Гриневичева Катря
Катря Гриневичева
(1895 —1947)
Катря Гриневичева належить дотого кола письменників, яке з'явилося на обрії української літератури на початкуXX ст. Вона формувалася у колі прогресивних, демократично настроєних літераторівЗахідної України, підтримувала дружні стосунки з В. Стефаником, Марком Черемшиною,О. Кобилянською, О. Маковеєм, Г. Хоткевичем. Найбільше орієнтувалася вона на І.Франка, який перший помітив її небуденний письменницький талант і почав друкуватиїї твори у редагованих ним виданнях.
К.Гриневичева (Катерина Василівна Гриневич) народилася 19 листопада 1875р. умістечку Винники біля Львова в родині дрібного службовця. Коли дівчинці минуло трироки, її батьки переїхали до Кракова. Тут і минули дитячі й шкільні роки, тутзакінчила польську вчительську семінарію й розпочала писати польською мовою. Усемінарії було заведено факультативне вивчення української мови для тих майбутніхучительок, що мали працювати в Галичині, і К. Гриневичева починає вивчати ріднумову. На цей час припадає її зустріч із В. Стефаником, який схилив молодуписьменницю до української літератури. Після закінчення семінаріїдев'ятнадцятилітня вчителька повертається до Львова, де й прожила майже усе життя.Крім літератури, займалася редакційно-видавничою справою, стала однією з активнихдіячок жіночого руху в Галичині. Останні роки прожила в Німеччині, де й померла 25грудня 1947р.
Перша збірка К. Гриневичевої«Легенди і оповідання» (1906) була популярним чтивом, основу книжки становлятьоповіді, присвячені тяжкому й безпросвітному життю бідарських дітей. Письменницядобре знала дитячу психологію, бачила, за яких тяжких умов зростали й виховувалисядіти галицької бідноти, тому багато сил віддала народному вихованню, формуваннюшкільної лектури. У 1910 -- 1912 pp. вона редагувала дитячий журнал «Дзвінок»(Львів 1890 — 1914).
Враження, пережитіпід час першої світової війни, покладені в основу збірки «Непоборні» (1926), якапринесла письменниці широке визнання поряд з творами на антивоєнну тему В.Стефаника, М. Черемшини, М. Яцківа, О. Кобилянської, повістю О. Турянського «Позамежами болю».
Основою історичних повістейК. Гриневичевої «Шестикрилець» (1935) та «Шоломи в сонці» (1928) стали події наГалицько-волинській землі другої половини XII — початку XIII ст. Авторкаспирається на історичні джерела, а також використовує тогочасні праці М.Грушевського, І. Линниченка, М. Кордуби, І. Шараневича, Д. Зубрицького. Увагаписьменниці зосереджується на основних подіях життя князя Романа Мстиславича:подорож до Угорщини, одруження з Рюриківною, похід на ятвягів, боротьба з великимбоярством, укріплення західних кордонів, зміцнення зв'язків із півднем, боротьба зполовцями, посилення єдності Русі, незгода з Рюриком Київським, похід на Польщу ісмерть володаря. Повість склав своєрідний цикл оповідань, об'єднаних спільнимгероєм та ідейним пафосом. Письменниця творить культ свого героя — людини, воїна,князя, розуміє й виправдовує духовну самотність, твердість у боротьбі з боярськоюопозицією. Романа Мстиславича зображено за різних обставин, і скрізь він —розумний політик і дипломат, хоробрий воїн, лицар честі й доброти, великийбудівничий своєї держави.
Боротьба заспадщину Романа Мстиславича була не менш тривалою і жорстокою, ніж та, яку вінвів, об'єднуючи і зміцнюючи Галицько-Волинське князівство. Про це йдеться уповісті «Шоломи в сонці», яка хронологічно продовжує «Шестикрильця», але має вжеіншу тональність. Головним героєм твору виступає народ, він дає відсіч угорськимокупантам Галича, стримує польський натиск на Волинь, розбиває Рюрика Київського зйого найманцями. Героїчною смертю у цій битві гине і дівчина Ясиня, один ізнайсвітліших жіночих образів К.Гриневичевої.
К. Гриневичева виробилавласний стиль письма, її мова дещо архаїзована, як це й належить історичномуполотну, збагачена давньоруською лексикою, взірцями давньої календарно-обрядовоїпоезії. Сучасники докоряли їй за історизм мовлення, ускладненістьобразно-стильової системи. Письменниця дещо відійшла од традиційноїоповідальності. Її стиль розрахований на емоційне, образне сприйняття подій. Можнавизнати, що К. Гриневичева свідомо культивує стиль літературного бароко з йогобагатою орнаментикою, вишуканістю й вибагливістю вислову, високою поетичноюнасиченістю образу. Динамічний сюжет її традиційної історичної повісті заступаютьряди розрізнених величних і барвистих картин. Сучасного читача, призвичаєного доясного й прозорого тексту, можуть вразити незвичайні художні засоби письменниці,її примхливі синтаксичні конструкції, іноді досить заплутані структури,оригінальний словник. Багатий і розмаїтий декоративний реквізит є складовоючастиною літературного мисленняписьменниці.
Повісті К. Гриневичевоївияскравлюють цікаву й напружену сторінку історії нашої батьківщини. Письменницяоживила історію, привернула увагу до тих історичних осіб та безіменних героїв, яків грізну годину будували свою державність, захищали її від ворожих нападів івнутрішніхчвар.
О.Мишанич
Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь,1998.
