнути в коло витвореного неюсвіту і відчути тепло неспокійного серця нашої землячки.
Не меншскладними для розуміння і сприймання є прозові твори Емми Андієвської, зокрема«Роман про добру людину», в якому реальність поєднується з химерними епізодами,міфами, легендами. Тут переосмислюються біблійні сюжети, картини Пекла і СтрашногоСуду. Водночас це цілісний твір, в якому автор беззастережно стоїть на боці Добра.І зло тут впізнається відразу, в які б воно шати не вбиралося.
«Роман продобру людину» переносить читача в перші повоєнні роки до Німеччини, в таборипереміщених осіб, а точніше в табір, де чекають рішення репатріаційної комісії, вяку входять представники СРСР, сотні українців, закинутих виром другої світовоївійни за межі рідної землі. Нещодавно фашисти знущались над ними уконцентраційних таборах, тепер ці люди чекають страждань вже від «своїх»,енкаведистів, які пролізли в комісії і прагнуть якомога більше табірниківвідправити на розправу до Радянського Союзу.
В такій напруженій до краюситуації прозаїк зображує своїх героїв, яким треба зробити вибір: повернутись набатьківщину чи стати емігрантами. Вони люблять Україну, але повернутись до неї наможуть. І для дітей і для дорослих щира, любов до рідного краю — то єдина мета.життя й утіха. Вона стає засобом перевірки вартості людини у критичних ситуаціях.В уривку з роману, який пропонується, показана химерна подорож одного з персонажівСтецька Ступалки в ...пекло. В цій незвичайній обстановці пізнається душа людини,вартісні орієнтири її життя. У пеклі Стецько чинить добро, завдяки чому йрятується. Подумайте, в чому це добро виражається? Чи не простежуються у вигаданихі химерних на перший погляд сценах на Київському Хрещатику реальні факти минулоїрадянської дійсності?
Незвичайною є малярська майстерність ЕммиАндієвської- В анотації до її виставки, яка розгорнулась навесні 1994 року вКиєві, в Українському Домі. наводилась така оцінка її творчості з німецької газети«Зюддойче цайтунг;» «Емма Андієвська не лише відома на Заході як художниця з дароморигінального творчого мислення, її малярство комунікативне, довірливо налаштованедо людей.
Органічний світ Емми Андієвської привабливий. Він такожнадреальний, в ньому синтезується досвід європейського малярства: силаекспресіоністів, поезія Шагала. Ті малярство інтуїтивне. Яскраві відкриті барви,колоризм — енерготворчий струмінь її творчості».
Художниця виставлялася вбагатьох країнах світу. Вперше глядачі (побачили її акварелі в Мюнхені в 1956році, потім в Нью-Йорку — у 1989 році, Емма ілюструвала свої збірки «Архітектурніансамблі» та «Знаки».
Літературна творчість нашої землячки представлена убагатьох збірниках прози й поезії. Головні з них:
Поезія: «Поезія» (1951 р.);«Народження ідола» (1958 р.); «Риба і розмір» (1961 р.); «Кути опостінь» (1962г.); «Первні» (1964 р.); «Базар» і «Пісні без тексту» (1968 р.);
«Наука проземлю» (1975 р.; «Кав'ярня» (1983 р,); «Спокуси святого Антонія» (1985 р.);«Вігілії» (1987 р.) «Архітектурні ансамблі» (1988р.).
Проза: «Подорож»(новели, 1955 р.); «Тигри» й «Джалапіта» (1962 р.); «Герострати» (1970 р.); «Роман про добру людину» (1973 р.); «Роман про людське призначення (1982р.).
Незвичайний погляд на життя, притому ж правдивий, виростає з самоїдійсності — доброї і лихої, і різнобарвної. Добро повинно перемагати, і це мибачимо в її творах. Ознайомтесь з ними, і ви в цьому переконаєтесь самі.
