Бобинський Василь
Василь Бобинський (1898-1938)
Василь Петрович Бобинський народився 11 березня1898 року в Кристополі (тепер м.Червоноград) на Львівщині у родині залізничника.Освіту здобув у гімназіях Львова та Відня. Брав участь у першій світовій війні: з1916 року перебував у лавах Українських Січових Стрільців. На цей час припадають ійого перші публікації. З 1920 р. Бобинський переходить на бік Червоної Армії істає комуністом. Опинившись в Києві, Бобинський знайомиться з українськимипоетами-модерністами, зокрема, з Я.Савченком та Д.Загулом. Восени 1921 р.повертається до Львова, що на той час уже входив до складу Польщі. Займаєтьсяредагуванням різних легальних й нелегальних видань органів ЦК КПЗУ. Захоплюєтьсяфранцузькими поетами-модерністами. Перекладає Артюра Рембо. За свою видавничудіяльність двічі (1923 і 1926 рр.) потрапляє до в'язниці. З листопада 1927 р.Василь Бобинський - редактор місячника "Вікна", довкола якого гуртуютьсяпролетарські письменники Галичини. Завдяки діяльності журналу в травні 1929 р.проводиться перша нарада пролетарських письменників Західної України та формуєтьсялітературне угрупування "Гроно".
Влітку 1930 р., переслідуваний польськоюполіцією, В.Бобинський з родиною переїздить в УРСР до Харкова, де його приймаютьна навчання в аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР.Бобинського сповнює віра у новий шлях, у соціалістичне й українське відродження вУРСР. "Одначе цей витончений інтелектуаліст, войовничий гуманіст, естет і вперсональному житті скромний джентльмен потрапив на Радянську Україну запізно,коли там уже шаліла московська поліційна машина і заносилось віко над домовиноюмолодого відродження" - говорить Юрій Лавріненко у своїй збірці "Розстріляневідродження". Як і більшість інших письменників групи "Західна Україна", ВасильБобинський на початку 30-х років зазнає безпідставних репресій.
25.12.1933органами ДПУ був виписаний ордер на його арешт. В "анкеті звинуваченого" в графі"соціальне і політичне минуле" зазначено: "служив в австрійській армії 1916-1918рр. в ранзі молодшого офіцера; в УГА - хорунжим з 1918 р. по 1919 р." У постановіпро арешт В.Бобинського зазначено: "звинувачується у злочинах, передбачених ст.54-11 КК УРСР, належить до української контрреволюційної організації, яка ставиласвоєю метою повалення Радянської влади шляхом збройного повстання, групуєповстанські кадри у вузівських колах, зв'язаний із польським консульством уХаркові, є учасником ряду нарад контрреволюційної організації, перебуває узв'язках з видатними діячами цієї організації". Ухвалено: В.Бобинського необхідновзяти під арешт і тримати в спецкорпусі ДПУ УРСР. 27.12.1933 В.Бобинський подаворганам ДПУ заяву, в якій рішуче заперечив свою приналежність до УкраїнськоїВійськової Організації: "Членом УВО я ніколи не був". В протоколах допитівзазначено, що В.Бобинський "зізнався, що з 1922 р. і до дня арешту був членомУкраїнської Військової Організації (УВО), яка ставила своєю метою шляхом збройногоповстання скинути Радянську владу на Україні і встановити фашистську диктатуру". Вобвинувальному висновку, підписаному оперуповноваженим секретно-політичноговідділення Соколовим 24.02.1934, констатується: "Бобинський як за кордоном, так іна Радянській Україні займався розвідувальною діяльністю на користь УВО. Бувзв'язаний з самим Донцовим і його групою". Справу В.Бобинського було передано нарозгляд судової "трійки" ДПУ УРСР з пропозицією ув'язнити його у концентраційнийтабір строком на п'ять років. Заступник прокурора ДПУ УРСР Крайній 28.02.1934,допитавши В.Бобинського, запропонував засудити його на три роки концтаборів.Судова "трійка" погодилася з висновком заступника прокурора і винесла рішення:"Бобинського Василя Петровича заслати у виправно-трудовий табір строком на трироки". В.Бобинського було направлено на будівництво каналу Москва-Волга. Вже там -новий арешт і, згідно зі статтею 58-6 Кримінального Кодексу РРСФСР, вища мірапокарання (розстріл). Вирок було виконано 28 січня 1938 р.