(1895 —1947)
Катря Гриневичева належить дотого кола письменників, яке з'явилося на обрії української літератури на початкуXX ст. Вона формувалася у колі прогресивних, демократично настроєних літераторівЗахідної України, підтримувала дружні стосунки з В. Стефаником, Марком Черемшиною,О. Кобилянською, О. Маковеєм, Г. Хоткевичем. Найбільше орієнтувалася вона на І.Франка, який перший помітив її небуденний письменницький талант і почав друкуватиїї твори у редагованих ним виданнях.
К.Гриневичева (Катерина Василівна Гриневич) народилася 19 листопада 1875р. умістечку Винники біля Львова в родині дрібного службовця. Коли дівчинці минуло трироки, її батьки переїхали до Кракова. Тут і минули дитячі й шкільні роки, тутзакінчила польську вчительську семінарію й розпочала писати польською мовою. Усемінарії було заведено факультативне вивчення української мови для тих майбутніхучительок, що мали працювати в Галичині, і К. Гриневичева починає вивчати ріднумову. На цей час припадає її зустріч із В. Стефаником, який схилив молодуписьменницю до української літератури. Після закінчення семінаріїдев'ятнадцятилітня вчителька повертається до Львова, де й прожила майже усе життя.Крім літератури, займалася редакційно-видавничою справою, стала однією з активнихдіячок жіночого руху в Галичині. Останні роки прожила в Німеччині, де й померла 25грудня 1947р.
Перша збірка К. Гриневичевої«Легенди і оповідання» (1906) була популярним чтивом, основу книжки становлятьоповіді, присвячені тяжкому й безпросвітному життю бідарських дітей. Письменницядобре знала дитячу психологію, бачила, за яких тяжких умов зростали й виховувалисядіти галицької бідноти, тому багато сил віддала народному вихованню, формуваннюшкільної лектури. У 1910 -- 1912 pp. вона редагувала дитячий журнал «Дзвінок»(Львів 1890 — 1914).
Враження, пережитіпід час першої світової війни, покладені в основу збірки «Непоборні» (1926), якапринесла письменниці широке визнання поряд з творами на антивоєнну тему В.Стефаника, М. Черемшини, М. Яцківа, О. Кобилянської, повістю О. Турянського «Позамежами болю».
Основою історичних повістейК. Гриневичевої «Шестикрилець» (1935) та «Шоломи в сонці» (1928) стали події наГалицько-волинській землі другої половини XII — початку XIII ст. Авторкаспирається на історичні джерела, а також використовує тогочасні праці М.Грушевського, І. Линниченка, М. Кордуби, І. Шараневича, Д. Зубрицького. Увагаписьменниці зосереджується на основних подіях життя князя Романа Мстиславича:подорож до Угорщини, одруження з Рюриківною, похід на ятвягів, боротьба з великимбоярством, укріплення західних кордонів, зміцнення зв'язків із півднем, боротьба зполовцями, посилення єдності Русі, незгода з Рюриком Київським, похід на Польщу ісмерть володаря. Повість склав своєрідний цикл оповідань, об'єднаних спільнимгероєм та ідейним пафосом. Письменниця творить культ свого героя — людини, воїна,князя, розуміє й виправдовує духовну самотність, твердість у боротьбі з боярськоюопозицією. Романа Мстиславича зображено за різних обставин, і скрізь він —розумний політик і дипломат, хоробрий воїн, лицар честі й доброти, великийбудівничий своєї держави.
Боротьба заспадщину Романа Мстиславича була не менш тривалою і жорстокою, ніж та, яку вінвів, об'єднуючи і зміцнюючи Галицько-Волинське князівство. Про це йдеться уповісті «Шоломи в сонці», яка хронологічно продовжує «Шестикрильця», але має вжеіншу тональність. Головним героєм твору виступає народ, він дає відсіч угорськимокупантам Галича, стримує польський натиск на Волинь, розбиває Рюрика Київського зйого найманцями. Героїчною смертю у цій битві гине і дівчина Ясиня, один ізнайсвітліших жіночих образів К.Гриневичевої.
К. Гриневичева виробилавласний стиль письма, її мова дещо архаїзована, як це й належить історичномуполотну, збагачена давньоруською лексикою, взірцями давньої календарно-обрядовоїпоезії. Сучасники докоряли їй за історизм мовлення, ускладненістьобразно-стильової системи. Письменниця дещо відійшла од традиційноїоповідальності. Її стиль розрахований на емоційне, образне сприйняття подій. Можнавизнати, що К. Гриневичева свідомо культивує стиль літературного бароко з йогобагатою орнаментикою, вишуканістю й вибагливістю вислову, високою поетичноюнасиченістю образу. Динамічний сюжет її традиційної історичної повісті заступаютьряди розрізнених величних і барвистих картин. Сучасного читача, призвичаєного доясного й прозорого тексту, можуть вразити незвичайні художні засоби письменниці,її примхливі синтаксичні конструкції, іноді досить заплутані структури,оригінальний словник. Багатий і розмаїтий декоративний реквізит є складовоючастиною літературного мисленняписьменниці.
Повісті К. Гриневичевоївияскравлюють цікаву й напружену сторінку історії нашої батьківщини. Письменницяоживила історію, привернула увагу до тих історичних осіб та безіменних героїв, яків грізну годину будували свою державність, захищали її від ворожих нападів івнутрішніхчвар.
О.Мишанич
Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь,1998.
ТОП5 ВУЗОВ
ТОП5 преподавателей
ТОП5 сочинений
ТОП5 биографий