(В.Оліфіренко)
Народилася Емма Андієвська у м. Сталіне 19 березня1931 року. Під час війни разом з родиною емігрувала на Захід. Про цей фактписьменниця писала:
«Мама взяла нас, дітей, за руку і в переддень того, радянські війська зайняли Київ (це був кінець 1943 року), подалася на Захід. Мамане була певна, що нас не винищать — коротко перед тим знищили батька. Вія не бувпартійним, він був хіміком-винахідником, тому його, між іншим, і прибрали — абийого винаходи не дістались німцям. Мама — учитель-біолог, з українськогокозацького роду , але зросійщена. Так от мама па мигах упросила німецького солдатаі той дозволив нам в останньому німецькому ешелоні з кіньми покинути Київ. І такми поволі добралися на Захід, жили, вчилися...»
Спочатку Емма Андієвськамешкала в Німеччині, згодом у Франції, а потім в Америці. Пізніше повернуласязнову до Німеччини і там живе у місті Мюнхені. Вона авторка поетичних книг, атакож збірок прозових творів (оповідань, романів). Наша землячка знана у західномусвіті і як художниця.
Емма Андієвська належить до найвідоміших поетівукраїнської діаспори. Незвичайним був її дебют на початку 50-х років, колиз'явилася перша збірка віршів. Тогочасні.
Критики поставили поетесу нарівень раннього Тичини й Артюра Рембо (французький поет), відзначили єдністьпоетичного стилю з малярськими роботами, якими вона ілюструє свої книги.
Е. Андієвська не стала на шлях продовження тих реалістичних традицій, за якимидійсність відображувалась у формах самої дійсності. Відхід від традиційзасвідчують інтерпретатори віршів Андієвської. Так, один з них, Т. Возняк, пише:
«Поезія Андієвської для української мови є креативною (такою, що творитьнові слова — прим. О. В.). А тому я б не обмежував її поезію до «передаваннястанів душі», «відзеркалення... реальності» — причому байдуже, як сама авторкаінтерпретує свої тексти, її поезії живуть поза нею з того часу, як вона завершилатвір... щось її вирізнює з довгого шерегу поетичних текстів. Щонайперше це невибрик, а її органіка. Ламаючи логіку сущого, вона, власне, й пробує з ньоговирватись».
А ось думка літературного критика: «Творчість поета од Боганеможливо осягнути одразу і цілком, то є процес постійного відкриття й відчуваннянароджуваного ним слова. Надто творчість такого складного поета, яким є ЕммаАндієвська, котра пропонує читачеві прийняти правила її поетичної «гри»:спробувати вийти за рамки стандартизованої буденщини, перевтілитися, подивитисьдовкола себе за своєрідними «законами» її світобачення, яке, синтезуючи українськуфольклорну магію та західний модернізм, робить прорив у вимірифантастичні. Естетичним підґрунтям її творчості є сюрреалізм,несподівані, багатозначні асоціації апелюють до емоційної сфери, до її уяви,абстрактні образи конкретизуються, часто набирають барокових форм, вони синтетичнеускладнені, алогічні. Поетеса вдається до цих засобів, щоб якомога повнішевідтворити дійсність, якомога більше вражень «втиснути» в слово, «видобути» зцього більший пучок асоціативних «іскр» (Л. Тарнашинська).
Як бачимо зцих характеристик, поетичне слово Андієвської незвичайне, не таке, яке ми всізвикли читати в програмних творах. Та не треба лякатись різноманіття складних імалозрозумілих слів критиків- Треба читати саме Еммине слово. Але спочаткуознайомтесь, як вона сама його бачить: «Мені цікаво писати до такої публіки, як ясама, — зізнавалася поетеса в інтерв'ю для «Літературної України», — мені хочетьсясказати якісь несказані речі, витянути їх з небуття. Але ж людина до всього муситьспершу призвичаїтися. Те нове, що несе у світ поет, загалом творча особи-ніс Пі,зрештою сприймається і ширшими верствами людей. А для цього потрібен час, бо людине люблять нового..
- Мені ніхто не диктує, що і як писати, це тільки явирішую, який мій світ, і я в цьому світі порядкую. Але не так порядкую, якнамагаюся вирвати з того невимовного небуття осмислене вже неосмислення. І це,властиво, мета поезії».
