Багряний Іван
Іван Багряний
(2 жовтня 1907 — 25 серпня 1963)
ІВАН БАГРЯНИЙ —ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ І ПИСЬМЕННИК
Іван Багрянийвписав своє ім'я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції зРадянського Союзу. «Стара» еміграція вийшла за кордон порядком оборонної війни зокупантом, вона не жила під окупантом, її руки і ризи були чисті від будь-якихпідкорень, компромісів. Коли останні ар'єргарди Української Армії відходили заЗбруч, покоління Багряного було у віці 12-15 років. Зокрема і дванадцятилітнійІван Багряний, син охтинського муляра Павла Лозов'яги, на власні очі бачив загравиукраїнсько-російської війни, терор московських більшовиків. Бачив, як північнінаїзники вбили дядька, вояка Української Армії під командою Симона Петлюри, і тутже поруч повалили на смерть його коханогодіда-пасічника.
Але країна не моглаемігрувати. Вона вирвала у ворога компроміс нової економічної і національноїполітики, юридичне визнання її самостійности (конституція СРСР) і була далі увідродженні. Відродження, як і весну, не можна скасувати. Тому неминуче Українапочала перемагати в нерівному радянському компромісі з Москвою. У це змаганнявтягалось і підростаюче покоління Багряного, поспішаючи добути освіту і позицію навеликому фронті.
Строки історії булиневмолимо короткі — встигла чи не встигла нація стати на ноги; встиг чи не встигюнак закінчити вищу освіту; мусів чи не мусів пройти крізь масові примусовіорганізації профспілок, комсомолу, партії; встиг чи не встиг знайти себе і своєжиттьове покликання — а вже над головою шумить нова гроза тотального вражоготерору. Зламавши компроміс і договір (яким була конституція), Москва нищилабезоружну країну кулею, депортацією, тюрмою і організованим голодом. Ставсягеноцид — замах на Відродження, на всюнацію.
Іван Багряний мав 25 років, колигеноцид на Україні розгорнувся на весь свій диявольський масштаб. Багряний разоміз сотнями тисяч поїхав у концтабори Далекого Сходу з вироком на п'ятьроків.
Що встиг він зробити? Технічна ізагальна освіта. Перша збірка поезій «До меж заказних» (1927), поема «Аве Марія»,роман «Скелька» дали йому дорогу до членства в опозиційній добірній групіписьменників МАРС (Підмогильний, Антоненко-Давидович, Плужник, Осьмачка, Косинка,Галич). Але він тільки-но встиг переступити поріг суворої школи літератури, якНКВД перетворило його на «зека» — в'язня далекосхіднього концтабору. Втеча,бездомність, мандри і поворот до своєї країни, що ще не одійшла від геноциду, авже була напередодні нової катастрофи. Новий арешт, тортури — все це описане вромані «Сад Гетсиманський», що його вважають значною міроюавтобіографічним.
Друга світова війна дала«вихід» на Захід крізь вогняні ворота фронту, крізь цвинтарні табори полонених іконцтабори, крізь унтерменшівську категорію «остарбайтера», крізь оунівськепідпілля. Волею і неволею мільйони українців з УРСР опинилися на Заході. Кількасоттисяч їх остались емігрантами. Не еміграція, а «ісход», не група однодумців, анеймовірна мішанина маси — колишніх в'язнів і колишніх сексотів; партійних ібезпартійних; рядових червоноармійців і полковників та генералів; неписьменних іписьменників; колишніх політичних і колишніх кримінальних злочинців; свідомихпатріотів і русифікованих; таких, що були патріотами Радянської України, будувалив ній українське відродження, і таких, що були внутрішніми емігрантами; селяни,робітники, фахівці. Коротко — це вийшов конгльомерат отієї соціяльної каші, на якуперетворив комуніст-окупант суспільствоУкраїни.
З цієї каші не міг нормальноформуватися струмінь політичної еміграції, бо Німеччина стала для втікачів некраїною політичного азилю, а країною концтабору. На еміграції теж не було свободи.Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина формуванню політичноїеміграції усілякими «розенбергівськими штабами», в яких псувалися ікомпромітувалися навіть і дуже пристойні люди. Наскільки не помиляюся, Багрянийпішов на Захід і в еміграцію через оунівськепідпілля.