ВасильБобинський формувався як функціональний поет, що виступає від імені народу іпевен, що слово може стати ділом. Вже в перших своїх віршах, звернених допобратимів усусусів, він закликає "життя дати і кров для добра людства й щастяВкраїни". Щоправда, поступово в творчості поета ідея національного визволенняпоступається місцем ідеї визволення світового пролетаріату. Взірцем і гарантомістинності обраного шляху в літературі для В.Бобинського був Іван Франко. Головнуідею творчості поета найбільш помітно у його поемі "Смерть Франка". Вірші-заклики,звертання, інвективи, пісенні форми з персональними голосами поєднуються тут залегоричними пейзажами, що ведуть свою ґенезу від "Веснянок" Івана Франка, відінтимно-медитативної лірики, формуються в цикли, тяжіють до ситуаційності,сюжетності, поемності. Все це добре відоме з поетичної практики Франка. Але це -зовнішнє втілення літературної традиції. Важливішим питанням є духовнаспадкоємність. Іван Франко пережив довгу еволюцію від атеїзму до примирення зхристиянським світоглядом, як базовим для національного відродження (поема"Мойсей").
Натомість В.Бобинський вже майже на початку свого творчого шляхузазнає глибокого розчарування щодо самодостатності ідеї національного відродження,тому для нього християнство не було скарбницею духовності, а залишилось ознакоювідмираючого соціального устрою. Поет переймається духом Франка-атеїста, духом,"що тіло рве до бою".
Проте акцентуючи увагу на соціальному спрямуваннітворчості В.Бобинського, було б значним спрощенням оминути увагою зразки йоговитонченої інтимної лірики. Передусім, це вінок сонетів "Ніч кохання" (1923 р.),де тілесне й духовне сплетене в єдину гармонію: людина створена для краси йлюбові, для нового життя, для продовження себе в новому вимірі. І саме в цьомувиявляється її богоподібність.
У циклі "Майбутній метеор" (1924-1925) точказору зміщена від людського до природного. Світ природи прекрасний в усіх своїхвиявах. Конечної смерті у ньому немає. Любов, краса, природа могли б статитвердими основами його поезії, але рівень релігійності був, очевидно, надтоповерховим для встановлення необхідної рівноваги між вищезазначеними чинниками ірозбурханим соціумом. Поету не вдалося створити "в серці другий небосхил" (цикл"Стріла"). Його чимраз більше поглинає соціум, трансформуючи любов у класовуборотьбу, красу - у натуралістичні сцени панського визиску і революцію, природу -в тюрму, бо ж не досягнуто соціальної справедливості. Надалі з-під пераБобинського виходять професійно довершені римовані політичні фейлетони тапамфлети, що засвідчують вірність комуністичним ідеалам. Проте навіть це не рятуєйого від трагічного кінця, який він наблизив своїм вибором. Своєрідні пророцтвасвоєї трагічної долі зустрічаємо в його віршах:
Де зникли ті жорстокі
Розбійники-приблуди,
Що тут мене лишили?
І це були ще люди…
Куди пішли ті вбивці
З кривавими мечами
Це були люди, люди
Зчервоними серцями!
(Цикл "Розп'ятий скрипаль")
Літературна спадщинаВ.Бобинського:
Збірки "В притворі храму", "Поезії. Книжка перша" (1919), "Нічкохання. Сонети" (1923), "Тайна танцю. Поезії. Книжка друга" (1924), "Поезії1920-1928" (1930), "Слова в стіні. Вибрані поезії" (1932), а також публіцистика -"Поеми і памфлети" (1933).
