Филипович Павло

Павло Филипович (1891-1937)
Павло Петрович Филипович народився 2 вересня (20серпня за ст. ст.) 1891 року в с. Кайтанівці на Київщині (тепер Черкаська обл.) усім'ї священика. Успішно закінчивши чотири класи гімназії в м. Златополі, вінскладає іспити в престижну Колегію (коледж) Павла Галагана. Навчається разом зДрай-Хмарою, і, як і той, в майбутньому прилучається до угрупування неокласиків,прихильників орієнтації на західну та античну літературу.
Спершу пише віршіросійською мовою, підписуючи їх псевдонімом Павло Зорєв. 1915 року блискучезавершує навчання на історико-філологічному факультеті (на який перейшов післяпершого курсу з правознавчого) Київського університету. Обдарованого юнаказалишають в університеті як професорського стипендіата.
1917 року, сприйнявширеволюцію як "державно-національне відродження українського народу", Филиповичактивно включається в літературно-мистецький та суспільно-політичний процес. Своївірші вже пише українською мовою. В той же час складає магістерські іспити наприват-доцента Київського університету, читає курс новітньої українськоїлітератури (1920 р.).
На початку 1920-х Филипович активно виступає злітературознавчими, критичними статтями, активно займається перекладацькоюдіяльністю. Редагує збірники "Шевченко і його доба", пише статті до видань творівІвана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Олександра Олеся. Виходить і двійого поетичні збірки - "Земля і вітер" (1922) та "Простір" (1925).
Естетичніпогляди письменника формувалися під впливом символізму, однак його власні поетичнітвори за ідейним та художнім змістом не можна однозначно віднести до конкретногонапрямку літератури початку століття. "Він наче кував у собі дух гетівськогоактивного пізнання, філософського збалансування суперечностей індивідуального ізагального, життя і смерти, руїни і будови, минулого і майбутнього - у вічномусвітлі одности універсуму" - характеризує поетичне кредо поета Юрій Лавріненко.
Незалежність від моди, традицій, своєрідне художнє мислення, висока культураслова - ось характерні риси поезій Филиповича. У своїх творах Филипович бачитьлюдину як позачасовий, узагальнений та вічний феномен, виступає синтезоювсеземного існування.
Филипович переклав на українську твори Ш. Бодлера, П.Беранже, П. Верлена, багатьох слов'янських авторів. Він не оспівував бетон ізалізо, "героїчні" трудодні, не писав агітаційних лозунгів.
Письменниказаарештували 1935 року. 30 жовтня 1935 року його справу було об'єднано зі справоюйого студентського товариша - Михайла Драй-Хмари під № 99. Ще пізніше її булоприєднано до справи № 1377 - "М. Зеров та його група".
1936 року на закритомусуді Филиповича було засуджено до 10 років ув'язнення і вислано до концтабору наСоловки. Є дані, що там йому додали ще 10 років ув'язнення з конфіскацією майна.Без будь-яких підстав "справу Зерова та ін." (по якій проходив і П. Филипович)було переглянуто "особливою трійкою" УНКВС. Спеціальною постановою від 9 жовтня1937 року Зерову, Филиповичу, Вороному та Пилипенку було винесено вищу мірупокарання. Розстріляли всіх 3 листопада 1937 року.
Трагічно склалася долядружини Филиповича - Марії Андріївни. Не витримавши горя, вона збожеволіла. 1939року (чоловіка вже не було серед живих), "зважаючи" на її прохання перевести її дочоловіка на Колиму, її вислали до Караганди. Подальша її доля невідома.
Твори:Література (Нью-Йорк-Мельбурн, 1971); Поезії (К., 1989), Літературно-критичністатті (К., 1991).