І от серед такого хаосу і тьмикромішньої залунав голос Івана Багряного. Спершу це був голос письменника, голос«Тигроловів». «Тигролови» зробили велике діло. Вони здерли з радянського рабашкуру зека, оста, «советського человека» і показали під нею незломлену, гордулюдину, повну життєвої снаги, волі до життя і боротьби. Для старої еміграції образГригорія Многогрішного, що подолав і тигрів, і НКВД і вирвався у вільний світ,здався таким зухвалим і перебільшеним, що Мосендз і Клен вирішили спародіюватиБагряного-Многогрішного в вигаданому ними гумористичному Горотаку. ОдначеГоротакові не вдалося подолати Багряного так, як Стрісі — Семенка. Многогрішнийпереміг, і Горотак вийшов лише симпатичним, буквально дружнім шаржем. Горотактільки збільшив популярністьБагряного-Многогрішного.
Кажуть, Багрянийналежав якийсь час до ОУН. Степан Бандера нібито відпустив Багряного на власнуволю творити власну партію з емігрантів із УРСР, визнаючи нібито, що ОУН політичноне впорається з цим завданням. Якщо це було так, то було слушно. Ні в які-боготові форми не міг уміститися чвертьсторічний досвід України в складі СРСР здвома світовими війнами й двома тоталітаризмами як рамками і як тлом. Ні формиОУН, ні форми українського соціялізму чи ундизму не могли вмістити й оформититого, нового, ще не визнаного в історії політичного досвіду України. Тут мусілисказати своє слово ті, в кого той досвід був вписаний і на сердці, і на шкурі.Багряний, щедро обдарований імпульсом чи інстинктом ініціятиви, першим сказав цеслово, якщо не вважати статті Аркадія Любченка «Україна живе!», написаної зразупісля втечі з України більшовицького окупанта 1942року.
Памфлет-брошура Івана Багряного«Чому я не хочу повертатися до СРСР?» — це ніби перша політична деклярація прав ігідності людини і нації з-під московсько-більшовицького тиску. Вона вийшла врозпалі примусової репатріяції колишніх радянських громадян, яка супроводжуваласьі тихими, і голосними трагедіями насильства, тортур, знищення. Колишні зеки, ости,полонені ховалися під іменами чужих націй і людей, не сміли признатись, хто вони ізвідки. Брошура Багряного сказала все за них. Сказала кількома мовами, будучиперекладена також на англійську, еспанську, італійську мови. Кожний остівець читавїї, і пригортав до грудей, і показував чужинцям як посвідку своєї особистости.Багряний повернув людині її політичну пам'ять. Він почав з того, як у нього наочах московські більшовики вбили його дядька і діда і як було розстріляновідродження його народу та вчинено геноцид. Комунізм — найновіша фаза російськогоімперіялізму і засіб знищення підвладних йому націй — в тому числі української.Супроти цієї сили виникає явище емігрантів з УРСР і їх рішучість до політичноїборотьби.
За деклярацією пішло діло:організація газети і видавництва «Українські вісті» і УРДП. Українець із УРСР маєбагато плюсів, але одного йому бракує: школи політичної самоорганізації ісамодіяльности. І то зовсім не через банк вроджених якостей, а тому, щопідросійська Україна взагалі ніколи не мала і п'яти років елементарної свободи дляпрактичної громадсько-політичної ініціятиви і самоорганізації. Анахронічнідогматичні спори про соціялізм, а також вплив моди віку творити партію запринципом провідництва та ідеології, а не практично-політичним, перешкодилиналежному зосередженню наявних сил навколо видавництва і УРДП. Вони також стали назаваді того, щоб цей осередок став школою політичної самоосвіти, з одного боку, аз другого — оперативною базою для виконання найдоконечніших практичних завдань, щоїх поклала на еміграцію поневоленабатьківщина.
Все ж нехай і в ослабленому,супроти першого засягу, вигляді, але Багряний таки зумів 17 років, до самоїсмерти, провадити незалежне видавництво і партію, а при тому ще й зробити вклад узаснування і діяльність УНРади. Багряний був єдиний із політичних лідерівеміграції, що зумів найти групу російських політичних діячів, які пішли наспівпрацю з українцями на базі безумовного визнання державної самостійностиУкраїни. Це Алексінський — знана постать у політичній історії Росії нашогостоліття. Алексінський вже і переклав на французьку мову роман Багряного «СадГетсиманський» та видавав у видавництві «Українські вісті» свій орган«Освобождение».