По деятелю Бобинський Василь найдены еще материалы:
Життєпис Бобинський Василь
Василь Петрович Бобинський народився 11 березня1898 року в Кристополі (тепер м.Червоноград) на Львівщині у родині залізничника.Освіту здобув у гімназіях Львова та Відня. Брав участь у першій світовій війні: з1916 року перебував у лавах Українських Січових Стрільців. На цей час припадають ійого перші публікації. З 1920 р. Бобинський переходить на бік Червоної Армії істає комуністом. Опинившись в Києві, Бобинський знайомиться з українськимипоетами-модерністами, зокрема, з Я.Савченком та Д.Загулом. Восени 1921 р.повертається до Львова, що на той час уже входив до складу Польщі. Займаєтьсяредагуванням різних легальних й нелегальних видань органів ЦК КПЗУ. Захоплюєтьсяфранцузькими поетами-модерністами. Перекладає Артюра Рембо. За свою видавничудіяльність двічі (1923 і 1926 рр.) потрапляє до в'язниці. З листопада 1927 р.Василь Бобинський - редактор місячника "Вікна", довкола якого гуртуютьсяпролетарські письменники Галичини. Завдяки діяльності журналу в травні 1929 р.проводиться перша нарада пролетарських письменників Західної України та формуєтьсялітературне угрупування "Гроно".
Влітку 1930 р., переслідуваний польськоюполіцією, В.Бобинський з родиною переїздить в УРСР до Харкова, де його приймаютьна навчання в аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР.Бобинського сповнює віра у новий шлях, у соціалістичне й українське відродження вУРСР. "Одначе цей витончений інтелектуаліст, войовничий гуманіст, естет і вперсональному житті скромний джентльмен потрапив на Радянську Україну запізно,коли там уже шаліла московська поліційна машина і заносилось віко над домовиноюмолодого відродження" - говорить Юрій Лавріненко у своїй збірці "Розстріляневідродження". Як і більшість інших письменників групи "Західна Україна", ВасильБобинський на початку 30-х років зазнає безпідставних репресій.
25.12.1933органами ДПУ був виписаний ордер на його арешт. В "анкеті звинуваченого" в графі"соціальне і політичне минуле" зазначено: "служив в австрійській армії 1916-1918рр. в ранзі молодшого офіцера; в УГА - хорунжим з 1918 р. по 1919 р." У постановіпро арешт В.Бобинського зазначено: "звинувачується у злочинах, передбачених ст.54-11 КК УРСР, належить до української контрреволюційної організації, яка ставиласвоєю метою повалення Радянської влади шляхом збройного повстання, групуєповстанські кадри у вузівських колах, зв'язаний із польським консульством уХаркові, є учасником ряду нарад контрреволюційної організації, перебуває узв'язках з видатними діячами цієї організації". Ухвалено: В.Бобинського необхідновзяти під арешт і тримати в спецкорпусі ДПУ УРСР. 27.12.1933 В.Бобинський подаворганам ДПУ заяву, в якій рішуче заперечив свою приналежність до УкраїнськоїВійськової Організації: "Членом УВО я ніколи не був". В протоколах допитівзазначено, що В.Бобинський "зізнався, що з 1922 р. і до дня арешту був членомУкраїнської Військової Організації (УВО), яка ставила своєю метою шляхом збройногоповстання скинути Радянську владу на Україні і встановити фашистську диктатуру". Вобвинувальному висновку, підписаному оперуповноваженим секретно-політичноговідділення Соколовим 24.02.1934, констатується: "Бобинський як за кордоном, так іна Радянській Україні займався розвідувальною діяльністю на користь УВО. Бувзв'язаний з самим Донцовим і його групою". Справу В.Бобинського було передано нарозгляд судової "трійки" ДПУ УРСР з пропозицією ув'язнити його у концентраційнийтабір строком на п'ять років. Заступник прокурора ДПУ УРСР Крайній 28.02.1934,допитавши В.Бобинського, запропонував засудити його на три роки концтаборів.Судова "трійка" погодилася з висновком заступника прокурора і винесла рішення:"Бобинського Василя Петровича заслати у виправно-трудовий табір строком на трироки". В.Бобинського було направлено на будівництво каналу Москва-Волга. Вже там -новий арешт і, згідно зі статтею 58-6 Кримінального Кодексу РРСФСР, вища мірапокарання (розстріл). Вирок було виконано 28 січня 1938 р.