Тож спробуйте знайти у віршах, уміщених в ційкнизі, оті поєднання несумісного, спробуйте проникнути в коло витвореного неюсвіту і відчути тепло неспокійного серця нашої землячки.
Не меншскладними для розуміння і сприймання є прозові твори Емми Андієвської, зокрема«Роман про добру людину», в якому реальність поєднується з химерними епізодами,міфами, легендами. Тут переосмислюються біблійні сюжети, картини Пекла і СтрашногоСуду. Водночас це цілісний твір, в якому автор беззастережно стоїть на боці Добра.І зло тут впізнається відразу, в які б воно шати не вбиралося.
«Роман продобру людину» переносить читача в перші повоєнні роки до Німеччини, в таборипереміщених осіб, а точніше в табір, де чекають рішення репатріаційної комісії, вяку входять представники СРСР, сотні українців, закинутих виром другої світовоївійни за межі рідної землі. Нещодавно фашисти знущались над ними уконцентраційних таборах, тепер ці люди чекають страждань вже від «своїх»,енкаведистів, які пролізли в комісії і прагнуть якомога більше табірниківвідправити на розправу до Радянського Союзу.
В такій напруженій до краюситуації прозаїк зображує своїх героїв, яким треба зробити вибір: повернутись набатьківщину чи стати емігрантами. Вони люблять Україну, але повернутись до неї наможуть. І для дітей і для дорослих щира, любов до рідного краю — то єдина мета.життя й утіха. Вона стає засобом перевірки вартості людини у критичних ситуаціях.В уривку з роману, який пропонується, показана химерна подорож одного з персонажівСтецька Ступалки в ...пекло. В цій незвичайній обстановці пізнається душа людини,вартісні орієнтири її життя. У пеклі Стецько чинить добро, завдяки чому йрятується. Подумайте, в чому це добро виражається? Чи не простежуються у вигаданихі химерних на перший погляд сценах на Київському Хрещатику реальні факти минулоїрадянської дійсності?
Незвичайною є малярська майстерність ЕммиАндієвської- В анотації до її виставки, яка розгорнулась навесні 1994 року вКиєві, в Українському Домі. наводилась така оцінка її творчості з німецької газети«Зюддойче цайтунг;» «Емма Андієвська не лише відома на Заході як художниця з дароморигінального творчого мислення, її малярство комунікативне, довірливо налаштованедо людей.
Органічний світ Емми Андієвської привабливий. Він такожнадреальний, в ньому синтезується досвід європейського малярства: силаекспресіоністів, поезія Шагала. Ті малярство інтуїтивне. Яскраві відкриті барви,колоризм — енерготворчий струмінь її творчості».
Художниця виставлялася вбагатьох країнах світу. Вперше глядачі (побачили її акварелі в Мюнхені в 1956році, потім в Нью-Йорку — у 1989 році, Емма ілюструвала свої збірки «Архітектурніансамблі» та «Знаки».
Літературна творчість нашої землячки представлена убагатьох збірниках прози й поезії. Головні з них:
Поезія: «Поезія» (1951 р.);«Народження ідола» (1958 р.); «Риба і розмір» (1961 р.); «Кути опостінь» (1962г.); «Первні» (1964 р.); «Базар» і «Пісні без тексту» (1968 р.);
«Наука проземлю» (1975 р.; «Кав'ярня» (1983 р,); «Спокуси святого Антонія» (1985 р.);«Вігілії» (1987 р.) «Архітектурні ансамблі» (1988р.).
Проза: «Подорож»(новели, 1955 р.); «Тигри» й «Джалапіта» (1962 р.); «Герострати» (1970 р.); «Роман про добру людину» (1973 р.); «Роман про людське призначення (1982р.).
Незвичайний погляд на життя, притому ж правдивий, виростає з самоїдійсності — доброї і лихої, і різнобарвної. Добро повинно перемагати, і це мибачимо в її творах. Ознайомтесь з ними, і ви в цьому переконаєтесь самі.
(В.Оліфіренко)
ТОП5 ВУЗОВ
ТОП5 преподавателей
ТОП5 сочинений
ТОП5 биографий