Безумовно, партія іполітика забирали у Багряного, мабуть, основну енергію і час, а головне — забиралийого здоров'я, бо творили йому численних ворогів, які не давали спати новомупротивникові. Безумовно, Москва не пошкодувала грошей на агентуру, щоб цькуватиБагряного, шкодити йому на полі української еміграції, вносити розвал і в самуУРДП, ба навіть і на власну родину тиснути. Але з другого боку організованийБагряним гурт ентузіястів УРДП допоміг йому видавати й поширювати його твори, азокрема забезпечити дуже трудну справу видання його «Тигроловів» і «СадуГетсиманського» чужими мовами.
Ця симбіозаписьменника з його партією не була випадкова. У своїх поезіях (книжка «ЗолотийБумеранг», 1946), драмах («Генерал» — 1948, «Морітурі» — 1948, «Розгром» — 1948),а також у повістях «Тигролови» (1944), «Сад Гетсиманський» (1950), «Огненне коло»(1953), «Маруся Богуславка» (1957), як і в своїх публіцистичних памфлетах, ІванБагряний стверджував одну дуже дорогу для емігранта з УРСР істину. А саме:всупереч замахам на геноцид — людина жива, Україна жива! Ніякого вакууму піддиктаторським режимом, лише стиснена до неймовірности, але тим сильніша живаенергія, жива душа — жива нація.
Уявляю,яка дорога була кожному не тільки уердепівцю оця велика реабілітація людини,нищеної під наклеюваними їй ярликами «ворога народу», зека, оста, бандита тощо. Заце будуть вдячні письменникові мільйони й по той бік заслони. Це підкреслив ічужинецький критик Юзеф Лободовський у статті про «СадГетсиманський»:
«Парадоксально, ця книжка,де діються справді несамовиті речі і безперервно поневіряється людська гідність, єпо суті одним безперервним хоралом на честь людини і її духових вартостей.Багряний описує таку страшну дійсність, про яку Кестлерові навіть і не снилося. Авсе ж таки «Тьма опівдні» є книжкою понурою і гнітючою. Натомість «СадГетсиманський» закриваємо — не біймося цього банального вислову — з почуттямдухового підсилення. Що страшніші речі діються в книжці, то більшу віру в людинувикликають у читача».
«З одного бокукнижка Багряного є разючим документом радянської дійсности, який перевищує силоювислову все, що дотепер на цю тему було написане; з другого ж боку — є виразнимсвідоцтвом глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачитилюдські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків» («Культура», 1951, ч.1).
Лободовський вловив ще одну прикметуБагряного-письменника — його здібність до оптимізму серед трагедії, його гуморсеред відчаю, його «кошмарний гротеск». Людина Багряного перемагає «в глухійвійні, що провадиться на величезних просторах євразійськоїімперії».
За ці високі прикмети критиктерпить письменникові його вади, що походять не то з браку часу, не то знезавершення літературної культури. Це деклямаційність, многословіє, резонерство,сировість, неочищеність. Ці хиби є в прозі, і в поезії, і в драмі Багряного. Аленайбільше позначились вони на поетичному його доробку, де такі шедеври, як«Собачий бенкет», є винятком.
Здоров'я,сила, лицарськість і любов до людини та до свого народу — ці прикмети знаходитьЮрій Шерех у «Тигроловах», вважаючи, що Багряний цією повістю «стверджує жанрукраїнського пригодницького роману, українського всім своїм духом, усімспрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово вукраїнському літературному процесі». («Твір про мистецтво стріляти», «УкраїнськіВісті», 1947, 6 квітня). Щедра і прихильна критика у англосакській і німецькійпресі свідчить про те, що «Тигролови» стали новим — і саме українським — словом упригодницькому жанрі світовоїлітератури.