ВасильБобинський формувався як функціональний поет, що виступає від імені народу іпевен, що слово може стати ділом. Вже в перших своїх віршах, звернених допобратимів усусусів, він закликає "життя дати і кров для добра людства й щастяВкраїни". Щоправда, поступово в творчості поета ідея національного визволенняпоступається місцем ідеї визволення світового пролетаріату. Взірцем і гарантомістинності обраного шляху в літературі для В.Бобинського був Іван Франко. Головнуідею творчості поета найбільш помітно у його поемі "Смерть Франка". Вірші-заклики,звертання, інвективи, пісенні форми з персональними голосами поєднуються тут залегоричними пейзажами, що ведуть свою ґенезу від "Веснянок" Івана Франка, відінтимно-медитативної лірики, формуються в цикли, тяжіють до ситуаційності,сюжетності, поемності. Все це добре відоме з поетичної практики Франка. Але це -зовнішнє втілення літературної традиції. Важливішим питанням є духовнаспадкоємність. Іван Франко пережив довгу еволюцію від атеїзму до примирення зхристиянським світоглядом, як базовим для національного відродження (поема"Мойсей").
Натомість В.Бобинський вже майже на початку свого творчого шляхузазнає глибокого розчарування щодо самодостатності ідеї національного відродження,тому для нього християнство не було скарбницею духовності, а залишилось ознакоювідмираючого соціального устрою. Поет переймається духом Франка-атеїста, духом,"що тіло рве до бою".
Проте акцентуючи увагу на соціальному спрямуваннітворчості В.Бобинського, було б значним спрощенням оминути увагою зразки йоговитонченої інтимної лірики. Передусім, це вінок сонетів "Ніч кохання" (1923 р.),де тілесне й духовне сплетене в єдину гармонію: людина створена для краси йлюбові, для нового життя, для продовження себе в новому вимірі. І саме в цьомувиявляється її богоподібність.
У циклі "Майбутній метеор" (1924-1925) точказору зміщена від людського до природного. Світ природи прекрасний в усіх своїхвиявах. Конечної смерті у ньому немає. Любов, краса, природа могли б статитвердими основами його поезії, але рівень релігійності був, очевидно, надтоповерховим для встановлення необхідної рівноваги між вищезазначеними чинниками ірозбурханим соціумом. Поету не вдалося створити "в серці другий небосхил" (цикл"Стріла"). Його чимраз більше поглинає соціум, трансформуючи любов у класовуборотьбу, красу - у натуралістичні сцени панського визиску і революцію, природу -в тюрму, бо ж не досягнуто соціальної справедливості. Надалі з-під пераБобинського виходять професійно довершені римовані політичні фейлетони тапамфлети, що засвідчують вірність комуністичним ідеалам. Проте навіть це не рятуєйого від трагічного кінця, який він наблизив своїм вибором. Своєрідні пророцтвасвоєї трагічної долі зустрічаємо в його віршах:
Де зникли ті жорстокі
Розбійники-приблуди,
Що тут мене лишили?
І це були ще люди…
Куди пішли ті вбивці
З кривавими мечами
Це були люди, люди
Зчервоними серцями!
(Цикл "Розп'ятий скрипаль")
Літературна спадщинаВ.Бобинського:
Збірки "В притворі храму", "Поезії. Книжка перша" (1919), "Нічкохання. Сонети" (1923), "Тайна танцю. Поезії. Книжка друга" (1924), "Поезії1920-1928" (1930), "Слова в стіні. Вибрані поезії" (1932), а також публіцистика -"Поеми і памфлети" (1933).
По деятелю Бобинський Василь найдены еще материалы:
Життєпис Бобинський Василь
ТОП5 ВУЗОВ
ТОП5 преподавателей
ТОП5 сочинений
ТОП5 биографий