Нестор-літописець

Можно скачать эту биографию Нестор-літописець бесплатно

        Нестор-літописець
        (бл. 1056 - бл.1113)
        святий; письменник,літописець
        Народився 1056року в Києві. У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печеривимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосій розбудовував монастир,прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі. З молодих літ він явивнавики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистотитілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовнійпокорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах,яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських — Антонія іФеодосія. Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана (1074-1075) і згодом буввисвячений на ієродиякона. Маючи перед собою великі праведні діла двох світилПравославія, він натхненно возвеличував і прославляв Бога «в тілесі своїм і в душісвоїй». З роками гамуючи тілесні пристрасті, чесноти його зростали, але ченцевіхотілося зовсім звільнитися тілесної плоті і досягти абсолютної духовності, абистати істинним достойником Бога. Він добре пам’ятав слова, сказані самим Господом:«Дух є Бог». Головним його послушенством у монастирі стала книжна справа. «Великабуває користь від учення книжного,— говорив він, — книги наказують і вчать насшляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той,хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами». Тернистий і багатотруднийсвій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Вінзавжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись«недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів». Історіябезпомилково розставляє свої оцінки, а особливо — духовна. Преподобний Несторналежить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI — початку XII століття.Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури,досконало володів грецькою мовою. З його праць збереглися життєписи святих князівстрастотерпців Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобнихПечерських. Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість временних літ»,складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних переказів таоповідань, з поєднанням сучасних авторові подій. Ця виснажлива й тривала працявключала в себе й ретельну пошукову роботу. З метою глибшого й повнішого пізнаннясвоєї історії преподобний Нестор у 1907 р. вирушає на пошуки першоджерел.Літописець відвідав Володимир-Волинський та Зимненський Святогірський монастирі.Наслідком подорожі стало включення майже в повному обсязі до «Повісті временнихліт» Волинського літопису. Свою титанічну працю великий подвижник завершив близько1113 року. Це був результат майже двадцятилітнього щоденного подвигу. Хронікуподій у ньому було зведено до 1110 року. Будь-яка подія чи явище були б назавждивтрачені для нащадків, якби вони не були зафіксовані словом. Завдяки Нестору намвідкриваються немеркнучі славні сторінки минулого, аби підтримувати й надихатинаступні покоління на благородні справи, спонукати до пошуку істини. Безцінністьнаписаного літописцем вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для насчасом, але й подвижницькими діяннями, що викарбувалися у його непорочній душінетлінним золотом чернечого досвіду. Цією працею він і самого себе включив у книгиживта вічного, удостоївшись почути благословенне: «Радуйтеся, бо імена вашінаписані на небесах». Упокоївся преподобний Нестор -літописець ймовiрно у 1113роцi. «Повість временних літ»— одна з найвидатніших пам’яток світової культури.Події, описані в ній, розгорнулися на тлі вселюдських історичних подій, охоплюючиусі пласти суспільного буття — від гридниць князів до халуп трударів. Пульс тихдавніх часів відбивається в дійових особах — відомих і безіменних — і передаєтьсячерез орачів, сіячів, рибалок, будівничих, воїнів, іконописців, тих, хто панували,і тих, що повставали проти гніту. Книга — це невичерпне джерело знань, відомостейпро десятки і сотні подій, явищ, людей. У ній немає нічого другорядного. Тут усенадважливе. Вчитаймося в кожне слово, і воно наситить наш розум, душу, уявуодвічною загальнолюдською мудрістю, випробуваним часом, золотом чистої правди.
        ** «Повість минулих літНестора, чорноризця Феодосієвого мона-стиря Печерського, звідки пішла Руськаземля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала... Коли жполяни жили осібно і володіли родами своїми, — бо й до сих братів існували поляниі жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіли кожен родом своїм, — то було[між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, ісестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів нагорі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозваласявона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвалийого Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину.Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них оно є поляни вКиєві й до сьогодні… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде сегородом руським…» І жив Олег, мир маючи з усіма землями [і] князюючи в Києві. Іприйшла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати,[зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Одчого мені прийдеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його тилюбиш і їздиш на нім, — од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум,сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня (свого), ані гляну більше на нього». Іповелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ,він не зайняв його, поки й на греків пішов. А коли повернувся він до Києва іминуло чотири роки, на п’ятий рік спом’янув він коня, що од нього, як пророчилибули волхви, [прийдеться] померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами,запитуючи: «Де є кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?» А вінсказав: «Умер». Олег тоді посміявся і докорив віщуна, кажучи: «Неправдиво тоговорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я ще живий». І повелів віносідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де отолежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи:«Чи од цього черепа смерть мені прийняти?» І наступив він ногою на череп, і,виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу. І з того розболівшись, він помер. Іплакали за ним всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі,що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні, називається могила таОлеговою. А було всіх літ його княжіння тридцять і три…» /**(Уривок з літопису«Повість временних літ»)**/
        /*Азбука духовноїпремудрості:*/
        — Подякуповинна містити в собі кожна наша молитва. — Дякувати в труднощах — заслугабільша, аніж подавати милостиню. — Дякувати Богові треба не тільки за свої успіхиу добрі, але і за успіхи інших. — Вдячність повинна бути початком і кінцем нашихдій і бесід. — Бога ніщо так не гнівить, як байдужість до спасіння ближніх. —Корисне для себе ми знайдемо тоді, коли будемо шукати користі ближньому. — Господьнічого так не любить, як душу покірну, смиренну і вдячну.
      


 
© 2008 Нет реферата
Главная   Вузы   Преподаватели   Рефераты   Контакты