Іван Багряний і як людина, іяк політичний діяч, і як письменник був обдарований щедро силою і талантом. Ішлаця сила з глибокого коріння його в українському житті сучасному і минулому. Вінмав чудове відчуття ритму сучасности і ритму минулих віків. І тому так природнозринає в ліпших бароккових своєю природою місцях його творчости якась підземнатечія древнього багатирського епосу, казки, думи. І все це поєднується з доброюусмішкою людини, яка така сильна, така любляча, що при всій своїй шаленості можеобійтись і без помсти за всі незчисленні образи і кривди, завдані їй своїми ічужими.
Гора наклепів на Багряноговивершилася в 1963 році, перед його смертю, брудною книжкою «На літературномубазарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного». Підписана псевдонімом, цякнижка має прямий логічний і змістовий зв'язок з радянськими нападами наБагряного. Вона свідчить тільки про його вагу як письменника ідіяча.
У Достоєвського є одне місце проталант і нікчемну злобу: «Ти ще нікому непотрібний, тепер ніхто тебе не знає і нехоче. Так світ іде. Почекай, не те ще буде, коли взнають, то в тебе є обдарування.Заздрість, дріб'язкова підлість, а найбільше глупота наляжуть на тебе сильніше зазлидні. Талантові треба співчувати, йому треба, щоб його зрозуміли; а ти побачиш,які пики обступлять тебе, коли хоч трохи досягнеш мети. Вони будуть ставити в ніщоі з презирством дивитися на те, що в тобі виробилося тяжкою працею, терпінням,голодом, безсонними ночами. А ти задирливий, ти часто недоречно гордий і можешобразити самолюбну нікчемність, і тоді біда, ти будеш один, а їх багато: вони тебезамучать шпильками».
І замучили. Влисті-оголошенні згаданої вище пасквільної книжки написано, що вона «є вбивчою дляІвана Багряного». Шизофренічна своєю одвертістю претенсія бути вбивцею. Насправдіце була тільки остання шпилька серед страстей тієї української Голготи, що їїпережив і змалював ІванБагряний.
ЮрійЛАВРІНЕНКО
«Листи до приятелів»,с.127-128, 1963.
(За книгою «Українське слово» — Т. 2. — К.,1994.)
По деятелю Багряний Іван найдены еще материалы:
Життя та творчість Багряний Іван
(2 жовтня 1907 — 25 серпня 1963)
ІВАН БАГРЯНИЙ —ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ І ПИСЬМЕННИК
Іван Багрянийвписав своє ім'я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції зРадянського Союзу. «Стара» еміграція вийшла за кордон порядком оборонної війни зокупантом, вона не жила під окупантом, її руки і ризи були чисті від будь-якихпідкорень, компромісів. Коли останні ар'єргарди Української Армії відходили заЗбруч, покоління Багряного було у віці 12-15 років. Зокрема і дванадцятилітнійІван Багряний, син охтинського муляра Павла Лозов'яги, на власні очі бачив загравиукраїнсько-російської війни, терор московських більшовиків. Бачив, як північнінаїзники вбили дядька, вояка Української Армії під командою Симона Петлюри, і тутже поруч повалили на смерть його коханогодіда-пасічника.
Але країна не моглаемігрувати. Вона вирвала у ворога компроміс нової економічної і національноїполітики, юридичне визнання її самостійности (конституція СРСР) і була далі увідродженні. Відродження, як і весну, не можна скасувати. Тому неминуче Українапочала перемагати в нерівному радянському компромісі з Москвою. У це змаганнявтягалось і підростаюче покоління Багряного, поспішаючи добути освіту і позицію навеликому фронті.
Строки історії булиневмолимо короткі — встигла чи не встигла нація стати на ноги; встиг чи не встигюнак закінчити вищу освіту; мусів чи не мусів пройти крізь масові примусовіорганізації профспілок, комсомолу, партії; встиг чи не встиг знайти себе і своєжиттьове покликання — а вже над головою шумить нова гроза тотального вражоготерору. Зламавши компроміс і договір (яким була конституція), Москва нищилабезоружну країну кулею, депортацією, тюрмою і організованим голодом. Ставсягеноцид — замах на Відродження, на всюнацію.
Іван Багряний мав 25 років, колигеноцид на Україні розгорнувся на весь свій диявольський масштаб. Багряний разоміз сотнями тисяч поїхав у концтабори Далекого Сходу з вироком на п'ятьроків.
Що встиг він зробити? Технічна ізагальна освіта. Перша збірка поезій «До меж заказних» (1927), поема «Аве Марія»,роман «Скелька» дали йому дорогу до членства в опозиційній добірній групіписьменників МАРС (Підмогильний, Антоненко-Давидович, Плужник, Осьмачка, Косинка,Галич). Але він тільки-но встиг переступити поріг суворої школи літератури, якНКВД перетворило його на «зека» — в'язня далекосхіднього концтабору. Втеча,бездомність, мандри і поворот до своєї країни, що ще не одійшла від геноциду, авже була напередодні нової катастрофи. Новий арешт, тортури — все це описане вромані «Сад Гетсиманський», що його вважають значною міроюавтобіографічним.
Друга світова війна дала«вихід» на Захід крізь вогняні ворота фронту, крізь цвинтарні табори полонених іконцтабори, крізь унтерменшівську категорію «остарбайтера», крізь оунівськепідпілля. Волею і неволею мільйони українців з УРСР опинилися на Заході. Кількасоттисяч їх остались емігрантами. Не еміграція, а «ісход», не група однодумців, анеймовірна мішанина маси — колишніх в'язнів і колишніх сексотів; партійних ібезпартійних; рядових червоноармійців і полковників та генералів; неписьменних іписьменників; колишніх політичних і колишніх кримінальних злочинців; свідомихпатріотів і русифікованих; таких, що були патріотами Радянської України, будувалив ній українське відродження, і таких, що були внутрішніми емігрантами; селяни,робітники, фахівці. Коротко — це вийшов конгльомерат отієї соціяльної каші, на якуперетворив комуніст-окупант суспільствоУкраїни.
З цієї каші не міг нормальноформуватися струмінь політичної еміграції, бо Німеччина стала для втікачів некраїною політичного азилю, а країною концтабору. На еміграції теж не було свободи.Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина формуванню політичноїеміграції усілякими «розенбергівськими штабами», в яких псувалися ікомпромітувалися навіть і дуже пристойні люди. Наскільки не помиляюся, Багрянийпішов на Захід і в еміграцію через оунівськепідпілля.
І от серед такого хаосу і тьмикромішньої залунав голос Івана Багряного. Спершу це був голос письменника, голос«Тигроловів». «Тигролови» зробили велике діло. Вони здерли з радянського рабашкуру зека, оста, «советського человека» і показали під нею незломлену, гордулюдину, повну життєвої снаги, волі до життя і боротьби. Для старої еміграції образГригорія Многогрішного, що подолав і тигрів, і НКВД і вирвався у вільний світ,здався таким зухвалим і перебільшеним, що Мосендз і Клен вирішили спародіюватиБагряного-Многогрішного в вигаданому ними гумористичному Горотаку. ОдначеГоротакові не вдалося подолати Багряного так, як Стрісі — Семенка. Многогрішнийпереміг, і Горотак вийшов лише симпатичним, буквально дружнім шаржем. Горотактільки збільшив популярністьБагряного-Многогрішного.
Кажуть, Багрянийналежав якийсь час до ОУН. Степан Бандера нібито відпустив Багряного на власнуволю творити власну партію з емігрантів із УРСР, визнаючи нібито, що ОУН політичноне впорається з цим завданням. Якщо це було так, то було слушно. Ні в які-боготові форми не міг уміститися чвертьсторічний досвід України в складі СРСР здвома світовими війнами й двома тоталітаризмами як рамками і як тлом. Ні формиОУН, ні форми українського соціялізму чи ундизму не могли вмістити й оформититого, нового, ще не визнаного в історії політичного досвіду України. Тут мусілисказати своє слово ті, в кого той досвід був вписаний і на сердці, і на шкурі.Багряний, щедро обдарований імпульсом чи інстинктом ініціятиви, першим сказав цеслово, якщо не вважати статті Аркадія Любченка «Україна живе!», написаної зразупісля втечі з України більшовицького окупанта 1942року.
Памфлет-брошура Івана Багряного«Чому я не хочу повертатися до СРСР?» — це ніби перша політична деклярація прав ігідності людини і нації з-під московсько-більшовицького тиску. Вона вийшла врозпалі примусової репатріяції колишніх радянських громадян, яка супроводжуваласьі тихими, і голосними трагедіями насильства, тортур, знищення. Колишні зеки, ости,полонені ховалися під іменами чужих націй і людей, не сміли признатись, хто вони ізвідки. Брошура Багряного сказала все за них. Сказала кількома мовами, будучиперекладена також на англійську, еспанську, італійську мови. Кожний остівець читавїї, і пригортав до грудей, і показував чужинцям як посвідку своєї особистости.Багряний повернув людині її політичну пам'ять. Він почав з того, як у нього наочах московські більшовики вбили його дядька і діда і як було розстріляновідродження його народу та вчинено геноцид. Комунізм — найновіша фаза російськогоімперіялізму і засіб знищення підвладних йому націй — в тому числі української.Супроти цієї сили виникає явище емігрантів з УРСР і їх рішучість до політичноїборотьби.
За деклярацією пішло діло:організація газети і видавництва «Українські вісті» і УРДП. Українець із УРСР маєбагато плюсів, але одного йому бракує: школи політичної самоорганізації ісамодіяльности. І то зовсім не через банк вроджених якостей, а тому, щопідросійська Україна взагалі ніколи не мала і п'яти років елементарної свободи дляпрактичної громадсько-політичної ініціятиви і самоорганізації. Анахронічнідогматичні спори про соціялізм, а також вплив моди віку творити партію запринципом провідництва та ідеології, а не практично-політичним, перешкодилиналежному зосередженню наявних сил навколо видавництва і УРДП. Вони також стали назаваді того, щоб цей осередок став школою політичної самоосвіти, з одного боку, аз другого — оперативною базою для виконання найдоконечніших практичних завдань, щоїх поклала на еміграцію поневоленабатьківщина.
Все ж нехай і в ослабленому,супроти першого засягу, вигляді, але Багряний таки зумів 17 років, до самоїсмерти, провадити незалежне видавництво і партію, а при тому ще й зробити вклад узаснування і діяльність УНРади. Багряний був єдиний із політичних лідерівеміграції, що зумів найти групу російських політичних діячів, які пішли наспівпрацю з українцями на базі безумовного визнання державної самостійностиУкраїни. Це Алексінський — знана постать у політичній історії Росії нашогостоліття. Алексінський вже і переклав на французьку мову роман Багряного «СадГетсиманський» та видавав у видавництві «Українські вісті» свій орган«Освобождение».
Безумовно, партія іполітика забирали у Багряного, мабуть, основну енергію і час, а головне — забиралийого здоров'я, бо творили йому численних ворогів, які не давали спати новомупротивникові. Безумовно, Москва не пошкодувала грошей на агентуру, щоб цькуватиБагряного, шкодити йому на полі української еміграції, вносити розвал і в самуУРДП, ба навіть і на власну родину тиснути. Але з другого боку організованийБагряним гурт ентузіястів УРДП допоміг йому видавати й поширювати його твори, азокрема забезпечити дуже трудну справу видання його «Тигроловів» і «СадуГетсиманського» чужими мовами.
Ця симбіозаписьменника з його партією не була випадкова. У своїх поезіях (книжка «ЗолотийБумеранг», 1946), драмах («Генерал» — 1948, «Морітурі» — 1948, «Розгром» — 1948),а також у повістях «Тигролови» (1944), «Сад Гетсиманський» (1950), «Огненне коло»(1953), «Маруся Богуславка» (1957), як і в своїх публіцистичних памфлетах, ІванБагряний стверджував одну дуже дорогу для емігранта з УРСР істину. А саме:всупереч замахам на геноцид — людина жива, Україна жива! Ніякого вакууму піддиктаторським режимом, лише стиснена до неймовірности, але тим сильніша живаенергія, жива душа — жива нація.
Уявляю,яка дорога була кожному не тільки уердепівцю оця велика реабілітація людини,нищеної під наклеюваними їй ярликами «ворога народу», зека, оста, бандита тощо. Заце будуть вдячні письменникові мільйони й по той бік заслони. Це підкреслив ічужинецький критик Юзеф Лободовський у статті про «СадГетсиманський»:
«Парадоксально, ця книжка,де діються справді несамовиті речі і безперервно поневіряється людська гідність, єпо суті одним безперервним хоралом на честь людини і її духових вартостей.Багряний описує таку страшну дійсність, про яку Кестлерові навіть і не снилося. Авсе ж таки «Тьма опівдні» є книжкою понурою і гнітючою. Натомість «СадГетсиманський» закриваємо — не біймося цього банального вислову — з почуттямдухового підсилення. Що страшніші речі діються в книжці, то більшу віру в людинувикликають у читача».
«З одного бокукнижка Багряного є разючим документом радянської дійсности, який перевищує силоювислову все, що дотепер на цю тему було написане; з другого ж боку — є виразнимсвідоцтвом глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачитилюдські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків» («Культура», 1951, ч.1).
Лободовський вловив ще одну прикметуБагряного-письменника — його здібність до оптимізму серед трагедії, його гуморсеред відчаю, його «кошмарний гротеск». Людина Багряного перемагає «в глухійвійні, що провадиться на величезних просторах євразійськоїімперії».
За ці високі прикмети критиктерпить письменникові його вади, що походять не то з браку часу, не то знезавершення літературної культури. Це деклямаційність, многословіє, резонерство,сировість, неочищеність. Ці хиби є в прозі, і в поезії, і в драмі Багряного. Аленайбільше позначились вони на поетичному його доробку, де такі шедеври, як«Собачий бенкет», є винятком.
Здоров'я,сила, лицарськість і любов до людини та до свого народу — ці прикмети знаходитьЮрій Шерех у «Тигроловах», вважаючи, що Багряний цією повістю «стверджує жанрукраїнського пригодницького роману, українського всім своїм духом, усімспрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово вукраїнському літературному процесі». («Твір про мистецтво стріляти», «УкраїнськіВісті», 1947, 6 квітня). Щедра і прихильна критика у англосакській і німецькійпресі свідчить про те, що «Тигролови» стали новим — і саме українським — словом упригодницькому жанрі світовоїлітератури.
Іван Багряний і як людина, іяк політичний діяч, і як письменник був обдарований щедро силою і талантом. Ішлаця сила з глибокого коріння його в українському житті сучасному і минулому. Вінмав чудове відчуття ритму сучасности і ритму минулих віків. І тому так природнозринає в ліпших бароккових своєю природою місцях його творчости якась підземнатечія древнього багатирського епосу, казки, думи. І все це поєднується з доброюусмішкою людини, яка така сильна, така любляча, що при всій своїй шаленості можеобійтись і без помсти за всі незчисленні образи і кривди, завдані їй своїми ічужими.
Гора наклепів на Багряноговивершилася в 1963 році, перед його смертю, брудною книжкою «На літературномубазарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного». Підписана псевдонімом, цякнижка має прямий логічний і змістовий зв'язок з радянськими нападами наБагряного. Вона свідчить тільки про його вагу як письменника ідіяча.
У Достоєвського є одне місце проталант і нікчемну злобу: «Ти ще нікому непотрібний, тепер ніхто тебе не знає і нехоче. Так світ іде. Почекай, не те ще буде, коли взнають, то в тебе є обдарування.Заздрість, дріб'язкова підлість, а найбільше глупота наляжуть на тебе сильніше зазлидні. Талантові треба співчувати, йому треба, щоб його зрозуміли; а ти побачиш,які пики обступлять тебе, коли хоч трохи досягнеш мети. Вони будуть ставити в ніщоі з презирством дивитися на те, що в тобі виробилося тяжкою працею, терпінням,голодом, безсонними ночами. А ти задирливий, ти часто недоречно гордий і можешобразити самолюбну нікчемність, і тоді біда, ти будеш один, а їх багато: вони тебезамучать шпильками».
І замучили. Влисті-оголошенні згаданої вище пасквільної книжки написано, що вона «є вбивчою дляІвана Багряного». Шизофренічна своєю одвертістю претенсія бути вбивцею. Насправдіце була тільки остання шпилька серед страстей тієї української Голготи, що їїпережив і змалював ІванБагряний.
ЮрійЛАВРІНЕНКО
«Листи до приятелів»,с.127-128, 1963.
(За книгою «Українське слово» — Т. 2. — К.,1994.)
По деятелю Багряний Іван найдены еще материалы:
Життя та творчість Багряний Іван
ТОП5 ВУЗОВ
ТОП5 преподавателей
ТОП5 сочинений
ТОП5 биографий